26 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ В УКРАЇНІ

 

 

СВІЧКА У ВІКНІ

П’яти хвилин, які було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську Комісію з Голодомору, було явно недостатньо, щоб встигнути сказати багато що понад те, що ми зробили все, що змогли. Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла того ж висновку, який ми зробили 1990-го: в тридцятих роках українці стали жертвами ґеноциду й були настільки покаліченими, що багато вад, які сьогодні притаманні українській державі, виникають саме з цього.
Як іноземець, я почуваю себе не дуже затишно, даючи політичні поради – навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід би повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення ґеноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавню ініціативу деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців і їхні жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само, як і запізнілий намір звести пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний День пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком у Америці: «... всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало таке: чи світ буде знати про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема – ще інтимнішого характеру: чи буде кому молитися за всіх тих, що загинуть?»
Навіть сім десятиріч опісля свічка, запалена у вікні, здається мені гідною відповіддю!
18 лютого 2003 р.
Із книги «День і вічність Джеймса Мейса»,
Київ, 2005.

Від редакції. Історик і політолог Джеймс Мейс, який обрав українську історію своїм предметом, був більшим українцем, ніж багато з тих, хто живе в Україні, хоч у його родоводі українців ніколи не було. Він очолював комісію Конгресу США, що вивчала причини організованого на початку 30-х рр. Голодомору. Джеймс Мейс не лише дослідив архівні документи, а й зібрав свідчення людей, які в різні часи виїхали із України до Канади і Сполучених Штатів. Цю роботу професор Мейс проводив, починаючи з 80-х рр., разом із Робертом Конквестом, автором книги «Жнива скорботи». Це відбувалось у ті часи, коли влада Союзу РСР і радянської України навіть не згадувала про існування Голодомору. Фактично світ дізнався про Голодомор саме завдяки цим дослідженням.
Помер у Києві 3 травня 2004 р.
За визначні особисті заслуги перед українським народом у розкритті світовій спільноті історичної правди про Голодомор в Україні 1932–1933 рр. нагороджений Президентом України орденом князя Ярослава Мудрого II ступеня (посмертно).

Плакат: Роман та Ірина Гульцьо (Київ - Львів)
http://www.golodomor.org.ua

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2005 // Дізайн та підтримка- О. З.