БАЛКАНСЬКИЙ КУТ

Олесь ІЛЬЧЕНКО
(спеціально для «Форуму націй»)

Сіре небо готове кидати на землю жмені дрібного дощу. Асфальтівка біжить до обрію. Праворуч, полем, чоловіки у звичайних піджаках, картузах ідуть розтягнутим півколом. Невимушено тримають мисливські рушниці. Так зазвичай полюють на зайців. Видно, що зброя для цих мужчин – річ звичайна. Картинка дуже скидається на уривок з якогось фільму в жанрі неореалізму. Проте – це реальність. Сучасна Сербія.

Власне до Сербії, до Белградського університету мене запросили почитати нові вірші, розповісти про сучасну українську поезію, поспілкуватися із студентами і викладачами філологічного факультету. Але мандрівка виявилася ширшою за просто академічні розмови.

У Белграді ще видно сліди бомбардувань 1999 року. Стоять зруйнованими кілька будинків державних установ, штаб військово-повітряних сил тощо. Проте загалом сторонньому спостерігачеві ніщо не нагадує про війну, розпад Югославії...

На вуличних вивісках дивують дві абетки однієї мови: кирилиця і латиниця. Хто якою хоче – такою і пише. Кажуть, що стара кирилиця під ґлобальним тиском алфавітів на латинській основі здає позиції. Але поки що газети і журнали демонструють повний дуалізм.
Між тим після кількох днів перебування, спілкування починаєш вловлювати спільні слов'янські корені наших мов і розуміти багато без підказки. Ну хіба що такі слова як «позоріщє» – театр – треба запам'ятати, щоб не дивуватися і не втрапити в мовну халепу. Слід навчитися й правильно вимовляти назву країни. Вона звучить як «Сербія» з наголосом на Р.


Блукаючи Белградом, раптом ловиш себе на думці, що ці будинки десь уже бачив... Деякі куточки міста нагадують Львів, іноді – Ужгород чи навіть Київ. Часто за якимось милим особнячком часів європейської сецесії може несподівано відкритися величезна купа сміття, дикий вуличний базар, злиденний квартал... Раптом промчить чудернацька повозка з веселими циганами (привіт від Кустуріци!). І на кожному кроці кафе, взуттєві магазини і книгарні! Так, і це дуже приємно – книгарні крізь, на центральних вулицях і на тихих провулках околиць. Люди охоче купують недешеві книги. Читають твори своїх і зарубіжних авторів.
В одному з районів Белграду, неподалік центру, завершують будівництво найбільшого православного храму в світі, як запевняють серби. Собор і справді величезний. Основні роботи вже завершилися, нині триває опрядження храму. Не знаю, чи найбільший він, але враження – колосальне. Пригадую і маленьку церкву, збудовану росіянами – еміґрантами 1920-х років. У ній поховано барона Врангеля. А неподалік – пам'ятник Вуку Караджичу і Ніколі Теслі, двом таким різним, але видатним сербам.


Цікавого вистачає. Багато й дуже знайомих, як на мене, реалій. Скажімо, ошатний, чистий центр міста потихеньку, через довжелезну вулицею Краля Алєксандра перетікає у підозрілі закавулки, прокурені кафани (кав'ярні) із відповідною, добряче піддатою публікою. Проте навіть у таких місцях туалети чисті, як і скрізь. Але де-не-де зберігся автентичний, старий балканський колорит у вигляді черепичних дахів, крихітних внутрішніх двориків... Саме подалі від центру міста, від його туристичних стежок слід знайти якусь харчевню зі справжніми сербськими наїдками. В ній буде трохи поголений, проте люб'язний офіціант. Замовте для початку «лозу» («молем, єдну лозу!») – виноградну ракію – і публіка побачить: ви знаєте, що до чого! Потім буде чорба (суп) і величезна кількість м'яса. Серби затяті м'ясоїди, як виявилося. І курці цигарок, до речі. Палять скрізь, усі, повсякчас. Просто стихійне лихо для людини, далекої від сумнівних принад паління.


Про що говорять? Та про все на світі, як і в подібних забігайлівках всіх країн. Особлива тема, часто прихована від сторонніх вух, а часто вибухова, висловлена іноді коротким написом на стінах і парканах: «Не дамо Косово!». Так, серби не контролюють прадавню частину своєї землі. У Косово абсолютна більшість мешканців – албанці, які прагнуть повної незалежності. Ні вони, ні серби, схоже, ні на які поступки йти не бажають. Глухий балканський кут...

Власне, своєрідним кутом видалася мені й сама Сербія. Після відокремлення Чорногорії вона втратила прямий вихід до Адріатичного моря. Як на мене – то символ. Провідна нація колишньої Югославії залишилася жити на своїй, але досить обмеженій землі. Звісно, молодь цим не особливо переймається і не рефлексує аж надто. Юнь сидить в кафе, цілується, гуляє старовинною белградською фортецею – Калемегданом. З її укріплених схилів відкривається розкішний краєвид на річку Саву, яка впадає в Дунай. В теплу пору року безліч ресторанчиків на воді запрошують до себе місцевих мешканців і поки що не надто численних туристів.

Прибульців, які цікавляться не зіпсутим місцевим колоритом, белградці ведуть в старий район міста Земун. У ньому збереглася автентична забудова XVIII-XIX століть. Маленькі будиночки під черепицею, храми – колись католицькі, але вже давно православні, милі кафе із доброю іжею і напоями. Начебто нічого особливого – але не порушені цілісність архітектури й неспішного способу життя залишають приємне враження від цього району, який досить довго був окремим містом, і лише в XIX столітті злився із великим Белградом.


А Белград загалом нині намагається позіціонувати себе в туристичному бізнесі як «столиця нічної Європи». Принаймні белградці намагаються саме так подати на європейському ринку туризму своє місто. Кажуть, що Белград не спить ніколи. Можна повірити в це, зважаючи на кількість нічних клубів, барів, дансинґів... І відповідну кількість повій.


У цьому місті добре видно, що час його розквіту припав на 1970-ті роки. Тоді тітовський Белград активно розбудовувався, з'явився Новий Белград між історичною частиною міста і старовинним районом Земун. В підземних переходах ценру міста діяли ескалатори (тепер всі вони стоять...), а магазини пропонували, як і зараз, до речі, знамените югославське взуття – мрію чи не всіх жінок СРСР. Можна уявити, яке враження справляв Белград на нечисленних відвідувачів з бувшого Радянського Союзу! Що з країною і Белградом сталося потім – добре відомо.


Їхати до Косово серби нас відмовили. У декого в очах був справжній переляк: «То дуже небезпечно!». Залишалося помандрувати до іншого автономного краю Сербії – Войводини, як вимовляють тутешні жителі. Цей край цікавий тим, що, на відміну від центральних районів країни, він тривалий час був у складі імперії Габсбургів, Австро-Угорщини, як та країна називалася в останні піввіку свого існування. Решта Сербії перебувала у складі Оттоманської імперії.


Історична відмінність Воєводини і досі добре помітна. Тут навіть вимова не така, як в інших районах країни. Щоправда, серби запевняють: говірок в їхній країні багато. А діалекту південного міста Ніш «взагалі не розуміє ніхто». Хто його знає, можливо не таке вже й перебільшення...


Отже, досить комфортабельний автобус швидко рухається сірою стрічкою нової гарної дороги до столиці краю Воєводина – міста Нові Сад. Півтори години від Белграда, і ми потрапляємо до ошатного містечка. Ратуша, собор на головній площі – така собі упізнавана провінційна Австро-Угорщина. Несподівано охоплює дивне відчуття, адже Нові Сад, як і Львів, були колись досить значними, хоч і окраїнними містами зниклої імперії. Отакий він, «попіл імперій», кажучи словами неокласика Юрія Клена. Деякі куточки Нові Сада й направду неймовірно нагадують Львів. Просто дежавю!


Над Нові Садом височіє, як і має бути, стара фортеця, велика і цікава. В місті багато бувших католицьких храмів, нині православних церков. Ми шукали одну з них. Адже саме в Нові Саді мати-сербка хрестила свого сина – Альберта Ейнштейна. Нарешті, храм знайдено. Він зовсім невеликий, скромний, непоказний.
Загалом місто добре збереглося, і це приємно. Ніхто не намагається тулити в історичному цетрі Нові Сада неоковирні нові будівлі.


Повертаємося до Белграда – треба встигнути на симфонічний концерт. А потім можна зайти до відомої кафани «Знак питаньа», на якій замість вивіски зображено цей знак: ?
Гадаю, для сербів більш актуальним тепер є знак оклику. Країна, що називається, «вилюднюється» після всіх катклізмів, явно виходить із свого балканського кута. І, як мені здається, Сербія знайде гідне місце серед інших країн Європи.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2006 // Дізайн та підтримка- О. З.