ДОЛОНІ

Мария КОТИГОРЕНКО, школярка

-----------------------------

Мої права та обов'язки - чорний шрифт на сніжному полотні. Сухий, як стара долоня, блідий та непомітний, як ранок, що підкрадається під час нашого сну. Я вдивляюся в цей скупий шрифт, забуваючи, що кожен ковток повітря несе диво. Є тільки байдужі літери на сяючому листі.
Там не вказано моє право на небо, під яким я прокидаюся, моє право на зорі, коли засинаю. Це права, яких не зазначить ніхто, це ж бо настільки реально та зрозуміло, що краще вже розглядати сухі долоні в ранковому тумані.


А я маю право дихати цим густим золотистим повітрям, байдуже, що світ не має машин на сонячних батареях, які б не псували довкілля. Дим не завадить іскрам надії починати кожний новий день.
Мій обов'язок - видихнути це повітря чистим, щоб мати можливість вдихнути ще раз.
Я маю право відчути під ногами теплу землю в трав'яних шовкових ковдрах, провести пальцями по стеблах, на яких зріє нове життя.


Мій обов'язок - не витоптати слабкі проростки, не згубити брудом нечистих ніг.
Я маю право думати. І мої думки перетворяться на повітря. З повітря зіб'ються хмари, захищаючи трави від палкого сонця, а дощ, що впаде з їхніх м'яких очей, перетвориться на вічні води.
Мій обов'язок - не бруднити води важким свинцем злості.


Я маю право подивитися, як її поля осяє ранкове світло, заливаючи промені рідкого золота в бетонні блоки. Вони сірі у дощ, але які гарні вранці і на заході сонця, їхні пласкі стіни - чисте полотно. Хай на них розписується зоря.


Я маю право почути її безсмертну пісню, торкнутися вустами вікових ідолів. І в обмін на все це вона просить мене лише берегти її.
Вона молода і ніжна. Мій обов'язок - захистити її, допомогти їй підвестися, обережно притримати її за крихкі бурштинові руки, не зруйнувавши ефемерної матерії. Та вона не накладає на мене цього обов'язку - вона надто щедра та сором'язлива. Лише очі її сяють священною дякою, приймаючи мої простягнуті долоні.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2005 // Дізайн та підтримка- О. З.