ЧИ СТАНЕ ГОЛОДОМОР «НАРІВНІ» З ГОЛОКОСТОМ?
(ЗАМІТКИ ПЕРЕД ВІЗИТОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ДО ІЗРАЇЛЮ)

Йосип ЗІСЕЛЬС (Україна),
Галина ХАРАЗ (Ізраїль)

Як ми розуміємо, допоки немає Указу Президента України про візит до Ізраїлю, то говорити про нього можна лише гіпотетично. Втім, українське посольство разом з ізраїльським МЗС активно обговорюють програму візиту.
Очевидно в оточенні Президента не існує однозначної думки з приводу доцільності візиту зараз: події, супутні процесу реабілітації УПА і нагородженню Романа Шухевича, можуть розглядатися як несприятливий фон для зустрічі з керівництвом Ізраїлю. Частина оточення Президента, спостерігаючи російську активність навколо зазначених тем, можливо, побоюється інспірації провокацій під час візиту.

Ми не знаємо, чи є заклик до Ізраїлю про визнання Голодомору ґеноцидом однією з цілей візиту, оскільки приїзд Президента України відкладається з різних причин вже понад два роки, і за цей час накопичилося багато невирішених питань.
Не можна сказати, що ізраїльські ЗМІ переповнені обговоренням майбутнього візиту, але певний інтерес простежується. В цілому ізраїльська публіка, як нам здається, байдужа до цієї теми, за винятком, мабуть, деяких представників її російськомовної частини.

Чому питання про Голодомор є таким важливим для України? Зараз країна знаходиться в процесі національного й історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали трагічними віхами її історії. Голодомор і Друга світова війна – серед них. Це болісні, хворобливі теми, і тому питання про визнання Голодомору актом ґеноциду для України дуже гостре.

Кажучи про ґеноцид, ми насамперед згадуємо про Голокост. Але є й інші волаючі приклади: Вірменія, Кампучія, Руанда. Формальною причиною, через яку Голодомор й дотепер не визнаний ґеноцидом з погляду міжнародного права, є питання термінології. У Конвенції ООН «Про запобігання злочину ґеноциду та покарання за нього» (1948) під ґеноцидом розуміються «дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу», шляхом вбивства членів такої групи, завдання серйозних тілесних ушкоджень, зумисного створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення, заходів, спрямованих на попередження дітонародження у такій групі.

Поза сумнівом Голодомор було організовано штучно, із політичних й ідеологічних причин, що внаслідок нього фізично знищено, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів осіб, абсолютна більшість яких – українські селяни, а також сільські жителі Кубані (переважно українського походження), Поволжя й Казахстану.
Для України цей злочин комуністичного режиму став національною трагедією, страшним ударом по генофонду нації. Проте, сьогодні є чимало охочих подискутувати на тему: чи було знищення селян-українців безпосередньою метою Голодомору, або чи їхня загибель стала наслідком політики комуністичної влади проти селян-одноосібників як классу?

Нам подібні дискусії здаються, щонайменше, неетичними. Що замислювали Сталін сотовариші, ми, сподіваємося, зможемо дізнатися з архівних документів. Але до чого призвела їхня діяльність, відомо достеменно, і судити про страшні події тих літ мусимо саме за наслідками. А наслідки Голодомору такі, що вони цілком підпадають під визначення ґеноциду.

Тепер, коли ряд країн, у тому числі європейських, Голодомор визнали ґеноцидом, безглуздо зосереджуватися на термінологічній суперечці, йдеться вже про символічний акт. На жаль, вельми двозначною в цій ситуації слід вважати позицію Росії, яка принципово відмовляється визнати Голодомор ґеноцидом, посилаючись на те, що внаслідок нього постраждало населення не лише України, а й інших територій колишнього СРСР. Насправді Росія побоюється, що їй, як правонаступниці СРСР, можуть бути висунуті претензії, а, можливо, й вимоги про компенсації.

Ці побоювання є обґрунтованими лише в разі, якщо Росія дійсно вважає себе не просто спадкоємицею, а й продовжувачкою радянської держави: тоді їй доведеться не лише використовувати досягнення СРСР, а й брати на себе відповідальність за злочини радянської влади.

Що ж до інших країн світу, в першу чергу демократичних, то ми сподіваємося, що вони визнають Голодомор ґеноцидом, усвідомлюючи історичну справедливість цього кроку. Таке визнання буде винятково важливим для України в її прагненні стати частиною демократичного миру. Сподіваємося, і Росія усвідомлює, що трагедія України є і її власною трагедією, адже йдеться не про претензії одного народу до іншого, а про злочини тоталітарного режиму, в реалізації планів якого брали участь вихідці з різних етносів, що були засліплені ненавистю і прикривалися певною ідеологією.

Кажучи про Ізраїль, ми бачимо, як мінімум, три причини, за якими він може на даному історичному відрізку не визнати Голодомор ґеноцидом:
1. Стереотипне мислення щодо України, затьмарене трагічними сторінками україно-єврейських відносин, більше у минулому, ніж сьогодні;

2. Стійка думка про унікальність Холокосту і неготовність офіційно визнати, що в історії інших народів також були трагічні події, не менше хворобливі для них, ніж Холокост для євреїв. Відзначимо, що таке ставлення викликає нерозуміння у багатьох народів, що як пережили власні трагедії, так і благополучно уникнули їх.
3. «Тактичні міркування» – небажання конфліктувати з цього приводу із Росією.
Хочеться вірити, що рано чи пізно, але в офіційній позиції Ізраїлю і в свідомості ізраїльського суспільства все ж таки домінуватимуть інші резони:

1. Співчуття народу, що пережив трагедію, до інших народів, що пройшли через власні трагедії;
2. Солідарність демократичного миру проти залишків імперських, авторитарних і тоталітарних режимів;
3. Перспективність відносин між Україною і Ізраїлем, на відміну, на наш погляд, від неперспективності відносин Ізраїлю з Росією.

Сподіваємося, що Ізраїль все ж таки рано чи пізно визнає ґеноцидом і Голодомор, і вірменську трагедію, і злочини радянського режиму. А поки, ми сподіваємося, що в разі, якщо Президент України закличе визнати Голодомор ґеноцидом, то офіційний Ізраїль не відмовить демонстративно, але прийме його до роздумів й обговорення.

Якби не ті самі «тактичні міркування», які часто в історії унеможливлювали вчасну відсіч злочинній діяльності тоталітарних імперій, то нині світ виглядав би інакше.
Якби після ґеноциду вірмен світова спільнота оцінила небезпеку подібних злочинів для всього людства і знайшла протиотруту, то, можливо, не було б ні Голодомору, ні Голокосту, ні інших масових злочинів.
Немає інших критеріїв, окрім етичних. Біль кожного народу мусить ставати болем для всього людства – іншого шляху до толерантного світу немає.

Єрусалим, 1 листопада 2007 року

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2007
Дизайн та підтримка- О. З.