РІШЕННЯ ЗАКОНОДАВЧО НЕОБҐРУНТОВАНЕ І ПОЛІТИЧНО НЕКОРЕКТНЕ

Олександр МАЙБОРОДА,
доктор історичних наук,
заступник директора Інституту
політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ

Від редакції: Депутати Закарпатської обласної ради на черговій сесії ухвалили рішення визнати національність «русин» і внести її до переліку національностей краю. Ще одним пунктом цього рішення передбачається звернутися до Верховної Ради України з проханням визнати національність «русин» на загальноукраїнському рівні. Згідно з офіційними даними перепису населення 2001 року, на Закарпатті русинами визнали себе 10 тисяч осіб.
Проблему, що виникла не сьогодні й постає перед суспільством періодично, редакція попросила прокоментувати найвідомішого етнополітолога України пана О. Майбороду. В наступному числі газети ми запропонуємо читачам ще одну статтю з цього приводу.

Русинське питання має два аспекти – етнографічний та політико-правовий. За етнографічними критеріями така етнічна спільнота як «русини» є реальним фактом. Якби її не було, то не народилася б пісня «Мала мати три сини, усі були русини», та й ті вихідці із Закарпаття, що оселилися у Словаччині чи на Балканах, не ідентифікували б себе під цією самоназвою. Інше питання – як русини співвідносяться з усім українським етносом? За всіма етнографічними та лінгвістичними ознаками вони є його органічною складовою, тобто субетносом. Вони самі підтверджували це і у 1918 та 1939 рр., коли виявляли бажання увійти до складу України, і 2001 р., коли більшість їх під час перепису практично усі записалися українцями. Лише 10 тис. мешканців Закарпаття ідентифікували себе саме русинами.

Звісно, напрошується питання, – чому багато русинів, що живуть в інших країнах, відчужують себе від українства? Тут треба згадати умови, за яких відбувалася їх ня еміґрація. Їм треба було заявити про свою окрему локальну ідентичність, аби врятуватися від асиміляції, що загрожувала їм у Австро-Угорській імперії, привернути увагу до проблем Закарпаття. Найзручнішим засобом була апеляція до самоназви, що вела коріння від Русі. Ототожнити ж себе з Україною в той час було складно, бо вона сама як історичний та етнічний феномен ще тільки заявляла про себе і не мала державного оформлення. Але майже усі русини Закарпаття цей бар'єр відчуження з роками подолали.

Чи означає, що ті, хто на Закарпатті записався українцями, відмовилися визнавати себе русинами? Звісно ж, ні – просто українська ідентичність для них є пріоритетною. А у побутових розмовах вони називають себе русинами. І навпаки, чи всі, хто записався русинами, тим самим відмовилися від українства? Важко сказати. Можливо, усі. А можливо, що тільки частка, а інші з них просто підкреслили, що русинська ідентичність стоїть у них на першому місці. Дати точну відповідь могло тільки опитування серед закарпатців – вважають вони себе тільки українцями, тільки русинами, чи українцями і русинами одночасно, тобто чи мають вони подвійну ідентичність. На жаль, при переписі населення можливість заявити саме про подвійну ідентичність – водночас загальноетнічну і субетнічну – громадянам не надавалася. Було б доцільно при наступному переписі внести у реєстр національностей не просто назву українець та русин, а й подвійну назву українець-русин. Тим самим закарпатці були б увільнені від складного психологічного вибору, а влада отримала б переконливіший арґумент на користь того, що українці і русини – це одне й те саме. Причому не тому, що сама влада так вважає, а тому, що так вважають самі люди.

У такому разі ніхто не зміг би спекулювати на політико-правовому питанні. А такого роду спекуляції почалися з перших років незалежної української держави. Русинство було арґументом для вимоги щодо надання Закарпаттю статусу самоврядної території. Потім з'явилися вимоги надати області статусу автономії. А деякі русинські активісти (так звані політичні русини) навіть утворили Тимчасовий уряд Підкарпатської Русі, який, не здобувши підтримки закарпатців, непомітно самоліквідувався. До таких спекулятивних кроків слід віднести і нещодавнє рішення Закарпатської обласної ради. Її депутати не могли не знати, що формування реєстру національностей не входить до її компетенції, що це прерогатива держави, і реалізується вона при проведенні перепису населення. Крім того, неприпустимо нав'язувати тим 10 тис. русинів окрему від українців національність, не опитавши їх самих на цей предмет.

Не віриться, що рішення було пройняте турботою про тих, хто ідентифікував себе русинами. Навіть у часи найгострішої полеміки держави з політичними русинами вона не тільки не перешкоджала діяльності і Товариства карпатських русинів, і Товариства підкарпатських русинів, і Русинського науково-освітнього товариства, а й надавала їм допомогу так само, як й іншим національно-культурним товариствам області.
Не могли не знати депутати облради, що їхнє рішення не матиме політико-правових наслідків, що майбутнє звернення до Верховної Ради з проханням визнати національність «русин» (мається на увазі окрему від української) навряд чи може бути задоволене, оскільки треба буде створювати загальний список усіх національностей, а це не є зараз першочерговою проблемою.

Для чого ж знову підняли гамір? Припускаємо, що для місцевих політиків це чергова спроба відшукати арґументи на користь ідеї автономізації області, стимулювати серед населення психологію відчуженості від українства. Правлячій Партії реґіонів, представники якої опинилися поблизу цього рішення, скоріше за все вигідно інспірувати чергову проблему, щоб потім виступити ґарантами її вирішення. На жаль, цей прийом стає дедалі популярнішим в українському політикумі. А застосовується він найчастіше заради голосів виборців. Тобто, рішення Закарпатської облради вірогідно є симптомом наближення позачергових виборів. Так це чи ні – пока же час.