ДЕРЖАВНА ЕТНОПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ МИНУЛОГО РОКУ

2004 рік не виправдав очікувань значної кількості громадян України, які сподівалися на значні позитивні зрушення у сфері етнонаціональної політики. Політики й державні службовці, законодавці і представники виконавчої влади спрямували свої зусилля на інші, «перспективніші», завдання, і майже зовсім забули про вдосконалення і розвиток системи забезпечення прав тієї частини населення країни, набутки й досвід якої складають невід'ємну ланку соціокультурного досвіду всієї української держави.
Зазначимо, що протягом календарного року в Комітеті Верховної ради з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин було зареєстровано 16 проектів законів, з яких лише три безпосередньо стосувалися сфери етнонаціональної політики. З трьох законопроектів лише один розглядався на засіданні Верховної Ради України, був прийнятий під час повторного другого читання, однак не набув чинності у зв'язку з вето, накладеним Президентом (Проект Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», №4526-1 від 30.01.2004 (див. Вісник етнополітики №1, №5, №7, №9, №10 ).
Виходячи з аналізу пропозицій, що вносилися народними депутатами до різноманітних законів України, а також з переліку ініціаторів цих пропозицій можна стверджувати, що проблемами національних меншин у Верховній Раді переймається доволі вузьке і стале коло осіб, кількість яких не дає змоги говорити про можливість налагодження конструктивної співпраці щодо врегулювання законодавства в сфері державної етнополітики України. Зокрема не вдалося налагодити таку співпрацю і під час опрацювання проекту закону «Про державний бюджет України на 2005 рік» (№2285-15 від 23.12.2004). Кількість програм, за якими передбачене фінансування, спрямоване на підтримку національних громад, не змінилася, та й самі обсяги фінансування в цілому залишилися на тому самому рівні. Відтак покладати сподівання на покращення фінансування державної етнонаціональної політики марно, якщо, звичайно, не відбудеться впровадження ефективнішого механізму розподілу відповідних коштів.
На противагу пасивності більшої частини депутатського корпусу щодо вирішення проблем національних громад Президент України зайняв відкритішу позицію. Окремі кроки Президента спрямовані на сприяння проведенню заходів національних меншин та народів, спілкування із представниками окремих національних громад, деякі заходи на попередження міжнаціональних конфліктів в Криму, дали можливість говорити про те, що Президент став однією з тих фігур, що своїми окремими діями виголошували зацікавленість у зміцненні міжнаціональної толерантності в країні. Однак, з іншого боку, впродовж календарного року жодного указу чи постанови, спрямованих на покращення і розвиток міжнаціональних взаємин, Президентом видано не було.
Кабінет міністрів України 2004 р. зосередився на виконанні вже ухвалених державних програм і постанов, спрямованих на підтримку національних громад, не ухваливши за рік жодного нового стратегічного документа. Натомість представники Кабміну двічі виступали у Верховній Раді в якості суб'єктів законодавчої ініціативи (проекти законів «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (див. Вісник етнополітики №1) та «Про концепцію державної етнонаціональної політики» (№5659 від 17.06.2004)), однак об'єкт першої ініціативи, після врахування великої кількості зауважень і внесення коректив, так і не набув офіційного статусу, а другий проект закону досі знаходиться на розгляді в профільному комітеті Верховної Ради. З іншого боку, неґативним як для формування етнонаціональної політики так і для іміджу Кабінету Міністрів фактором стали неодноразові заяви прем'єр-міністра про необхідність впровадження в Україні принципу подвійного громадянства та надання російській мові статусу другої державної.
Державний комітет України у справах національностей та міґрації як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, що, крім іншого, відповідає за здійснення державної політики у сфері міжнаціональних відносин, здійснював свої повноваження в межах визначеної компетенції, займаючись переважно вирішенням тактичних питань забезпечення життєздатності національних громад. І в цьому розумінні жодних принципових трансформацій у діяльності Держкомнацміґрації в порівнянні з 2003 р. не відбулося. Зазначимо, однак, що у зв'язку із збільшенням кількості державних програм по лінії Комітету (8 у 2004 проти 4 у 2003 р.) сфера докладання зусиль на забезпечення потреб національних меншин та народів певною мірою розширилася. Зокрема, Держкомнацміграції отримав фінансування на організацію заходів з реалізації Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин, на створення та утримання пунктів розміщення незаконних міґрантів та інформаційної системи обліку та аналізу міграційних потоків тощо (див. Вісник етнополітики №18). Загалом на 2004 рік Комітетом, в рамках програми 5321030 «Заходи щодо відтворення культури національних меншин та встановлення культурних зв'язків з українською діаспорою» (3123,1 тис. грн.) було заплановано 78 «заходів по національним меншинам» (950,0 тис. грн.), в тому числі заходи з підтримки діяльності недільних шкіл, проведення фестивалів та свят, днів культури національних меншин, конференцій, міжнародних зустрічей тощо. Окремо Держкомнацміграції займався підтримкою та виданням семи газет, що виходять мовами національних меншин (720 тис. грн.). Про результати цієї діяльності громадськість незабаром зможе дізнатися у звіті про діяльність комітету 2004 р., проте вже сьогодні очевидним є те, що, з одного боку, обсяги фінансування програм по лінії Держкомнацміґрації є недостатніми, а з іншого, перелік цих програм і механізмів їх реалізації вимагає значного розширення і подальшого вдосконалення.
Така саме ситуація із фінансуванням заходів спостерігається і по лінії Міністерства культури України, і за програмами, реалізація яких входить до сфери компетенції Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної академії наук України.
Значний вплив на етнонаціональну сферу, втім як і на інші сфери життєдіяльності українського суспільства, справило проведення 2004 р. кампанії з виборів Президента України. Моніторинґ преси та електронних видань підтвердив той факт, що чим ближче країна наближалося до дати дня голосування, тим яскравішими ставали дві загальних тенденції: 1) тенденція до зменшення кількості повідомлень про життєдіяльність національних громад і заходів у сфері етнонаціональної політики, та 2) тенденція до дедалі більшої політизації питань міжнаціональних взаємин. З одного боку, цілком зрозумілим видається той факт, що громадяни України, в тому числі і представники національних меншин і народів, переключають свою увагу на визначну подію в житті всього суспільства, проте надмірна політизація питань міжнаціональних взаємин стала однією з найбільш неґативних рис етнонаціональної політики 2004 року.
До кола таких деструктивних кроків можна віднести і суперечки навколо антисемітських публікацій (див. Вісник етнополітики №4), і заяви представників окремих національно-культурних товариств про підтримку національною громадою того чи іншого кандидата (див. Вісник етнополітики №18), і згадані вже заяви прем'єр-міністра щодо подвійного громадянства та впровадження в Україні другої державної мови (див. Вісник етнополітики №14, №15).
У свою чергу, позитивний вплив на розвиток міжнаціональних взаємин в Україні справляє реалізація в Україні програм Парламентської Асамблеї Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, спеціальних програм Організації Об'єднаних націй тощо. Свій внесок у розвиток культури національних меншин роблять міжнародні неурядові організації (зокрема Міжнародний фонд «Відродження»), частково фінансуючи видання підручників різними мовами, відкриття шкіл з викладанням мовами національних меншин, проведення заходів на підтримку їх культур тощо.
В Автономній Республіці Крим триває реалізація програми з розселення і облаштування депортованих (див. Вісник етнополітики №1, №2, №5). Будується і виділяється житло для репатріантів, прокладаються газопроводи та мережі водопостачання, однак масштаби цих заходів сьогодні не дають можливості говорити про те, що найближчими роками проблему облаштування депортованих буде вирішено остаточно, тим більше, що політико-правові питання, пов'язані з відновленням прав депортованих народів не вирішуються.
Доброю традицією стало проведення заходів, присвячених відзначенню визначних у житті національних меншин та народів дат. Зокрема у 2004 році серед них мали місце заходи на відзначення 60-ї річниці депортації кримськотатарського народу, 63-ї річниці депортації кримських німців, святкування Міжнародного дня ромів в Україні, 200-ї річниці поселення німців у Криму, 230-річчя переселення болгарських сімей на українську землю тощо. Звичайно, ці заходи були різними і за статусом і за рівнем фінансування, однак в масштабах України вони, здебільшого, були поодинокими і локальними та майже зовсім не висвітлювалися на рівні всеукраїнських засобів масової інформації.

***

Державна етнонаціональна політика 2004 р. характеризувалась як збереженням старих позитивних тенденцій так і появою тенденцій нових, здебільшого неґативних. Консервація тактичних принципів управління у поєднанні зі збереженням пріоритету вертикальної організації та координації управлінських структур; відсутність ефективного політичного представництва національних меншин в органах влади разом із недостатньою зацікавленістю переважної більшості законодавців у врегулюванні міжнаціональних взаємин; відсутність ефективного зворотного зв'язку з національними громадами поряд із браком зацікавленості та пасивністю представників виконавчої влади на місцях, призвели до того, що впродовж усього 2004 р. державна етнополітика України знаходилася на узбіччі політичної активності держави. Відтак і в цьому році окремі політичні актори мали можливість використовувати етнонаціональні чинники в своїх інтересах, активізуючи процеси поглиблення міжнаціональної ворожнечі та протистояння. Сподіваємося, що 2005 р. стане сприятливішим для сфери етнонаціональної політики і дозволить їй вийти на шлях налагодження конструктивної співпраці між представниками різних національностей, які складають єдиний український народ.

«Вісник етнополітики» № 19, 16-31 грудня 2004
Український незалежний центр політичних досліджень