НЕПОБІЧНІ ЕФЕКТИ КОМУНІЗМУ

Алєн БЕЗАНСОН

У середині сімдесятих років я очолював катедру русистики в такому елітному закладі, як паризька Школа високих студій. Я був добре поінформований про страхіття і злочини совєтської системи. Я відкрито говорив про це на лекціях, тож моя репутація серед колеґ була не надто високою. Але тут я хочу зізнатися вам в одному прикрому для мене й дуже показовому епізоді.
У цей час (1972 року) мені до рук випадково потрапила книжка Васілія Ґроссмана «Все тече», де, як ви пам’ятаєте, є приголомшливий розділ про голод в Україні. Раніше я знав загалом, що в ті часи справді був голод. Я знав, що офіційні звістки про нього, а надто повідомлення, яке зробив тодішній прем’єр-міністр Франції Едуар Еріо, були всуціль брехливі.

Голод уявлявся мені побічним ефектом колективізації. У Ґроссмана описано хронологію голоду. Операція X розпочалася 1930 року – через рік після завершення колективізації, коли опір було остаточно зламано коштом мільйона життів і все скінчилося. Ґроссман розповідав, як у 1931–1932 роках конфіскували насіння, як СССР експортував у ці роки два мільйони тон збіжжя, щоби продемонструвати успіхи аґрарної революції. Як збіжжя, що не пішло на експорт, збирали в скирти й залишали псуватися під дощем, під охороною військовиків. Як українських дітей, котрі намагалися прокрастися до скирт, пристрілювали, мов зайців. Як люди по селах повільно помирали з голоду: спершу старі, відтак – чоловіки, за ними – жінки, які божеволіли й іноді навіть з’їдали власних дітей. Як поля перетворювалися на пустелю – ні худоби, ні коней, ні собак, ні котів, ні птиць, ні мишей, ні ховрахів. Тоді прийшли російські бриґади з лопатами. Вони вигрібали з хат нечистоти й залишки трупів – і спорожнілі села залюднювали російські колгоспники.
Я пережив шок. Мені стало моторошно. Я посприяв, щоб цю книжку переклали французькою, і надрукував сповнену ентузіязму рецензію у «Figaro». Та дарма: не минуло й декількох днів, як книжка зникла з книгарень. Не знати, чи то наклад викупило безпосередньо совєтське посольство, чи то його було сконфісковано стараннями CJT і французької компартії. Книжку не перевидавали до розпаду СССР.
Показово, що навіть дипломований фахівець не знав, як-от це було зі мною, всієї правди про події. Пізніше мої знання поглибилися. З-поміж найінформативніших документів назву звіти італійських консульств у Києві, Харкові та Одесі, призначені для італійського уряду. Їх оприлюднив у спеціяльному часописі «Cahiers du monde russe et sovОtique» блискучий молодий історик Андреа Ґраціозі. З’явилися «Жнива скорботи» Роберта Конквеста й твори українських письменників на цю тему. Але й тепер, коли я виступаю де-небудь на теми, пов’язані з Росією та комунізмом, то запитую слухачів, чи чули вони про те, що сталося в Україні в 1932–1933 роках. Відповідь неґативна. Вже цього року, будучи в театрі, я мав розмову з П’єром Жоксом, сином довголітнього посла Франції в СССР, що колись був міністром внутрішніх справ в уряді соціялістів, а нині очолює Рахункову палату. Я запитав його, чи він чув про ґеноцид в Україні. «Який іще ґеноцид? Ви маєте на увазі жертви колективізації?» «Ні, я маю на увазі саме ґеноцид, знищення від п’яти до семи мільйонів людей – знищення цілеспрямоване, планомірне». «Вперше чую».
Ось вам лиш один вияв ширшої ситуації. Як сталося, що комунізм, на відміну від нацизму, не постраждав від memoria damnata? Відповісти на це запитання непросто. Я написав про це книжку, яку переклали польською та російською і, наскільки мені відомо, перекладають українською. Якщо говорити коротко, йдеться про два різні підходи до цього явища на Заході та на Сході.
Усі без винятку західні країни вирішили амністувати комуністичне минуле, швидко піддавшись амнезії. Тільки нацизм визнано абсолютним злом. Комунізм уважається злом відносним. Чому? Суть комунізму важче збагнути. Якщо нацизм проголошує ідеали виразно гідні осуду (принаймні в очах суспільної моралі), комунізм напозір відданий ідеалам справедливости, рівности, свободи. Люди приймають ці слова за чисту монету, тимчасом як для комуністів вони означають тільки одне: комунізм. Людей уводять в оману, видаючи омоніми за синоніми, і потрібен час, аби зрозуміти, що сутністю комунізму, його справжнім змістом є брехня. Якщо ж перестаємо сприймати комунізм як загрозу, нам годі сподіватися, що Захід сушитиме голову над філософськими питаннями про суть комунізму. Його зазвичай потрактовують як різновид тиранії, деспотії, класової диктатури. Але комунізм, на жаль, цим не є. Це нова істота, якої ще не знала історія. Ось вам прикметний випадок: у німецькому перекладі моєї книжки слово «комунізм» у заголовку заступив «сталінізм». До поняття комунізму на Заході ставляться з пошаною, іноді вживаючи натомість слово «лєнінізм». Загалом намагаються вигородити батька ідеології – добронаміреного Лєніна. І тільки Сталіна визнають уособленням зла – як Мусоліні, Франко чи Піночета.
Східні країни пішли іншим шляхом. Їхні очільники, які давно не мали жодних сумнівів щодо безглуздя марксизму-лєнінізму, вирішили враз його зректися. Вони вдали, нібито ідеології, яка, за слушним зауваженням Солженіцина, була підґрунтям і призвідцею злочинів комунізму, ніколи не існувало. Те, що сталося за більшовиків, було випадковістю – «історично склалося», як вони кажуть. А те, що сталося насправді, ретельно замовчують. Жодної статистики жертв. Жодного покарання винних. Бути комуністом – це не ґандж. І жодної мови про спокуту. З другого боку, комунізм врятував Російську державу й зберіг Російську імперію. Це частка славетної історії Росії. Лєніна залишили святим. Пізніше настала черга Дзержинського й Сталіна, чию пам’ять нині вшановують. Так вони тримаються при владі.
Що ж слід робити? По-перше, маємо визнати, що дух кожної нації, яка пережила комуністичний режим, а наразі йдеться про українців, потребує очищення. Це вже збагнули. Але наступним важливим кроком має стати очищення історичної пам’яті. Що сталося, коли більшовики повернулися в Україну? Як Лєнінові вдалося маніпулювати Райхсвером і відновити більшовицьку владу? Як Франція, перейнята ідеєю єдиної та неподільної Росії, підтримувала Дєнікіна? Голод двадцятих років. Голодомор. Чистки тридцятих. Складна історія Другої світової війни. І так далі. Все це має ввійти до підручників історії. Дістати належну оцінку. Стати часткою національної свідомости українців. Це нагальне завдання.
На завершення – дві цитати. Одна – з американського філософа Сантаяни: «Хто не знає історії, приречений її повторювати». Інша – з Орвела: «Хто опанував минуле, той опанує сучасність». Додаймо: і майбутнє.

Переклав з англійської Степан Захаркін.
«Критика», №10, 2005.

До головної сторінки
Контакт
Copyright FORUMN © 2004-2005 // Дізайн та підтримка- О. З.