«МІЖ НАМИ…» КАЖУЧИ

Тетяна Хорунжа

3 квітня на Першому національному каналі стартувала програма, як підкреслено у прес-релізі, «власного виробництва». Відтоді «МН» демонструється на каналі щосуботи о10.55 і в повторі наступного тижня.

Чим, власне, є анонсована і яскраво презентована 10 квітня програма про національні меншини України? Автори декларують її концепцію так: «МН» «пізнає світогляд і менталітет національних меншин України, побувавши у різних реґіонах держави та на їхній історичній батьківщині (!), розповідає про долі людей, харизматичних представників різних етносів, розкриває суть національної думки героїв, особливості їхньої культури, віри й побуту, спонукає до толерантності у міжетнічних стосунках, простежуючи історичні та культурні паралелі між націями, формує образ сучасної України очима національних меншин, самих українців і світового співтовариства». Глядач має пройти стежками спільної історії, опанувати призабуле минуле, поміркувавши над спільним майбутнім, дізнатися про самобутні звичаї та містичні обряди і поглянути на себе очима представників некорінної нації.

Між меншинами об'єктами своєї уваги автори обрали литовців, корейців, грузинів, греків, угорців, азербайджанців та вірмен, а також французів, африканців та арабів. Як казали в давнину, «sapienti sat».

Отже, національні меншини, в уяві авторів, – всі представники некорінної нації, що вже майже два десятки років опановують призабуте минуле під проводом харизматичних лідерів, мають національну думку (як, до речі, це розуміти?), у них побутують містичні обряди, вони ж, спілкуючись із журналістами висловлюють щось на кшталт одкровення.

Відтак, національні меншини – існуюча поруч з українцями така собі екзотика. Як інакше зрозуміти появу поруч з автохтонними меншинами представників етнічних груп з невизначеним статусом – французів, а також представників міґрантів – арабів і африканців. А все трапляється через те, що починаючи робити безумовно необхідну і таку актуальну, а ще точніше, актуалізовану, справу як виховання толерантності, варто розібратися від початку з існуючим понятійним матеріалом, а не вкотре озвучувати недолугу тезу про те, що на території нашої держави проживає понад 130 етносів. В Україні є етнічні спільноти – тобто, «сталі сукупності людей, об'єднаних спільними ідентифікуючими ознаками – походженням, мовою, культурою, релігією, здатні до демографічного самовідтворення». Ну, може їх бути стільки?

Хочу нагадати, що й національні меншини (цитую за проектом закону «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України», підготовленим групою українських етнополітологів спільно з канадськими спеціалістами, ще й досі не прийнятим до розгляду ВР) – це «стала група громадян України не українського етнічного походження, яка традиційно (не менше 100 років) проживає на території України в її сучасних державних кордонах, є чисельно меншою за етнічних українців, має спільні етнічні, мовні, культурні, релігійні характеристики, що відрізняють її від решти населення, і виявляє бажання зберігати й розвивати свою етнокультурну ідентичність. Національними меншинами в Україні є албанці, білоруси, болгари, вірмени, гагаузи, греки, євреї, литовці, молдовани, німці, поляки, роми, росіяни, словаки, татари, угорці, чехи». Корінними народами в Україні, принаймні до прийняття нової редакції Конституції України, є кримські татари, караїми, кримчаки.

При цьому останні належать до зникаючих народів – насамперед кримчаки і потенційно – караїми.
До чого весь цей лікбез. До того, що розуміння важливості цих питань немає не лише у телевізійних творців. Цих же можна зрозуміти. Картинка на екрані має бути привабливою, гострі проблеми, принаймні в цій програмі не акцентованими. Безумовно відомості про тих, хто живе поруч із нами і не є українцями, можна отримати і в яскравих сюжетах і діалогах.

Аж ось 27 квітня в ефірі Першого національного з'являється ток-шоу «Знайдемо вихід» на тему «Брат на брата! Або хто зупинить расизм в Україні?», мета якої, так декларують автори, – сформувати «алгоритм виходу людини зі скрутної ситуації». Ну, просто немає сил ані чути таке, ані дивитися на те, як стає до бою людина на ім'я Валід Афруш, абсолютно не розуміючи, що не варто ситуацію в Україні характеризувати як «Брат на брата!» – у нас немає громадянської війни, не варто кожні три дні маніфестувати, пропонувати нові ініціативи щодо вирішення проблем, запобігання, протистояння, боротьби тощо.

Насправді необхідно на законодавчому рівні якнайшвидше визнати етнічні конфлікти суспільною небезпекою. Необхідно, аби наші законодавці від уявних проблем і уявних спільнот, чиї інтереси вони так аґресивно захищають, повернулися до проблем етнонаціональної політики, міґрації, в тому числі й нелегальної, до молодіжної політики, до можливо державної програми виховання толерантності, але з урахуванням існуючої позитивної практики, а не скороспілих пропозицій чергових оборотистих ґранітоїдів.

Колись для іноземних туристів видавалися барвисті буклети про радянську країну і щасливе життя в ній. Тож не варто уподібнюватися Агітпропу, а до існуючих проблем вкрай необхідно ставитися відповідально. Їх не треба лакувати, проте й недоречно з аматорським рівнем розуміння ситуації роздмухувати. Саме в об'єктивності і відповідальності наш людський, громадянський і журналістський обов'язок.

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2008
Дизайн та підтримка- О. З.