КОНСТИТУЦІЇ – ДЛЯ ГРОМАДЯН, А НЕ ДЛЯ ЕТНІЧНИХ СПІЛЬНОТ

Олександр МАЙБОРОДА, доктор історичних наук,
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса

Від редакції
У статті «Україні потрібна Конституція національного творення», опублікованій в газеті «Дзеркало тижня», Президент України наголосив, що «хотів би відкрити національні конституційні дебати – якнайширшу суспільну дискусію в нашій країні стосовно конституційної реформи», оскільки «основний документ держави не може бути лише справою політиків. Він має бути справжньою всенародною справою. Саме такий підхід відкриє шлях до народної Конституції єдиної політичної нації».

Робоча група Національної конституційної ради з підготовки проекту нової редакції Конституції України під керівництвом Володимира Шаповала запропонувала проект Основного закону, що нині широко обговорюється, а ще більше піддається критиці. Не можемо пройти повз таку державної ваги акцію, хоч певною мірою скептично ставимося до всенародного обговорення/схвалення, і не можемо вітати малоцивілізованих міжвладних дискусій, що набувають нині напруги, яка змушує церковних ієрархів закликати можновладців до тями.

Тим не менш проблема постала. Національних громад вона стосується, крім основних положень і змін, питаннями, що є й досі дискусійними, часто і безрезультатно обговорюваними – український народ, народ України, нація, корінні народи, ґарантії розвитку національних культур та мов тощо. Відтак пропонуємо два погляди на питання, що обговорювалися на засіданні Наукової ради з проблем міжетнічних відносин і етнонаціональної політики при Президії НАН України.

Конституція України має бути документом довготривалої дії, як це притаманне конституціям більшості країн. Зміна конституції завжди має вважатися надзвичайною подією, яка означає зміну звичного політичного ладу, принципів організації суспільства, відносин громадянина з владою. Саме цим пояснюється, що у стабільних демократіях конституції діють десятиліттями, а то й століттями. Тому прийняття повністю нової Конституції України могло б справити дестабілізуючий ефект на розвиток країни, яка порівняно нещодавно заявила себе державним суб'єктом. Інше питання – деякі зміни у тексті Основного закону, які б більш адекватно відповідали не лише букві конституційного права, а й існуючим життєвим реаліям, положенням суспільствознавчих наук. Зокрема, під час внесення змін до Конституції було б доцільно зробити корекцію ряду її положень, що стосуються етнополітичної сфери.

Питання про позицію науковців з цього приводу було обговорено на засіданні Наукової ради з проблем міжетнічних відносин і етнонаціональної політики при Президії НАН України, яке відбулося 8 квітня ц.р. у приміщенні Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса. Бурхливе обговорення не принесло бажаної одностайності в думках. Все ж таки, більшість погодилася запропонувати конституційній раді декілька принципових змін.

Почати треба, мабуть, з преамбули Основного Закону. У проекті, винесеному на розгляд конституційної ради, повторюється та сама помилка, що була зроблена творцями чинної Конституції. В ній носієм суверенної волі, на основі якої тільки й можна змінювати або приймати конституцію, називається «Український народ – громадяни України всіх національностей». Паралельно володарем права на самовизначення називається ще один суб'єкт – «українська нація». Чому застосування цих термінів в обох документах слід визнати науково некоректним?

В етнології, яка займається вивченням етнічних спільнот, термін «народ», коли перед ним стоїть прикметник, яким визначається його місце серед інших соціальних утворень, означає базову етнічну одиницю. Відповідно, український народ, навіть якщо писати його з великої літери, це те саме, що й український етнос. Але етнос не може складатися з людей різної національності. Це абсурд. Етнос складається з людей одного походження.
З другого боку, якщо «український народ» визнати «багатонаціональним», то, значить, «українська нація» має означати етнос, тобто «народ» як базову етнологічну категорію. Між тим зараз повсюдно говориться, що українська нація має включати в себе усіх громадян держави, тобто бути надетнічним (вірніше, багатоетнічним) феноменом.

В історичному сенсі ситуація поки що остаточно не визначилась. Українська нація як етнос (або українська етнічна нація) дійсно існує і дійсно саме вона самовизначалася 1991 р., коли інші були з нею або солідарні, або не солідарні. Процес формування української багатоетнічної нації на основі громадянської приналежності тільки почався і ще далекий від завершення. Відтак, на даному етапі в Конституції некоректно застосовувати і термін «українська нація», і термін «український народ». Так само некоректно застосовувати термін «національність», оскільки він має нести в собі суто політико-громадянський зміст, а у нас його традиційно вживали замість терміна «етнічна приналежність». Інакше вийде абсурд – нової, багатоетнічної нації ще нема, а національна приналежність вже існує.

Який же вихід? На нашу думку, Верховна Рада мусить приймати Конституцію від імені «народу України – усіх її громадян». Саме цей етнічно нейтральний термін найбільше пасує до нинішньої ситуації.
У ст. 12 проекту нами запропоновано не виділяти окремо російську мову як об'єкт захисту з боку держави, а обмежитися ґарантією вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин загалом, не виділяючи при цьому якусь одну із меншинних мов.

В абсолютно новій редакції пропонується стаття 13. У офіційному проекті в ній йдеться про корінні народи та національні меншини, як це, до речі, має місце у чинній Конституції. Однак, зміст терміна «корінні народи» поки що не визначено. На території України проживають народи, які мають місцеве коріння – кримські татари, кримчаки, караїми. Але можливість застосування до них відомої конвенції Міжнародної організації праці про корінні народи у більшості фахівців викликає великий сумнів. Тобто, утворилася ситуація, коли є народи, чиї коріння в Україні, але яких називати «корінними» за міжнародно-правовими критеріями не вповні коректно.
Тому нами запропоновано абсолютно нову редакцію ст.13: «Держава дбає про формування спільної громадянської ідентичності народу України, про його консолідацію на основі демократичних цінностей і традицій, сприяє гармонізації міжетнічних і міжконфесійних відносин, забезпечує рівні умови для самоорганізації, розвитку культурної, мовної та релігійної самобутності усіх етнічних спільнот.

Держава протидіє будь-яким формам дискримінації за расовою та етнічною ознакою.
Культурна спадщина охороняється законом». На наш погляд, у такій редакції усі етнічні спільноти виглядають рівними, бо жодна з них не виділяється як за ознакою автохтонності, так і за будь-якою іншою.

До речі, це стосується й найбільшої етнічної спільноти – українського етносу, який є і автохтонним (тобто корінним), і державоутворюючим. Чи обов'язково згадувати про нього у тексті Конституції, якщо вже згадуються національні меншини? Мабуть, слід виходити з того, що його місце і його потенціал національної більшості дає йому на практиці стільки переваг, що вони розуміються як відначальна даність. Згадування ж про меншин – це визнання обов'язку національної більшості опікуватися слабшими, як це і личить сильнішому.

У Конституції взагалі мусить бути якнайменшим вживання прикметника «національний» (приміром, у ст.15 проекту ми пропонуємо вважати землю не національним багатством, а багатством народу України), оскільки Основний закон організовує життя й стосунки з державою не націй та етнічних спільнот, а громадян. До речі, саме з цієї причини нами запропоновано вилучити повністю ст.14 проекту, де йдеться про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. У такій редакції під її дію мають попасти і українські діаспори, тобто люди, які є громадянами інших держав і на яких наша Конституція не має права поширюватися. Достатньо статті, де йдеться про обов'язок держави опікуватися своїми громадянами, які перебувають за кордоном.

Не важко передбачити, що наші правки викличуть бурхливу неґативну реакцію значної частини конституційної ради. Вже під час обговорення питання на Науковій раді виявилися й протилежні точки зору. Та все ж таки приймати новий текст Конституції не нам. Задача кожного з вчених – викласти свою позицію адекватно власному розумінню того, що є, а що не є науково коректним.

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2008
Дизайн та підтримка- О. З.