МИ ЧЕКАЄМО ЗМІН І ГОТОВІ БОРОТИСЯ ЗА НИХ

15 лютого з ініціативи Конгресу національних громад України в залі засідань Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ було проведено нараду з питань подальшого існування державного органу, що має здійснювати державну етнонаціональну політику України, який нині існує у вигляді неодноразово реформованого Державного комітету у справах національностей та міґрації.

У роботі взяли участь народні депутати: Геннадій Удовенко, голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; Микола Шульга, заступник голови Комітету Верховної Ради з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; Рефат Чубаров, народний депутат, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу; вчені: Май Панчук, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України; Олександр Майборода, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України; Йон Попеску, кандидат філологічних наук, народний депутат України другого і третього скликання; Юлія Тищенко, Сергій Бугаєв, керівники програм Українського незалежного центру політичних досліджень; Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика; Віталій Нахманович, відповідальний секретар громадського Комітету «Бабин Яр»; Григорій Куценко, голова Асоціації за міжнаціональний мир і злагоду. У нараді також взяли участь керівники громадських організацій національних меншин: Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України; Станіслав Костецький, співпрезидент Конгресу національних громад України, голова Спілки поляків України; Петро Григориченко, президент «Конгресу ромен України»; Канафія Хуснутдінов, президент Всеукраїнського татарського культурного центру «Туган Тел»; Алла Потапова, голова Всеукраїнського національного культурно-просвітницького товариства «Русское собрание»; Маре Літневська, голова Естонського земляцтва в Україні; Ірина Оржехівська, голова Спілки білорусів України; керівник аналітичного центру Асоціації національно-культурних товариств України Лариса Лойко; Віолета Хачатурова, голова товариства вірменської культури «Наірі»; Тимур Мамоян, голова асоціації курдських організацій «Мідія»; Олександр Арабаджи, голова Київського товариства караїмів, Гуля Шлюсавер, заступник голови казахського товариства «Достик»; Надія Єфіміщ, голова Київського товариства народів фінно-пермської групи; Наталія Непийвода, головний редактор газети Конгресу національних громад України «Форум націй»; Борис Драгін, журналіст газети «Дзеннік Кійовскі»; Євгенія Церунян, головний редактор газети «Арагац»; Каріне Тумагаян, керівник вірменської національної недільної школи.

Були також присутні Анатолій Задворний, радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Рауль Чилачава, заступник Голови Держкомнацміґрації, голова Ради представників організацій національних меншин при Комітеті, Тетяна Пилипенко, начальник Управління національних меншин, Володимир Горовий, начальник відділу національних меншин Управління у справах національних меншин і міґрації Київської міської державної адміністрації.

Геннадій Удовенко подякував Конгресові за ініціативу скликання такої наради, проінформував присутніх про ситуацію, що склалася у справі реформування Держкомнацу, і запропонував сформувати спільну позицію і програму спільних дій.

Ми знали про реорганізацію Комітету і намагалися вжити превентивних заходів, тобто вплинути на рішення. Я неодноразово мав розмови з Юлією Володимирівною Тимошенко з приводу питань, пов'язаних із захистом прав людей і національних меншин зокрема. 10 лютого я відправив листа на ім'я прем'єр-міністра України. В ньому, зокрема, зазначається: «Попри численні негаразди в роботі Держкомнацміґрації України, що були викликані невдалими кадровими призначеннями колишнього президента, державна політика в сфері міжнаціо-нальних відносин здійснювалась і дала певні позитивні результати. Відверте використання провладними силами національного питання під час виборчої кампанії висвітлило значні недоліки державної політики у сфері міжнаціональних відносин, котрі використовувалися як фактор політичного впливу. Одночасно стало очевидним, що в тих реґіонах України, де роками цілеспрямовано і послідовно здійснювалися заходи щодо формування міжнаціональної злагоди, ситуація залишилася достатньо стабільною, а сепаратистські заходи не знайшли підґрунтя, в першу чергу в АРК. Доцільно нагадати, що ще з 93 р. Держкомнацміґрації реорганізовувався кілька разів, але постійна плинність кадрів, ослаблення матеріальної бази, порушення управлінської вертикалі негативно вплинули на можливості держави реалізувати ефективну політику у сфері міжнаціональних відносин. До цього часу, наприклад, не розроблено Концепціъ державної етнонаціональної політики, і це в державі, де національні меншини становлять майже чверть населення та проживає близько 140 етносів.

Невизначення щодо державного органу, який реалізує державну політику, свідчило про недостатню увагу виконавчої влади до проблем національних меншин та сприймалося ними вкрай негативно, зокрема тому, що їм потрібен державний орган, до якого вони безпосередньо можуть звертатися з своїми проблемами, отримати хоча й недостатню, але матеріальну підтримку та вирішити інші питання, що виникають в процесі їхньої діяльності.

Враховуючи зазначене, можна стверджувати, що державну міжнаціональну політику необхідно розглядати також і як складову національної безпеки. З огляду на це просимо розглянути такі пропозиції.
Передбачити у новій структурі державного управління Державний Комітет у справах національностей та міґрації або утворити інший, але самостійний, орган державного управління, основними функціями якого буде питання міжнаціо-нальних відносин та міґрації».

Коли Юлію Володимирівну розглядали як кандидата на посаду прем'єр-міністра і відбувалися зустрічі у фракціях, то відбулася її зустріч із групою депутатів, що представляють Народний Рух України, до якої я належу. У своєму виступі я підкреслив, що національні меншини становлять майже чверть населення України і не рахуватися з цим ні уряду, ні Президенту не можна. Верховна Рада за 13 років свого існування нічого не зробила для вирішення кримськотатарського питання, а завдяки попередньому президенту і його указам ці проблеми вирішувалися хоч якимось чином. До цього часу немає Державної концепції етнонаціональної політики. Тому при розгляді питання про подальшу долю Держкомнацу і призначення нового керівництва необхідно консультуватися з керівництвом парламентського комітету. Тимошенко тоді погодилася з такою позицією.

Ще у грудні ми почали працювати над листом новообраному президенту, де окреслили ситуацію в сферах діяльності комітету ВР: права людини, національні меншини, міжнаціональні відносини, міґраційна політика, ґендерна політика і українська діаспора. Серед завдань, які необхідно вирішити державі, визначено: створення умов для консолідації українського суспільства, формування української політичної нації, сприяння етнічному культурному, мовному, духовному розвитку українського народу, збереження його історично-культурної спадщини, гармонізація міжнаціо-нальних відносин та збереження міжнаціональної злагоди в державі, забезпечення прав осіб раніше депортованих за національною ознакою, сприяння їх інтеґрації та адаптації в українське суспільство. З цією метою зберегти в системі виконавчої влади Державний Комітет у справах національностей та міґрації та в подальшому утворити на його базі відповідне міністерство. Затвердити Концепцію державної етнополі-тики, в якій визначити стратегію державної етнонаціональної політики, головним пріоритетом якої має стати формування в Україні сталої політичної нації з ґарантуванням усім етнічним спільнотам збереження етнічної самобутності та вільного розвитку національної культури.

Ю. Тимошенко направлено лист про незадовільне фінансування діяльності Держкомнацміґрації і головне фінансування проблем національних меншин за всіма статтями бюджету. Комітет просить Кабмін при підготовці змін до бюджету на 2005 р. запропоновані зміни розглянути і врахувати. І в третьому листі до Тимошенко наголошується на негайній розробці Концепції державної етнонаціональної політики. В окремому листі М.Томенку йдеться про незадовільне фінансування газет мовами національних меншин, адже починаючи з листопада працівникам редакцій цих газет не виплачується заробітна плата. Це все зроблено до 4 лютого, тобто до призначення уряду Тимошенко.

Рефат Чубаров. Після зустрічі з віце-прем'єром М.Томенком мій настрій абсолютно песимістичний, але вважаю, що ми маємо висловити свою позицію. Я пам'ятаю, коли Комітет підпорядковувався Міністерству юстиції, то шановані його функціонери вважали, що в момент, коли ремонту вимагають приміщення суду, то не варто думати про розвиток національних меншин. І вони дивувалися, чому слід видавати національні газети чи облаштовувати репатріантів, коли зарплати не отримують судді. Щодо зустрічі скажу, що ті, хто це планує, вважають, що вони роблять вірно: окремі функції Держкомнацу передати відповідним міністерствам і відомствам. Так, питання діаспори передати Міністерству закордонних справ, засоби масової інформації – Держкомінформації, проблемами збереження традицій і розвитку культури займатиметься Міністерство культури і мистецтв, питання освіти рідними мовами – Міністерства освіти і науки, облаштуванням репатріантів опікуватиметься Міністерство юстиції.

Ситуацію, що склалася, я оцінюю песимістично. Але нам треба висловити чітку позицію щодо даної проблеми. Це мало б зробити керівництво, я маю на увазі колишнього голову Держкомнацу п. Москаля, і це треба було зробити раніше, коли все ще планувалося. Не все відомо було й нам, народним депутатам, але якісь моменти обговорювалися на робочих групах, в комітетах, де були виконавці. І мені здається, тоді ми трошки проспали той момент. Я не хочу вас переконувати у тому, що зберегти Держкомнац потрібно. Ми й раніше відстоювали питання щодо надання Держкомнацу статусу міністерства. Ми це робили послідовно і нам раніше це вдалося зробити.

Геннадій Удовенко. Я звертався з листом до О. Зінченка, який був головою координаційної групи лідерів політичних партій в блоці «Наша Україна» і займався кадровими питаннями. І кандидатури ми вносили, і все було зроблено, аби привернути увагу до вирішення питання Держкомнацміґрації. Цікаво те, що сьогодні у ЗМІ є перелік органів управління, які трансформуються, або ліквідуються, у ньому Держкомнацу немає. Водночас Держкомнац відсутній також і в переліку державних органів, у тому числі й державних комітетів, які залишаються. Або забули, або преса не повідомила, або надійшли листи, і вирішили переглянути це питання. Що треба робити? Я виступав на нараді з цього приводу у І. Левітаса і говорив: «Не стійте в стороні, бомбардуйте, вимагайте, заявіть про свою позицію. Я не виключаю пікетування (це зараз популярно проводити). Але, якщо прийде десять людей, то вважайте, що акцію зірвано, якщо ж прийде тисяча, то реакція буде. І останнє. Є Рада представників громадських організацій національних меншин при Президентові України. Теж виникає питання. Керівник цієї Ради подав заяву про відставку. Наш комітет вніс пропозиції щодо призначення на посаду голови. Варто разом подумати, чи потрібна рада, яка за п. Гайдоша взагалі не працювала, чи треба її відновити?

Рауль Чилачава. Останні події, зокрема на сході України показали, що йдеться не тільки про національні меншини, а йдеться про більше – про витворення національної ідеї, про соборність держави, оскільки йдеться про міжнаціональні відносини, про національні проблеми, а не тільки національні меншини, як звужено ми це уявляємо. Реорганізації, які відбувалися в межах відомства, не принесли очікуваних результатів. На жаль, жоден керівник не затримався у нас більше двох років.

З мого боку було б некрасиво говорити про те, що Комітет необхідно зберегти, начебто я турбуюсь за власну долю. Запевняю вас, що я людина самодостатня і без цієї посади обійдуся, але шкода тих дванадцяти років, і не хотілося, щоб вони були викинуті у повітря. Я з середини бачив всі ці проблеми, оскільки при всіх керівниках, за винятком В. Євтуха, який не захотів зі мною працювати, був заступником чи голови комітету чи міністра і бачив з середини всі ці проблеми. Я знаю всіх людей, які переймаються цими проблемами, знаю національно-культурні товариства, їхні проблеми. Вважаю, що ці проблеми настільки вагомі, що справді вони заслуговують на те, щоб ними опікувався якийсь орган. І думаю, що в ситуації, яка сьогодні складається, фатальну роль відіграла та обставина, що Комітет в особі його голови зайняв однобічну політичну позицію під час виборів президента. Але, разом з тим, вважаю, що сьогоднішня влада має стояти вище цих ситуацій і розуміти, що національні меншини – це конкретні люди, і вони при голосуванні висловлювали свої думки, а не робили це за наказом. Отже, орган, який буде займатися проблемами національних меншин, безперечно, потрібний. Безперечно і те, що цей орган не повинен бути в такому вигляді, як він є сьогодні. Проблеми національних меншин, депортованих і діаспори мусять бути збережені в одному центральному виконавчому органі. Наскільки до нас прислухаються, це вже справа тих, хто це вирішує.

Йон Попеску. 28 січня від імені румунських товариств за європейську інтеґрацію тієї частини румуномовної спільноти, яка підтримала нову владу, новий уряд, нового президента, ми зробили відповідну заяву і віддали її секретареві РНБО П. Порошенку. Ми також подали на ім'я Президента і прем'єр-міністра наше звернення і арґументацію щодо необхідності відновлення Міністерства у справах національності і міґрації. (Від редакції. З листа Й. Попеску до Президента України, прем'єр-міністра, секретаря РНБО. «Міністерство у справах національностей та міґрації необхідно відновити відповідно до п. 3 ст. 5 Закону України «Про націо-нальні меншини України», оскільки його реорганізація в Комітет відбулася з порушенням п. 1 Перехідних положень та п. 3 ст. 22 Конституції України.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції, «Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності ... Конституції, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України». П. З ст. 5 Закону України «Про національні меншини України» передбачає, що «...Центральним органом державної виконавчої влади у сфері міжна-ціональних відносин є Міністерство у справах національностей України...» Положення Закону «Про національні меншини України» не суперечать положенням Конституції, а, отже, п. 3 ст. 5 на момент реорганізації Міністерства був чинним.

Отже, реорганізація Міністерства у Комітет, а, згодом, у Департамент після набуття чинності Конституції може розглядатись як порушення п. 3 ст. 22 Конституції України (а деякі міжнародні експерти та представники організацій національних меншин України так його і розглядають). Ця норма Конституції передбачає, що «...при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», а п. 2 ст. 8 Конституції вимагає, щоб «...Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». Таким чином, закріплення компетенції у сфері міжнаціональних відносин та національних меншин за центральним органом державної виконавчої влади на рівні Комітету замість Міністерства є порушенням п. 2 ст. 8, п. 3 ст. 22 та п. 1 Перехідних положень Конституції України та п. 3 ст. 5 Закону України «Про національні меншини України». Таким чином, відновлення Міністерства у справах націо-нальностей та міґрації відповідало б вимогам Конституції.

Відновлення Міністерства національностей та міґрації сприятиме зростанню авторитету нового Президента України як гаранта Конституції, серед представників національних меншин та додасть впевненості щодо реальної орієнтації нового складу Уряду на європейські стандарти та цінності.

Відновлення Міністерства національностей та міґрації сприятиме також більш ефективному розв'язанню проблем закордонних українців, облаштуванню депортованих, забезпеченню прав корінних народів та національних меншин тощо й сприйматиметься як суттєвий прогрес України у галузі дотримання прав народів України також з боку європейських форумів і, відповідно, сприятиме формуванню та укріпленню міжнародного позитивного іміджу України та її Президента та нового Уряду.
Таким чином, питання щодо відновлення Міністерства у справах національностей та міґрації є вкрай актуальним і потребує негайного вирішення»).
Ми також наголошували на тому, що нова влада оголосила пріоритетний курс на євроінтеґрацію, верховенство права і демонструє рішучість.

Якщо така рішучість піде в бік звуження існуючих прав і свобод національних меншин, то на наступних виборах, які будуть і в парламент, і в місцеві Ради, багато представників національних меншин переорієнтуються. Наші спільноти найближчим часом збиратимуться в Чернівцях, де і відбудеться зустріч з новим губернатором, оскільки вже у Чернівцях в жодному із чотирьох районів, де компактно проживає румуномовне населення ні один з призначених голів районних адміністрацій не лише не є представником цієї меншини, а й не володіє рідною мовою абсолютної більшості населення, навіть у Герцаївському районі, де 97% представляють на-ціональні меншини.

Якщо ми не вимагатимемо зараз відновлення міністерства на підставі Конституції, оскільки це міністерство було скасовано з порушенням Конституції і закону, якщо не будемо апелювати до європейських структур після того, як ми зробимо відповідне звернення до Президента і прем'єр-міністра, я особисто, і ті організації, які я представляю, не бачимо сенсу боротись за якусь структуру, яка черговий раз забезпечуватиме заробітну плату деяких функ-ціонерів, або голови, який черговий раз проходитиме шлях від губернаторства до міністерства. Якщо буде звернення щодо відновлення міністерства, то ми підтримаємо і будемо збирати навіть підписи, а якщо цього не буде, то ми не братимемо участі. Нехай тоді розформують структуру, і ми, національні меншини, знатимемо, що самі мусимо думати, як виживати, і між іншими спільнотами будемо шукати спільну мову.

Анатолій Задворний. Крім Президента, прем'єр-міністра, треба направити звернення і Уповноваженому ВР з прав людини, в напрямах діяльності якої є і захист прав національних меншин. Ми підготували доповідь, присвячену захисту прав національних меншин. І в цій доповіді, і в рекомендаціях одним із перших питань стояла рекомендація Верховній Раді про те, щоб звернутись до Президента з пропозицією про відновлення міністерства національностей. Хочу також звернути увагу присутніх на те, що Україна в конвенційних органах Організації Об'єднаних націй і Ради Європи зробила вже шість обов'язкових доповідей з різних напрямків. Одна доповідь була в Комітеті з прав людини ООН щодо виконання міжнародного пакту громадянських і політичних прав. Комітет у своїх заключних зауваженнях записав, що в Україні мають місце порушення прав національних меншин і що цьому питанню приділяється недостатньо уваги. Цей документ допоки мало кому відомий, і насамперед в уряді.
Ще один дуже важливий момент, на який хочу звернути увагу і який має бути зафіксований у зверненні. Україна має виконувати міжнародні зобов'язання, які вона на себе взяла. Ми йдемо у Європу, проголошуємо декларації, а водночас не виконуємо положення цілого ряду міжнародних документів, починаючи выдРамкової конвенції, Хартії про реґіональні мови. Не знаю, чи відома вам ця історія? Прийняли закон про ратифікацію, Конституційний суд відмінив його через порушення процедури, прийняли вдруге. Але Хартія не діє на території України, тому що вона не здала ратифікаційної грамоти у відповідні органи Ради Європи.

От і виходить, що Хартію ратифіковано, закон нібито прийнято, але документ не діє. Після закінчення процедури моніторинґу щодо України з боку Ради Європи залишилось лише прийняти відповідні Кодекси та передати до Ради Європи грамоти щодо ратифікації Європейської Хартії реґіональних мов або мов меншин, а далі розпочинається постмоніторинґовий контроль.

Є зауваження міжнародних організацій і щодо дискримінації. У цьому році почалося десятиріччя ромської програми. В Україні про це ніхто нічого не знає. Існує програма, підписана колишнім віце-прем'єром Д.Табачником, але не відстежується процес її виконання. Тобто, проблем з дотриманням європейських стандартів достатньо.

Наталія Беліцер. Щодо звернення, яке слід підготувати за результатами цієї зуст-річі, то це має бути одна сторінка тексту, але із залізними аргументами, і серед них той, що відсутність концепції державної етнополітики, а отже, і самої виваженої політики призводили до численних реформувань. Повністю підтримую думку про те, що в будь-якому разі слід вимагати не збереження Держкомнацу, а поновлення міністерства, навіть за принципом «хочеш більшого, отримаєш менше». Варто послатися на те, що ніхто не відміняв статті чинного закону, згідно з яким на першому етапі було створено міністерство. І ще на одному хочу наголосити. Я категорично проти того, щоб реалізація пов'язаних між собою функцій державної етнонаціональної політики стояла в одному ряду із збереженням мов, традицій і звичаїв.

Міжетнічні, міжнаціональні питання, стосунки більшість – меншини, меншини – меншини мають значно ширший формат, ніж збереження традицій, мови та культури. Це і представництво в органах влади, сучасні механізми, це і участь в процесах прийняття політичних рішень. І якщо ми дійсно зорієнтовані на європейські норми і стандарти, то навіть у цьому документі зводити все до збереження етнокультурної традиції і національної ідентичності не варто. Міністерство – орган, який реалізує державну етнополітику, основні напрямки якої за 14 років так і не було сформовано.

Підготувала Наталія Непийвода