AB OVO

22 січня відзначається в Україні свято соборності – День Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Свято єдності України 1919 року вперше в історії об'єднало українські землі. Що є символом єдності країни? Мова, історична спадщина, народна традиція. Саме вони дозволяють нам, урбанізованим і асимільованим, не забувати, якого ми роду.
Стоючи на початку перебудови у «живому ланцюгу» від Києва до Львова, ми мріяли не просто про єдність нашого життя, а насамперед про щасливу єдність. Проте, лінія розколу України, акцентована політтехнологами, що загострили успадковані від радянських часів суперечності, і ганебно використана політиками, не зітреться так швидко, бо інувала завжди. Різниця у традиціях культурних, мовних, характерні відмінності в зовнішньополітичних пріоритетах і різне ставлення до необхідності торжества демократичних цінностей відійшли на задній план, а на передній – вийшло полювання на кусень хліба, що стало основним заняттям для жителів як Сходу і Півдня, так і Заходу, Центру та Півночі. Але сама проблема різниці нікуди не поділася. Понад те, вона, швидше за все, певною мірою залишиться назавжди, про що свідчать відповідні історії практично всіх країн Європи. Проте цілком очевидно, що слід дуже багато зробити, щоб ця різниця стала багатством єдиної й неподільної України, а не її проблемою та міною уповільненої дії.
У формуванні громадянської позиції кожної людини величезну роль відіграє дидактика. Історик Наталя Яковенко, відома в науковому світі своєю здатністю руйнувати стереотипи, каже: «В Україні лише формується однакова історична свідомість, накопичується певна маса так званих місць пам'яті. Це меморіали, монастирі, замки... Святогорський монастир і старий Львів стають частинами єдиної «культурної традиції». Коли кілька шкільних поколінь це засвоять, зростуть, станут депутатами, керівниками і президентами, тоді можна буде говорити про формування національної самосвідомості».
Ми ходимо пустелею, позбуваючись рабської пам'яті, ще поки 13 років. Для держави час дитинства. Та й Мойсеїв у нас немає. Тож давайте подумаємо спільно, як зробити нашу різність спільним багатством. Давайте пройдемо дорогами нашої історії і зафіксуємо всі пам'ятки матеріальної культури, залишені в різних реґіонах України.
Це важливо, оскільки у такий спосіб можна простежити життя в Україні багатьох етносів, відновити історичну топоніміку, привернути увагу до стану пам'яток історії та культури наших народів, створити і опублікувати докладні описи і путівники, зрештою організувати туристські маршрути, цікаві не лише нам. Наші діти, які вже неодноразово відвідали історичні батьківщини, а до того побували біля теплих вод іноземних курортів, часто елементарно не знають рідної країни.
Це важливо, оскільки дозволить поєднати зусилля старших людей і молоді у спільній практичній роботі.
І зрештою, це важливо, оскільки історія і географія країни почнуть складатися з яскравих пазлів усіх етносів. І почне формуватися спільна культурна традиція.
Відтак розпочнемо ab ovo – від яйця, від самого початку.