НИНІ НАБАГАТО ПІЗНІШЕ, НІЖ ВИ ДУМАЄТЕ

Тетяна ХОРУНЖА

Згадувати про війну, писати про минуле почали не одразу після того, як вона скінчилася. З часом викристалізувалися два типи ставлення до цієї проблеми: «Ще ні…» і «Вже ні». Мій батько, що пройшов війну до Кенігсберґа на заході, Маньчжурії – на сході, і повернувся додому наприкінці 46-го, багато знав про неї такого, про що не вважав можливим говорити. «Ще не час», – казав він. Минули десятиріччя. Тепер багато хто зі старших людей, серед яких майже не залишилося учасників війни, кажуть: «Можливо все було не так, як ми звикли знати і говорити, але давайте правду ви розповідатимете, коли нас не стане».

На одних годинниках в Європі був напис: «Нині набагато пізніше, ніж ви думаєте». Це про нас, про те, як спроби президента, істориків, очевидців подій очистити історію війни від мулу міфів і відвертої брехні наражаються на небажання знати, небажання змінити колись нав'язані стереотипи, небажання розумом дійти до правди тих років.

Лейба-Іцик Йосипович Добровський Ірина Райхенберг-Рижко, врятована сім'єю Шухевичів Повстанський лікар Самуель Нойман-«Максимович»

Після Другої світової війни стало ясно: Німеччина програла як держава, як армія, але звільнення від нацизму в післявоєнні десятиріччя довело, що вона виграла як культура. За 20 років німецька культура зробила величезний крок в очищенні масової свідомості. Ми лише починаємо робити ці кроки, а деякі «професійні борці» за все і проти всього вже звинувачують Інститут національної пам'яті в тому, що він «відомий лише спробами реабілітації ОУН-УПА і Романа Шухевича», а тому йому не можна доручати справи, зокрема, пам'яті єврейської. Наведу лише одну цитату зі статті «Український націоналізм і жидівство», написаної М. Сціборським і опублікованої в органі проводу українських націоналістів «Розбудова нації»: Передусім треба визначити, що нерозважна пристрасність і сліпа тенденція – виказувані з обох боків – є й надалі будуть кепським порадником у справі».

Між тим, нам є на що орієнтуватися. Нагадаю, що початок політичним контактам українців з євреями було покладено 1907 року під час виборів до австрійського парламенту: Українська національно-демократична партія, одним із лідерів якої був Іван Франко, успішно виступила у виборчому союзі із сіоністами Теодора Герцля, завдяки чому обидві політичні сили одержали пристойне представництво в Державній Раді Австро-Угорщини. І цей факт непоодинокий.

Кажуть, що Україна занадто акцентована на проблемі Голодомору і визнання його ґеноцидом. Але не визнавати трагедії – означає не розуміти, що українці, скалічені війною громадянською і колективізацією, жили з цією пам'яттю до нової війни, і вона впродовж десятиріч визначала свідомість населення і поведінку під час війни. А той факт, що з 39-го по 41-й рр. СРСР був союзником Німеччини теж нічого не вартий?
Доля народів у Другій світовій війні – це окремий материк пам'яті, ще не досліджений, а відтак не інтеґрований у нашу спільну історію і спільну трагедію. Цьому питанню присвячено щорічну конференцію з аналоґічною назвою (збірник її матеріалів, щойно опублікований буде представлено читачам в наступному номері), над цим працює і група істориків в СБУ.

14 квітня у прес-центрі СБУ в рамках спільного з Українським інститутом національної пам'яті проекту відбулися чергові громадські слухання «Євреї в українському визвольному русі».

Підкреслюючи важливість порушеної теми – спільної участі громадян різних національностей в Українському визвольному русі, в.о. Голови СБУ Валентин Наливайченко наголосив: «Ми розкриваємо сьогодні правдиві документи про те, як боролися разом українці та євреї після великого Голоду з тоталітаризмом і комуністичним режимом. Ця історична правда була брутально спотворена і міфологізована – у цьому полягає цинічний злочин КДБ СРСР із розпалювання неприродної ворожнечі між українським та єврейським народами. Цей міф, створюваний впродовж багатьох десятиліть, не має права на існування».
Історик Володимир В'ятрович, що став відомим останнім часом завдяки великій дослідницькій роботі по історії УПА, розповів про нові знахідки, які характеризують ставлення провідних ідеологів ОУН до євреїв і не дають підстав звинувачувати ОУН в антисемітизмі.

Члени ОУН були серед тих, хто рятував євреїв у роки Голокосту, про що свідчать навіть німецькі документи. Серед цих рятівників був Іван Вовчук (справжнє прізвище Федір Вовк), районний провідник ОУН Нікопольщини, а згодом – віце-президент підпільного парламенту Української Головної Визвольної Ради. За врятування ним родини Бакстів меморіалом Яд Вашем йому було присвоєно почесне звання «Праведника народів світу».
У 1942-1943 рр. від німецьких переслідувань єврейську дівчинку Ірину Райхенберг переховувала Наталія Шухевич – дружина Головного командира УПА. Сам Роман Шухевич зробив для єврейської дівчинки документи на прізвище Рижко Ірина і, після арешту гестапівцями дружини, сховав дівчинку у монастирському сиротинці, завдяки чому вона пережила Голокост.

Про боротьбу євреїв, особливо лікарів, у лавах УПА свідчать численні факти. На читаннях було продемонстровано фото повстанського лікаря Самуеля Ноймана-«Максимовича», який загинув у лавах УПА.
Володимир В'ятрович розповів про справу Лейби-Іцика Йосифовича Добровського. Як видно з обвинувачувального вироку №967 від 14 жовтня 1944 р., Добровський, мобілізований в армію 22 червня 1941 р., у жовтні під Полтавою опинився в німецькому полоні, а вже «в ноябре месяце связался с организацией украинских националистов и впоследствии вступил в члены этой преступной организации». Маючи вищу освіту, він працював політичним консультантом у політичному відділі при командуванні УПА-Північ і діяв у підпіллі з 1941 до 1944 рр., був автором відомих звернень УПА до представників народів Азії та Кавказу, а також публіцистичної роботи «Як московський царизм підкорював народи». У лютому 1944 року його було заарештован СМЕРШем й засуджено на десять років ув'язнення.

Керівництво визвольного руху намагалося залучити євреїв до спільної боротьби. Для цього 1950 р. було випущено спеціальну листівку «Євреї – громадяни України», нещодавно віднайдену в ГДА СБУ. У ній, зокрема, зазначалося: «І так, як єврейські революціонери стали зі зброєю в руках на захист людських прав єврейського народу і ті права вибороли, так і ми, українські революціонери-бандерівці, стали на шлях національно-визвольної боротьби». Як і багато інших такого роду звернень, листівка закінчується цілою низкою традиційних закликів. Але поруч із ними є й такий: «Хай живе держава Ізраїль і дружба між єврейським та українським народами!». Нагадаю, що цю листівку було випущено 50-го року, в часи, коли євреї вже відчули на собі наслідки державного антисемітизму.

Про те, до яких провокаційних заходів вдавалися радянські органи задля того, аби загострити українсько-єврейські відносини, розповів заступник начальника науково-видавничого відділу Галузевого державного архіву СБУ Олександр Іщук. Він представив листівку із звинуваченнями проти одного з провідників ОУН Ярослава Стецька, яка була надрукована КДБ на івриті та англійською мовою та, згідно з вказівками керівництва КДБ, розповсюджувалася від імені єврейських організацій. В інформаційному повідомленні в ЦК КПУ, підписаному заст. голови КДБ Шульженком, зазначається: «По согласованию с КГБ при СМ СССР, нами проводится ряд специальных мероприятий, направленных на компрометацию зарубежных националистических центров перед правительствами и коренным населением стран их поселения, а также усиления противоречий между враждующими группировками оуновцев». «Следите за появлением СТЕЦЬКО в Вашей стране, – нацьковують євреїв кадебістські провокатори, – и в память о невинных жертвах гитлеровско-бандеровского террора будьте готовы рассчитаться с ним».

Громадські слухання як проміжний результат пошукової роботи істориків й архівістів є першими спробами не переписування, а переосмислювання історії українсько-єврейських стосунків. Історія українського визвольного руху дає і дасть ще багато прикладів співпраці українців та євреїв у боротьбі з тоталітарними режимами. Варто лише пам'ятати, що жоден «інтернаціоналізм» не замінить розуміння іншого з його традиційним життям і трагедіями. Ми запізнилися з цим процесом, на наших годинниках нині набагато пізніше, ніж ми думаємо. Серед євреїв були сіоністи і правозахисники, але також і ті, хто боровся з сіоністами як ворогами єврейства. Серед українців також були ті, хто залізною рукою вів народ до «радянського щастя», і ті, хто зі зброєю в руках у таборах і тюрмах виборював її незалежність.

Сьогодні важливо, аби всі ми пам'ятали, «що нерозважна пристрасність і сліпа тенденція – виказувані з обох боків – є й надалі будуть кепським порадником у справі».

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2008
Дизайн та підтримка- О. З.