АУШВІЦ – ОСВЕНЦІМ. УКРАЇНСЬКИЙ ПОГЛЯД

Жанна КОВБА, кандидат історичних наук, доцент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»

Восени минулого року, представляючи експозицію Латвії на книжковому ярмарку в Лейпциґу, речник міністерства закордонних справ Латвії Сандра Калнієте сказала, що «обидва тоталітарні режими – нацизм і комунізм – однаково злочинні».
Представник Єврейської ради в Німеччині Соломон Корн демонстративно вийшов із зали на знак протесту. Бо він вважає, що жодна нація не постраждала так внаслідок злочину тоталітаризму, як єврейська, а подібне порівняння є ніщо інше, як приниження Голокосту.

Польський журналіст Кшиштоф Лозінські, попередньо підкресливши, що не належить до антисемітів і зовсім не заперечує злочинів нацизму проти єврейської нації, зауважив: «Коли йдеться про націю, яка найбільше потерпіла від тоталітарного режиму, то це китайська, бо заплатила за правління Мао Цзедуна 200 млн. життів». Лозінські вважає, що не можна змагатися в кількості жертв – злочин є злочин і не лише число вбитих свідчить про його масштаби, але він переконаний, що не можна пам'ятати про власні страждання, іґноруючи страждання інших.

Дві точки зору. За однією – Нюрнберзький процес, міжнародний суд над нацизмом, світове визнання Голокосту. За іншою – вистражданий і пережитий досвід, мало знані трагедії власного народу, власної родини, а ще можливість, якої донедавна не було, висловити своє бачення, свою латвійську, польську точку зору.
Соломону Корну, як і багатьом іншим на Заході, може й не відомі злочини комунізму, його ідеологія, пропаганда, інформаційна блокада, маскували не лише власні, але й нацистські, коли вони не вписувалися у потрібні схеми.
Поляки, котрі пережили і нацизм, і комунізм, спокійно і емоційно, але послідовно, відкривають собі і світові злодіяння обох режимів проти власного народу, описують свої страждання, болі з позиції саме польського бачення.
27 лютого 2005 р. на прес-конференції з нагоди 60-річчя визволення концтабору відомого під назвами Аушвіц і Освенцім (польське місто в 60 км від Кракова) міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд просив журналістів вживати німецьку назву комплексу трьох головних і 39 менших таборів «Аушвіц-Біркенау», а не «Освенцім-Бжезінка». Табір збудували окупанти на поневоленій польській землі, поляки були також жертвами нацистів, в'язнями табору. Воєвода Малопольщі Єжи Адамец сказав, що й досі мешканці в окрузі живуть під гнітом трагедії табору. Щоб полегшити їхнє сприймання рідних місць, ми називаємо колишній нацистський концтабір підкреслено на німецький манер – «Аушвіц-Біркенау», а не «Освенцім-Бжезінка».
Український погляд на проблему національної трагедії співвітчизників оприлюднив, виступаючи в Аушвіці на форумі «Збережи життя народу моєму», президент України Віктор Ющенко. «Я син української землі, на якій відбулися найстрашніші трагедії ХХ ст. Голодомор і Голокост, що забрали разом 15 млн. життів. Україна пам'ятає, яку загрозу несуть нетерпимість, насилля, аґресія. Моя нація вийшла на Майдан захищати найвищі людські цінності: повагу до людини, свободу і демократію. В Україні ніколи не буде ксенофобії та антисемітизму в будь-яких проявах. Трагедія ніколи не має повернутися на українські землі». Що можна заперечити таким словам? Світова громада, представлена в Аушвіці, визнаючи помаранчеву Україну, підтримала заявлену позицію.
Реакція протесту була локальною миттєвою, але завуальовано гострою. Ні, не з єврейського боку.
Одне з інтелектуальних видань Російської Федерації «Русский журнал» (головний редактор і видавець Глеб Павловський) побачило у заяві президента України лише одне. «Віктор Ющенко зробив в Освенцімі (звісно не в Аушвіці. – Ж.К.) сенсаційну заяву про Голодомор і Голокост, які разом забрали 15 млн. життів. Поставити поряд Голодомор і Голокост – це піддати сумніву унікальність трагедії, пережитої єврейським народом».
Привід – виступ небажаного для Росії лідера України – банально дріб'язковий, але причина стара і випробувана: шовінізм і ксенофобія. Голодомор – український націоналістичний бренд, Голокост – єврейська трагедія, на яку посягають ґенетичні антисеміти – українці. Яка вже там унікальність кожного народу на цій землі, яке вже там бажання і бачення цих народів по-своєму трактувати власну історію?
У різних варіантах, з різних приводів такі заяви поширюються, будуть поширюватися й працюватимуть на задуми московських політтехнологів на теренах пострадянського простору в Україні, сприйматимуться певними колами українців, росіян, євреїв, котрі все ще не знають або не вірять, що був Голодомор, ба навіть Голокост, але вірять, що Ющенко бандерівець, нацист.
Голодомор і Голокост – справді унікальні катастрофи в історії українського і єврейського народів. Можливо, нині настав час для України і світу назвати джерела всесвітнього зла, показати наслідки його дії.
Комуністичний тоталітаризм на одній шостій земної кулі під принадним антуражем держави-комуни створив безнаціональну державу – табір, зону, де заради влади, панування винищувалися цілі класи, народи, релігійні спільноти.
Голодомор – трагедія ґеноциду, масового вбивства, скоєного злочинною комуністичною державою проти безборонного населення. Комуністичний тоталітаризм в Україні – це сукупність відомих і ще досі не відомих злочинів. Його найстрашніший наслідок, котрий починаємо усвідомлювати, – страх, закладений у гени трьох поколінь. Страх бути євреєм, українцем, кримським татарином. А ще сканування мозку людности, брехня, насаджування стереотипів, аґресії.
Друга світова війна, що як зіткнення червоного і брунатного тоталітаризмів, на українських землях ще й досі не досліджена, у масовій свідомості обтяжена партійно-радянськими схемами, міфами, стереотипами. На відміну від інформації про Голокост, котра поширюється в Україні з початку 90-х рр., про злочини і нацистів і комуністів, проти українців, кримських татар, ромів відомо мало.
Незнання через атрофовану пам'ять, може, найстрашніший наслідок зла тоталітаризму. Чи знають в Україні й у світі, що в тому ж Аушвіці гинули українці, адже всі в'язні з колишнього СРСР носили вінкелі з літерою R – росіяни. От і сенсація для пересічного донеччанина чи такого як пан С.Корн, що батько президента Андрій Ющенко був в'язнем Аушвіцу. А вже зовсім татуйованою була правда, що і Гітлер, і Сталін майже однаково переслідували українських націоналістів, що у концтаборах були і Степан Бандера, і Андрій Мельник, а брати С.Бандери – Олександр і Василь – загинули в Аушвіці. Чи багато знають про долю тих, хто вижив в нацистських таборах, бо, як каже про батька В. Ющенко, «їх вів за руку Бог»?
Поляк Юзеф Ціранкевич після концтабору очолив уряд Польщі, єврей Єлі Візель став письменником, нобелівським лауреатом, українці в діаспорі П. Мірчук, М. Марунчак – істориками. Роман Червінський зі Львова після Аушвіцу за статтею 58-ю «зрада Батьківщини» 10 років провів у таборах Норильська, як і полтавчанин Андрій Рева, Сергій Богатирьов з Дніпропетровська. Усім концтабірникам, остарбайтерам у колишньому СРСР автоматично заборонялося займатися багатьма професіями, навчатися у вузах. Доля багатьох євреїв, які вижили не лише в нацистських таборах, а й на українських окупованих землях особливо страшна. Їх судили, переслідували лише за те, що вони вижили. Попри офіційне замовчування Голокосту, неофіційно визнавалося: Гітлер знищував євреїв, отже, хто вижив – зрадник.
Голодомор. Подія і поняття донедавна невідомі в Україні і малознані в світі. І не дивно, що на тринадцятому році незалежності на відміну від меморіалу в Яд -Вашем Ізраїлі, в Україні немає ні музею, де б зберігалася пам'ять про загиблих, озвучувалася скорбота, ні експонатів, ні записаних свідчень людей, які пережили страхіття.
А що знає світ, що знають в Україні про жахливе приниження так званої «п'ятої графи» для радянських євреїв, нащадків тих, хто в евакуації працював на перемогу, творив інтелектуальну, культурну, виробничу потугу для країни.
Так, євреїв не нищили фізично, як нацисти, але нищили духовно, страх змушував Баруха ставати Борисом, зрікатися мови, релігії, єврейства.
Голокост і Голодомор – справді унікальні катастрофи, концентрації зла брунатного і червоного режимів на українських землях, які змінили етнічну карту. Це біль 15 млн. жертв, залишений нам у спадок. Коли йдеться про жертви Голодомору, біль затаєний, біль фантомний. Жертви неоплакані, невідмолені, забуті.
Українці можуть глибше розуміти євреїв, оскільки мають приклад Бабиного Яру, де поряд з тисячами євреїв лежать і члени ОУН, мирні кияни. Можемо краще розуміти біль всесвітнього єврейства, згадавши Янівський концтабір у Львові, боротьбу дисидентів за увічнення єврейської трагедії. Зрозуміти, бо усвідомлюємо, починаємо відчувати власний біль, обурення багаторічними заборонами, знущаннями з того болю.
З позиції сили переможного Майдану В. Ющенко звертався до громади, до людської солідарності, солідарності пам'яті про жертви обох тоталітарних режимів: «Цей біль живе і сьогодні, але він лікує. Я хотів би розділити його з моїми співвітчизниками й усіма людьми на землі, тому що тільки він може дати мудрість і зачинити двері, за якими дорога до пекла».
Що можна заперечити проти того, що в Україні «ніколи не буде ксенофобії та антисемітизму, що трагедія ніколи не має повернутися на українські землі»? Хіба що звернути увагу на пафос і на відсутність звичного для заяв урядовців канцеляриту.
Але спрацьовує стереотип тоталітарної пропаганди, й здавалося б, на пустому місці починає розігруватися стара карта: Голокост унікальне явище, порівняння з Голодомором – приниження Голокосту, отже, антисемітизм.
З позиції сили країни, котра перебрала на себе всю славу (бійці Червоної армії визволяли Аушвіц) і всю ганьбу Радянського Союзу, використовуються і, на жаль, використовуватимуться такі старі пропагандистські карти, як складові модерних політтехнологій.
Одна з них уже задіяна. У нотатці того ж «Русского журнала» знаходимо крім «приниження Голокосту» і згадку про скандал, спричинений перебуванням на інавґураційних торжествах Мирона Куропаса (маловідомого в Україні. – Ж.К.) журналіста із США, автора книжки «Великі гроші штовхають індустрію Голокосту». Ось вам! Нова українська влада запросила людину, котра зазіхнула на ревізію кількості жертв Голокосту. І немає діла анонімному автору нотатки, що в публікації ґлобального Єврейського он-лайн Центру подано, що М. Куропас прибув у складі американської делегації, очолюваної Держсекретарем К. Пауелом. «Русскому журналу» йдеться, що «світове єврейство» буде «природним союзником Росії» проти української політики. У цій ситуації маємо солідаризуватися й реаґувати на будь-які спроби інтелектуального й політичного екстремізму, брехні.
Хай допоможе нам польський досвід збирати, оприлюднювати факти пережитого болю, горя, увічнити врешті пам'ять жертв Голодомору, впорядкувати цвинтарі, безіменні могили.
Якщо ж ми ще боїмося, не вміємо, не можемо засудити обидва тоталітаризми – краще промовчати, краще не слухати пересудів, істерик про «жидів» і «москалів», «українців – ґенетичних антисемітів», закриття російських шкіл і дитячих садків, не читати псевдонаукових і пропагандистських текстів на ці теми.