ЩО ТАКЕ КУЛЬТУР-ЛІҐА?
[ПРОГРАМОВА СТАТТЯ]

[…] Культур-Ліґа – це з’явлення нової нації, яка виходить із темряви підпілля до сонячного світла сучасного світового мистецтва. Нові покоління починають творити модерне мистецтво в його розмаїтті, різнобарв’ї та багатстві відтінків. Уже кілька десятиріч точаться розмови про нову єврейську культуру. Однак донині маємо самі її обриси, самі залишки минулого. Ще й досі поле нашої культури багато чим нагадує пустелю, захаращену уламками скрижалей. Тому перед євреями стоїть велике завдання: створити повноцінну сучасну культуру в усій її повноті, засвоївши світові досягнення та пошуки. Упродовж останніх століть обмаль бездержавних націй спромоглися здобути собі місце у світовій культурі. Але щоразу це було важливою подією. Повною мірою це стосується й культурного відродження єврейства. Ми – нація історична. Наша історія сягає сивої давнини, пам’ять наша увібрала не лише попіл попередніх поколінь, але й їхні соки. Ми не бажаємо й не будемо відриватися від власного коріння.

Ми хочемо струсити з себе порох і віднайти у собі давні могутні джерела. Єврейські митці, щойно вийшовши на світову культурну арену, не ставлять за мету перекладати світову культуру їдишем. Не прагнуть вони й адаптувати цю культуру до свого національного темпераменту. Нам йдеться про інше: пересадити нову культуру на історичний ґрунт і поєднати нашу пам’ять із культурою сьогодення.

Ми бажаємо не лише брати від світової культури, а й вносити в неї своє. Ми хочемо влитися в неї новими науковцями і митцями, прагнемо поринути у незвіданий вир творчих пошуків. Культур-Ліґа – це човен, яким ми пливемо у велике море світової культури, збагачуючи її новими струменями, новими барвами.
Носіями єврейської культури є народні маси – хочуть вони того чи ні, визнають чи ні. Згуртовані, вони складають національну спільноту. Проте єврейський загал мало цікавиться власною культурою. Значна його частина ще не набула громадянської свідомості. Ці люди, працюючи в культурі, прагнуть привілеїв, кар’єрного зростання, розглядають її як сходинку в соціальній драбині. Саме тому вони часто недооцінюють або й зневажають власну культуру, відчуваючи натомість пієтет перед культурою сусідніх народів. Зрозуміло, залучати обивателя до культури – справа майже безнадійна.

Ми, реалісти, ставимо перед собою завдання пробудити зацікавлення культурою серед простих людей, намагаємося розвинути їхні культурні потреби. Й тоді, коли загал долучиться до культурного життя, він стане для власної культури благодатним ґрунтом. Йдеться про те, щоб згуртувати єврейство довкола власних культурних інтересів, залучити до творення й поширення культури. Тоді вона буде для євреїв не Торою, дарованою на Синаї, що обіцяє радість послуху й погрожує карою за гріхи, а скрижалями, на яких вони пишуть кров’ю власного серця, напругою власних нервів. Тоді вони шануватимуть і любитимуть свою культуру як власний витвір, як найдорожчу частину свого єства.

Ми говоримо про культуру мас. Проте сьогодні це ознака не лише бідності, а й багатства. Адже ми живемо в час, коли великі народні маси переймають культурний спадок заможних класів, просівають його, відкидають зайве й непотрібне. Перейняте вони засвоюють та узгоджують зі своїми потребами. Враховуючи набутки попередньої культури, вони заходжуються ставити нову споруду на новому фундаменті. Разом із іншими народами вони будують модерну світову культуру. […] Хибно думати, що буржуазна культура лежить на поверхні нашої свідомості, сковує розум, а її впливу легко позбутися. Стара культура вростала в нас тисячоліттями. І навіть той, хто цього не усвідомлює, також носить її глибоко в душі. Вирвати буржуазну культуру з корінням, створити нову соціалістичну культуру мас – це величезне завдання, яке постає як перед єврейською, так і перед іншими націями. Але саме той факт, що корені єврейської культури – в народному ґрунті, що вона стає на ноги в буремні часи побудови нового світу, можливо, позбавляє її шансу зробити вагомий внесок у розв’язання цього завдання для себе й для інших.

Єврейська культура є культурою мас. Мусимо з цим змиритися, почавши роботу з найнижчих сходинок. Але водночас єврейська культура є новою, сучасною. Вона претендує на вагоме слово у світовому культурному процесі. Треба, не опускаючись до мас, підіймати їх до найвищої сходинки, не лише творити для буденних потреб, а й залишати спадок прийдешнім поколінням. Тут доводиться поєднувати розбіжності, синтезувати протилежності – отже, ми знову опиняємось перед проблемою.

Безпосереднім творцем культури досі була інтеліґенція. Значна частина нашої інтеліґенції складається з гебраїстів і прибічників асиміляції, які є не каменями у будівлі нашої культури, а камінням на її шляху. Єврейської інтеліґенції в повному значенні слова поки що немає. У нас є інтеліґенти з більшим або меншим рівнем загальної освіти, які не мають освіти питомо єврейської. Є так звана народна інтеліґенція, наскрізь їдишська, тісно пов’язана з єврейськими масами, половина якої має фраґментарну загальну освіту, а інша половина – ґрунтовну, але часто несистематичну єврейську освіту. Значний відсоток нашого народу становлять люди інтеліґентних професій – проте працівників культури серед них небагато. Ще одна особливість полягає в тому, що найліпші сили єврейства йдуть на політичну діяльність. І коли серед нас з’являються таланти, вони зазвичай в’януть, не розквітнувши, через брак освіти й уваги.

Знаємо, що попри національні настрої серед єврейської інтеліґенції, схильність до асиміляції часто переважає. Інтеліґент працює в єврейському середовищі, але він вихований на чужій культурі. Інколи наші досягнення в культурній сфері додають йому оптимізму, він навіть перебільшує їхню вартість, але водночас відчуває, що це лише початок. Часто такі спроби видаються йому дитинними порівняно зі здобутками світової культури. Його приваблює те, що єврейська культура відкриває перед ним поле для власної творчості, але взірцем для нього залишаються світові культурні набутки. Звідси сумніви і постійне питання: бути чи не бути? Чи існує єврейська культура? Чи існуватиме вона надалі? Тож єврейський інтеліґент рефлектує більше, ніж діє, сумнівається більше, ніж творить.

Єврейська інтеліґенція сповнена ідеалізму та жертовності, але не має благодатного ґрунту для таких поривань. Її часто недооцінюють, зневажають, не оточують увагою, вона перебуває в нужденному становищі. Все це призводить до того, що в інтеліґентів опускаються руки.
Ми прагнемо віднайти в єврейській масі її прихований творчий потенціал. Єврейська інтеліґенція має складатися не лише з бухгалтерів і стоматологів, а й з митців і діячів культури. Треба зосередити усі сили, аби приділити нашій інтеліґенції увагу, дати можливість талантам, які з’являються, виявити себе на повну силу. Ми хочемо створити покоління єврейських інтеліґентів, які, глибоко пов’язані з єврейськими масами, черпають у них натхнення; інтеліґентів, які ведуть єврейський спосіб життя і органічно живуть у своїй культурі. Національна культура має стати для цих людей джерелом натхнення, а не постійних сумнівів, ґрунтом для творчості, а не приводом для питання: бути чи не бути? Коли чуємо: єврейські маси живуть, – це означає, що живе єврейська культура. І в цьому – наше велике завдання.

Наші громадські діячі перебувають у стані перманентних політичних розколів, ведуть гостру боротьбу між собою. І відлуння цієї боротьби позначається на стані культури і неґативно впливає на її розвиток. Ми впевнені, що існує цілісна соціалістична культура єврейських мас, яка розвиватиметься у процесі спільної роботи, – ось одна із засадничих ідей Культур-Ліґи.
Наша історична наука – юдаїка – має значні здобутки. Дослідники працюють у цій царині вже сотні років, але часто це люди, далекі від національного життя народу. Їхні студії кружляють лише довкола теми Східної Стіни й юдаїзму, не виходячи поза межі традиційних уявлень про єврейство. Для більшості таких науковців євреї були релігійною групою, а не нацією, єврейська історія була для них історією книги і релігійного життя. Час освітити наше минуле світлом сучасної науки, шукаючи в ньому не лише релігійного змісту, а й розмаїте життя.
Досить загострювати увагу на приниженнях і переслідуваннях, що спіткали єврейський народ, треба звернути погляди на саме єврейське життя. Слід змінити підхід до оцінки нашого минулого: вивчати його не для виправдання перед іншими народами, не для ідеалізації, а з позицій справжньої науки. Ми мусимо докладно знати його, аби правильно зрозуміти сьогодення і накреслити шлях у майбутнє. Треба створити осередки науки, мистецтва – лабораторії єврейської думки. Все це – велика робота, і вона є лише першою сходинкою до подальших звершень.

Ми – народ, що живе не в одній країні, а в усьому світі. Багато євреїв, які працюють, живуть повсякденним життям, спілкуються їдишем, перебувають у колі їдишської культури, мешкають у Росії, Румунії, Галичині, єврейських кварталах Лондона й Парижа, в Азії, Америці, Південній Африці. Кожна з цих громад має свої політичні інтереси, перебуває в оточенні культур сусідніх народів, взаємодіє з ними. Але всі ці єврейські громади обмінюються книжками, ідеями, перебувають в одному культурному просторі, збагачуючи його власними надбаннями й утворюючи єврейську культурну діаспору. Це значно розширює поле нашої культури, збільшує наші можливості.

Культур-Ліґа є новим шляхом розвитку єврейської культури. Шляхом, який виникає за нових історичних обставин. Тож можемо говорити не лише про Культур-Ліґу як таку, а й про «культур-ліґізм», який швидко пошириться в усіх сферах єврейської культури і мистецтва. У цьому процесі братимуть участь не лише діячі Культур-Ліґи, а й культур-ліґісти – нові євреї.

Перекладено з їдишу за першодруком: Kultur-Lige. Biuleten numer 2. Oysgabe fun Tsentral-komitet. Kiev. Yuniyuli 1920. Z. 15-20.