РІЗДВЯНІ ВАСИЛІ

Тетяна ХОРУНЖА

Свято Різдвяних Василів улаштували в Києві прихильники творчості українських поетів – Василя Стуса та Василя Симоненка. Під час щорічного вечора-пам’яті, не лише колядували (чоловіча група хору «Гомін»), а й вручали премії діячам української культури.

Українська асоціація незалежної творчої інтеліґенції (УАНТІ) щороку на день Святого Василя присуджує премії імені Василя Стуса. Різдвяні дати – знакові, адже народився Стус на Різдво, а 12 січня 1972 р. в Україні почалися чергові репресії щодо української інтеліґенції, внаслідок чого В.Стус і найактивніші з покоління шістдесятників опинилися за ґратами. З ініціативи світлої пам’яті В’ячеслава Чорновола 12 січня в радянських політичних концтаборах відзначалося голодовками й протестами як День українського політв’язня.
Заснована Українською асоціацією незалежної творчої інтеліґенції 1989 року, премія одразу стала полюсом етичного максималізму. Вона була викликом режимові, який визнавав тільки державні нагороди і терпіти не міг якихось громадських інституцій.Уперше її було вручено у Львові Молодіжному театрові і його режисерові Володимиру Кучинському, який популяризував на той час нелеґальних і напів-леґальних поетів Стуса, Костенко.

Серед номінантів премії – художники Опанас Заливаха, Валерій Франчук, Людмила Семикіна, Галина Севрук, іконописець Іванна Крип’якевич; поети Іван Світличний, Микола Горбаль, Раїса Лиша; музиканти Ольга Богомолець, Ігор Жук, Сергій Мороз, Тарас Компаніченко; літературознавці Кость Москалець, Мойсей Фішбейн, правозахисник Василь Овсієнко.

Василь Стус. 1963 р.
Малюнок Олександра Хорунжого
(публікується вперше)


Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.
Матеріальний її еквівалент був і лишається досить скромним: він формується із доброчинних пожертв. Хтось із митців продасть картину, хтось пожертвує свій гонорар. Євген Сверстюк свого часу віддав на ці потреби Шевченківську премію. Критерії, визначальні в оцінці творчого доробку, залишаються незмінними: безсумнівна талановитість автора у своїй галузі, постійна присутність у культурному полі України, творча активність і виразна громадянська позиція.

Єднає людей цього дня Василь Стус, чия висока постать, за словами Євгена Сверстюка, «піднялася над малим часом, над мілинами часу, кому вдалося зреалізувати свій талант за умов, де інші гаснуть і посилаються на умови.

Загиблий Василь Стус зробив більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися. Він справді «у смерті повернувся до життя». Коли труна з його прахом з’явилася в Києві під синьо-жовтими знаменами в руках друзів, гідних тримати ці знамена, стало зрозуміло, що Стус таки переміг.

Євген Сверстюк

Станіслав Чернилевський

Серед нинішніх переможців – Станіслав Чернилевський – режисер фільму про Василя Стуса «Просвітлої дороги свічка чорна». Стрічку зняли на студії «Галичина-фільм», яка опинилася на межі арешту, ще 14 років тому, але режисер отримав нагороду лише зараз. Як сказав лауреат: «Картина, як на мій погляд, навіть, хоча сьогодні я на неї дивлюся, це моя дитина – вона таки кентавр. Вона, з одного боку, – художнє явище, а з іншого – історико-культурне. Але він іншим не міг бути, і я радий, що ми здійснили цю роботу. Іншого матеріалу про Стуса просто немає». Щоправда, Національне телебачення показує цей фільм в унікальний «прайм-тайм» – о 1.20 ночі або о 9-й ранку. Республіканська партія України висувала творців фільму на здобуття Шевченківської премії, але місця серед її лауреатів їм допоки не знайшлося.


 

 

 

 

 

 

 

Фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» і перепоховання українських дисидентів, яких було помордовано в мордовських таборах, – це одна громадянська акція, що уможливлює розуміння того, хто ми і куди йдемо. Може, колись цю дату ми таки відзначатимемо на державному рівні. Але лише тоді, коли держава стане гідною тих людей, які того листопада вперше відчули себе народом.

«Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя», – писав з неволі Василь Стус. 19 листопада 1989 року Василь Стус, Олекса Тихий і Юрій Литвин повернулися до свого народу, і люди, які прийшли провести їх в останню путь, раптом усвідомили, що вони таки – народ. «Ми йшли по Володимирській вулиці повз будівлю КДБ і більше за все боялися, щоб не було яких провокацій, бо добре знали, що за нами стежать не лише з біноклями та відеокамерами, а й з автоматами», – розповідає учасник тих подій Василь Овсієнко, який сидів у одній камері з Василем Стусом.
Як згадував ще один учасник перепоховання, оператор фільму Богдан Підгірний, який згодом упорядкував двотомник «Нецензурний Стус», в якому зібрано інтерв’ю з людьми, що добре знали поета, такими, як Михайлина Коцюбинська, Семен Ґлузман, Іван Дзюба та інші: «Здавалося, що я беру участь у майже біблійному священнодійстві. Була якась урочистість душі. Це відбувалося вночі у світлі прожекторів. Коли перекладали тіла з одної труни в іншу, йшов сніг, і це було дуже урочисто. Запам’ятався момент, коли прилетіли в Бориспіль, і нас зустріли люди з синьо-жовтими прапорами. Мені навіть здалося, що місію свого життя я вже виконав».
Цьогорічним лауреатом стала Олена Голуб – автор і виконавиця пісень на слова Василя Стуса, Євгена Плужника, Ліни Костенко, інших українських поетів. Творчий шлях мисткині розпочався в далекі 70-х, коли відбувалися (вже історичні) виступи андеґраундних митців. Її твори експонувалися в неформальному об’єднанні «Рух» (на колишній площі Дзержинського, саме, що символічно, за його, тобто пам’ятника, спиною). Трагічно пішли з життя учасники тієї гучної експозиції М.Трегуб і В.Баклицький, яких нині визнано класиками другої хвилі українського авангарду.

Олена Голуб сказала на врученні премії: «На Василя в дім приходила доля, і її слід було зустріти з гідністю». А про пісні на слова українських поетів мовила так: «Ця поезія співає, треба лише додати їй душі».
На Соловках і Сандармасі, де згинули Куліш і Курбас, Зеров, Підмогильний, четверо з родини Крушельницьких, де знищено цвіт української інтеліґенції, Олена була у складі делегації вчених, істориків, правозахисників, родичів загиблих і співала пісні на слова тих, хто навічно залишився у цій землі. Ті, хто чув її тоді, згадують про найяскравіші враження. Такими ж сильними були вони і в цей різдвяний вечір пам’яті.
Третім лауреатом премії імені Стуса стала поетка і громадський діяч Євгенія Лещук. Представляючи лауреатку поетеса Раїса Лиша сказала, що її поезія – це послання надії в життя, це – любов, за допомогою якої можна зберегти український світ.

Олена Голуб


Народжена в селі Квасів Горохівського району Волинської области, в 30-ти кілометрах від Берестечка, Євгенія не зазнала репресій, проте була репресована морально і коли настав час свободи, зрозуміла, що має «сказати правду за всіх». Саме Євгенія Лещук підняла питання про побудову пам’ятника Іванові Богунові під Берестечком. Як зауважив Євген Сверстюк: «Важка то справа – без участі держави... Але сама ідея і енергія до неї – то вже труд, який не пропаде. Пам’ять слідів, пам’ять могил, животворення історичної пам’яті і леґенди всіма силами душі – це місія, яка випала на долю волинянки Євгенії Лещук, і на цьому полі вона не має собі рівних».

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2005 // Дізайн та підтримка- О. З.