ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА У 2005 РОЦІ: ПРОРАХУНКИ І ДОСЯГНЕННЯ

У поданому матеріалі «Вісника етнополітики» проаналізовано основні аспекти діяльності органів державної влади, в яких у концентрованому вигляді відтворено процес вироблення і реалізації державної етнонаціональної політики у 2005 р., окреслено основні напрями діяльності органів влади, цілісне бачення дає можливість сформувати уявлення про поточну ситуацію в сфері державної етнополітики.

Глава держави
Президент України

Від самого початку прийняття своїх повноважень і впродовж всього 2005 р. Президент України неодноразово наголошував на пріоритетності питань, пов’язаних із забезпеченням прав національних меншин і збереженням культурної різноманітності (див. Додаток 1). Колишній член Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Віктор Ющенко визнав повагу до національних меншин одним із ключових внутрішньополітичних пріоритетів держави, принаймні на час свого президентства.
Практичним підтвердженням гасел політичної риторики Президента (окрім участі у заходах на відзначення 61-ї річниці від дня депортації з Криму кримських татар та осіб інших національностей, а також зустрічі з Верховним комісаром ОБСЄ у справах нацменшин) можна назвати підписання ним у вересні 2005р. розпорядження «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви» (№1172 від 23.09.2005).

В цьому документі Кабінету міністрів України було запропоновано «розробити за участю наукових установ, громадських організацій національних меншин і затвердити до 1 листопада 2005р. державну програму зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних національностей та конфесій, підтримки національних культурних традицій, внесення необхідних змін до навчальних програм і планів, проведення відповідних наукових досліджень». Наразі, це єдиний (а з того – найважливіший) документ, який стосується сфери етнонаціональної політики, виданий Президентом України 2005 р.
Поряд із конструктивними кроками Президента, спрямованими на цивілізоване облаштування сфери міжнаціональних взаємин, упродовж року проявилася неоднозначність його позиції щодо кримських татар. Так, 5 травня 2005р. на зустрічі з представниками Меджлісу кримськотатарського народу Віктор Ющенко повідомив про свій намір вивчити можливі шляхи відкликання зауважень колишнього Президента до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 4526 від 16.07.2004) і поставити в ряд пріоритетних завдання повернення і облаштування репатріантів у Криму. У відповідь, він запропонував підписати меморандум примирення народів Криму, який би став свідченням порозуміння між етнічними громадами Криму. Незабаром, 12 травня, в прямому ефірі ICTV, СТБ, Нового та 5-го каналів, Президент порадив Меджлісу відмовитися від ухваленої ними в червні 1991 р. Декларації про національний суверенітет, оскільки вона, перефразуючи твердження Президента, суперечить записаному в Конституції принципу унітарності держави. Натомість, за твердженням голови Меджлісу, народного депутата України Мустафи Джемілєва, метою Декларації є не створення окремої кримськотатарської держави, а відтворення кримськотатарської національної автономії.
Можливо, причиною відсутності системної позиції Президента у питанні відновлення прав кримськотатарського народу стала погана робота колективних дорадчих органів національних меншин при Президентові України, адже впродовж року не відбулося жодного офіційного засідання ані Ради представників кримськотатарського народу, ані Ради представників громадських організацій національних меншин.


Законодавча влада
Верховна Рада України

Упродовж 2005р. на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин було внесено 26 проектів нормативно-правових актів. З них лише чотири законопроекти і дві постанови безпосередньо стосувалися питання вдосконалення законодавства у сфері забезпечення прав національних меншин (див. Додаток 2). Жоден із цих шести проектів, станом на кінець року, не дійшов до розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради і лише один з шести (третя редакція Проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні» (№3558 від 04.03.2005) отримав висновки Головного науково-експертного управління. Поза цим переліком проектів чекає своєї долі законопроект «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№4526 від 16.07.2004), ветований Президентом України Л. Кучмою 2004 р.


Передвиборчий 2005р., подібно до року 2004-го, також позначився значною активізацією зусиль народних депутатів з приводу розробки і внесення законопроектів, спрямованих на актуалізацію мовного питання. Так, упродовж календарного року у Верховній Раді було зареєстровано сім законопроектів, які тою чи іншою мірою стосувалися сфери мовної політики (див. Додаток 3). У чотирьох з них (після внесення поправок до законопроекту О. Мороза) в різній формі було поставлено питання про надання російській мові статусу другої державної (офіційної). Відтак розгляд цих законопроектів кожного разу призупинявся постановами про неприйнятність із дуже схожими вердиктами: «Проект Закону суперечить статті 10 Конституції України» (№2457, 6254-1, 6254 та №6461). Щоправда до кінця 2005р. жодної такої постанови ухвалено не було.

Виконавча влада
Кабінет Міністрів України

Одразу після ухвалення Верховною Радою 4 лютого 2005р. програми діяльності уряду, Кабінет Міністрів України, не вдаючись до деталізації її положень, зосередився на розробці системи заходів щодо виконання 2005р. Плану дій Україна – ЄС. В документі, виданому внаслідок цієї роботи (№117-р від 22.04.2005) знайшлося місце для кількох завдань, які стосувалися сфери етнонаціональної політики. Зокрема, йшлося про те, що одним із кроків на виконання означеного Плану дій має стати «забезпечення поваги до осіб, які належать до національних меншин». Відповідно, для здійснення цього кроку держава має «продовжити діяльність, спрямовану на створення відповідної законодавчої бази і дієвий захист прав осіб, що належать до національних меншин на основі європейських стандартів» (згодом це положення в трансформованому вигляді з’явилося у публічних промовах Президента України), а також «продовжити тісну співпрацю між державними органами та представниками національних меншин». Як конкретні заходи, спрямовані на вирішення цих завдань, автори документа передбачали розробку законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні» (відповідний законопроект, як було зазначено, у Верховній Раді пройшов уже через три редакції), а також Проекту Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики» (це буде вже далеко не перший варіант цього важливого законопроекту, враховуючи також той, що знаходиться на розгляді в профільному Комітеті Верховної Ради). Органом, відповідальним за реалізацію означених завдань, було визначено Державний комітет у справах національностей та міґрації.


Програму діяльності уряду, про яку ми згадували на початку розділу, було докладно розписано тільки у травні 2005р. (через три місяці після ухвалення). Лише в травні Кабінет Міністрів затвердив постанову про заходи щодо її виконання (№324 від 6.05.2005). Два загальних положення Програми, які стосувалися сфери етнонаціональної політики і, фактично, відбивали статті 10, 11 і 53 Конституції України були, нарешті, певною мірою деталізовано (див. Додаток 4).
Черговим кроком уряду в сфері етнонаціональної політики стало ухвалення в серпні 2005р. постанов про затвердження порядку використання коштів за програмами «Українська книга» (№ 761 від 18.08.2005) та «Фінансова підтримка преси» (№ 843 від 31.08.2005), в яких було передбачено, що частина коштів за цими програмами спрямовується на задоволення відповідних потреб національних меншин. Окрім того, у вересні 2005р. розпорядженням Кабінету Міністрів (№ 400 від 14.09.2005) було затверджено склад Комісії у справах осіб, депортованих за національною ознакою. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи Комісії було покладено на Державний комітет у справах національностей та міґрації.
Мабуть найочікуванішим, але вкрай запізнілим, кроком уряду стало вирішення наприкінці року (майже через рік після ухвалення Державного бюджету 2005) питання про затвердження порядку використання коштів, передбачених для реалізації двох суттєвих для сфери державної етнополітики програм – програм по лінії Державного комітету у справах національностей та міґрації – «Заходи щодо відтворення культури національних меншин та фінансова підтримка газет мовами національних меншин» (2,02 млн. грн.) (№1124 від 30.11.2005), а також «Заходи з реалізації Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин» (900 тис. грн.) (№1233 від 21.12.2005). Щодо решти програм Держкомнацміґрації, які стосуються забезпечення прав національних меншин («Заходи з відтворення культури національних меншин» (1,5 млн. грн.) і «Розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які були депортовані з території України» (71,4 млн. грн.), то станом на січень 2006р. документів про порядок використання коштів за ними ухвалено не було.

Державний комітет у справах
національностей та міґрації

На Державний комітет у справах національностей та міґрації, як на єдиний центральний орган державної виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин (Закон України «Про національні меншини в Україні» (№2494-12 від 16.06.1992, Ст. 5.), покладено найбільший обсяг відповідальності за здійснення державної етнонаціональної політики. Пройшовши через шість ліквідацій упродовж дванадцяти років Незалежності, на початку 2005-го Держкомнацміграції знову стикнувся із питанням про складання повноважень.


Переведення на іншу посаду голови Комітету, а також заява Президента від 8 лютого 2005р. про можливу ліквідацію в рамках адміністративної реформи близько 42 структур, що мають статус державних комітетів, викликала у представників національних громад та експертів занепокоєння з приводу майбутнього Держкомнацміграції. Відтак, упродовж майже десяти місяців Комітет, очолюваний виконуючим обов’язки голови, перебував у стані невизначеності, зосереджуючи зусилля на спробах довести свою потрібність представниками нової влади, при тому виконуючи свої прямі функції.
Лише 24 жовтня 2005р. підписанням указу про призначення нового голови Комітету Президент остаточно перекреслив побоювання представників національних громад і підтвердив свій намір залишити Держкомнацміграції у переліку центральних органів виконавчої влади, втім, певною мірою обмеживши його функції. Розпорядження коштами із фінансування заходів з підтримки закордонного українства було передано до компетенції Міністерства закордонних справ та Міністерства культури і мистецтв України. Відтак бюджетна програма «Заходи щодо відтворення культури національних меншин та встановлення культурних зв’язків з українською діаспорою» отримала нову назву: «Заходи щодо відтворення культури національних меншин та фінансова підтримка газет мовами національних меншин». Втім на сьогодні урізання програми не становить великої проблеми, адже фінансування за нею було відкрито лише наприкінці року, і Держкомнацміграції навряд чи встигне спрямувати ці кошти на передбачені заходи у повному обсязі, або, принаймні, відшкодувати витрати на ті заходи, які вже було проведено національними громадами в рамках цієї програми. Практика призначення коштів за програмами в останні дні року, замість ритмічного щомісячного фінансування, вірогідно, стала однією з поганих традицій, які перейшли у спадок до нової влади. До того, маємо ще раз зауважити, що 2005р. Держкомнацміґрації пощастило отримати фінансову підтримку лише за двома (із чотирьох) програмами, спрямованими на підтримку національних меншин.
Сьогодні Державний комітет у справах національностей та міґрації, окрім виконання відповідних програм, здійснює роботу над підготовкою пропозицій щодо внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні» (№2494-12 від 16.06.1992), а також займається розробкою Програми розвитку культур національних меншин України на період до 2010 року. Сприяє здійсненню Комітетом своїх повноважень створена у листопаді 2005 року за наказом голови Комітету Сергія Рудика (№ 91 від 16.11.2005) науково-консультативна рада, очолювана деканом факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимиром Євтухом.

***
2005 рік не став роком конструктивних зрушень у сфері державної етнонаціональної політики, а, скоріше, роком відкладання очікувань. Більше того, однією з точок фокусування політичної реклами знову стають спекуляції на питанні двомовності та реґіоналізму; попри висловлювання Президента, продовжує жевріти полеміка навколо антисемітизму в Україні; невирішеним залишається питання повернення і облаштування депортованих. Попри прагнення нової влади використовувати європейські моделі підтримки національних меншин і зберігати культурну різноманітність України, державна етнонаціональна політика знову стала заручницею недосконалості успадкованої тактично-орієнтованої системи державного управління, проте цього разу вже у суміші із надміру стратеґічними підходами нової владної еліти.

Додаток 1
Фраґменти виступів Президента України.

Питання етнонаціональної політики


Я – син нації, яка пережила найбільші трагедії ХХ століття – Голодомор і Голокост. 60-ліття Перемоги Об’єднаних Націй над нацизмом ще раз нагадує про наш обов’язок – викорінити будь-які прояви антисемітизму і ксенофобії, ґарантувати права меншин. Я готовий виконати цей обов’язок. Всі громадяни України, якого б вони не були походження, будуть рівними у суспільстві, де можливості відкриті для всіх.
Із виступу Президента України на об’єднаному засіданні палат Конгресу США (6 квітня 2005 р.)


Україна буде послідовно створювати гарантії прав національних меншин.
Із виступу Президента України на пленарному засіданні III Саміту Ради Європи «Європейська єдність – європейські цінності» (16 травня 2005 р., Варшава).


Національні спільноти будуть підтримані на законодавчому рівні. Це сприятиме гармонізації міжетнічних відносин, підвищенню взаємної довіри та поваги.
Із звернення Президента України до Українського народу з нагоди 61-ї річниці від дня депортації з Криму кримських татар та осіб інших національностей (18 травня 2005 р.)


…ми будуємо толерантне суспільство, в якому кожен сам вирішує, якою мовою розмовляти, до якої церкви чи мечеті ходити, які погляди поділяти. Ми будемо берегти культурну різноманітність України, на основі європейського досвіду ґарантувати права національних меншин. Всі громадяни України, незалежно від походження, будуть рівними.
Із виступу Президента України у Центрі стратегічних досліджень Євразійського реґіону (ASAM)
(7 червня 2005 р., Анкара)


Ми свідомі своєї відповідальності за збереження культурної і етнічної мозаїки сучасного світу. Україна стала рідним домом для багатьох національних громад. Ми зробимо все, щоб у його стінах вони зберігали свою неповторну мовну і культурну спадщину. Для цього ми будемо використовувати європейські моделі підтримки національних меншин.
Із виступу Президента України на щорічній традиційній зустрічі з представниками дипкорпусу (18 лютого 2005 р.)


Європейська та євроатлантична інтеґрація як фактор, який найбільш повною мірою сприяє внутрішнім реформам, зміцненню демократії, верховенства права, громадянського суспільства, поваги до національних меншин та реґіонів, посилення місцевого самоврядування за часів мого президентства буде і надалі ключовим зовнішньополітичним пріоритетом.
Із виступу Президента України у Європейському парламенті (23 лютого 2005 р.)


Додаток 2

Проекти нормативно-правових актів, внесені на розгляд Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин 2005 р. Питання забезпечення прав національних меншин


Додаток 3
Законопроекти, зареєстровані Верховною Радою 2005 року.
Питання мовної політики

Додаток 4
Витяг із постанови КМУ №324 від 6 травня 2005 р.
Про заходи щодо виконання 2005 року
Програми діяльності Кабінету міністрів України «Назустріч людям»

«Вісник етнополітики», № 1(23), 2005.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2006 // Дізайн та підтримка- О. З.