НАВРУЗ – СВЯТО НОВОГО ДНЯ

Марія ІСАЧЕНКО

Дівчинка з волоссям кольору воронячого крила танцювала перед бабусями, що вмостилися на лавочці біля одного з будинків на вулиці Калініна в райцентрі. Ця картинка, побачена ще влітку, чомусь не стиралася з пам'яті. Мабуть, через те, що дівчинка була дуже гарна, рухи її – граціозні, а танець – незвичним.


— То Діля нам концерт влаштувала, – згадували потім «глядачі». Узбецькі танці під нашу «Підманула-підвела».
Маленьку артистку – вірніше, її батьків Даврана та Риму – привела до Щорса банальна причина: бажання заробити (торгують недорогим одягом). Кажуть, вдома в Узбекистані це зробити набагато важче. Тож довелося залишити рідний Ургенч у древній Хорезмській області – з надією все-таки повернутися туди. А поки взяли за няньку сестру Рими – Раїсу, бо, крім школярки Дильнази, треба пильнувати і її молодшого братика Дильшада. І хтозна, якою мовою малий розмовлятиме частіше, коли навчиться добре говорити. Та, принаймні, українською володітиме.


Ото вже буде радість для його бабусі Валі (матері Рими та Раїси). Близько чотирьох десятиліть тому її, корінну полтавчанку, покохав узбецький хлопець, що проходив строкову службу в Україні. Втім, кохання, безсумнівно, було взаємним і палким. Інакше єдина в сім'ї донька не поїхала б услід за чоловіком у неблизький край – з гарячим сонцем і незвичним побутом. Та коли любиш, і гори здаються долинами. Полтавчанка «вжилася» в нову родину, зуміла знайти спільну мову зі свекрухою, народила чотирьох дітей (у Рими і Раїси – ще два брати, один з яких одружений з українкою). Словом, мови, звичаї, традиції тісно переплетені не тільки у старших, а й у молодших представників цієї великої сім'ї. Скажімо, Рима до маминих кулінарних, обрядових уроків пізніше додала свекрушині. Хоча перший рік вони спілкувалися тільки жестами – за узбецьким звичаєм свекруха і невістка не розмовляють одна з одною, поки не народиться дитина. («Може, це й на краще, – посміхається Рима, – менше сварок»).

Дякуючи обом мамам, вона уміє і фарбувати крашанки до Пасхи, і пекти узбецькі перепічки, і самсу у спеціальній глиняній печі – тандирі. І, звичайно ж, готувати гуджу і сумалак – традиційні страви для найбільшого з усіх свят поклоніння сонцю і вогню – Навруза (у перекладі буквально означає «новий день»), котре відзначається 21 березня – в день весняного рівнодення.

— Ці страви, – розповідають сестри, готуються лише раз на рік і тільки на Навруз. Гуджа готується із семи видів злаків з додаванням м'яса. А сумалак – це халва із пророщеної пшениці, борошна і цукру.
Всі жінки у великій родині, а у містах – сусідки звечора збираються біля величезних котлів готувати сумалак. По черзі безперервно помішують страву, щоб не пригоріла. Вранці кожна жінка несе додому свою частку страви. Для тих, хто вперше куштує сумалак, варто загадати бажання, і воно обов'язково здійсниться.


Далі Рима та Раїса розказують про передсвяткові ворожіння (як в Україні перед Хрещенням – кидають через голову черевик), про звичаї. Згадують, що на Навруз на вулицях виступають артисти, і ми знову згадуємо про талант Дільнази. Його оцінили не лише сусіди, а й учителі, і однокласники (дівчинка навчається в Щорському навчально-виховному комплексі: дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад, дуже любить своїх наставниць С.В. Копилову та Л.К. Сухорукову). До свого пісенного репертуару Дільназа додала немало українських пісень. У неї тут з'явилося море друзів і море нових вражень. Старші в родині теж приятелюють з багатьма місцевими жителями, кличуть їх до себе на гостину. «Якщо в серці маєш добрі наміри, ніякі національні відмінності не зіпсують стосунків», – переконані вони.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2006 // Дізайн та підтримка- О. З.