АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО: «НЕГАЙНО ПРИПИНИТИ ПОЛІТИЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ!»

Від редакції. Ми не приховуємо наших симпатій до колишнього міністра оборони України, народного депутата, голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони пана Анатолія Гриценка. У критичній ситуації, що склалася в країні, за недовіри до всіх існуючих політичних сил, напередодні цілком можливих виборів, громадянам надзвичайно важливо розібратися в тому, що відбувається, вибудувати власні пріоритети, сформувати особисту позицію. Сподіваємося, що відповіді А. Гриценка на он-лайн конференції на сайті «maidan.org.ua» допоможуть у цьому.

— Анатолію Степановичу, чим на вашу думку завершиться теперішня політична криза? І як би її розв’язали ви?

— Нинішня політична криза кардинально вирішиться виходом на впевнений позитивний розвиток після президентських виборів, не раніше. А сьогоднішнє її загострення може бути розв'язаним шляхом концентрації зусиль гілок влади під тиском неґативних економічних чинників. Якщо до президента, голови уряду і до парламенту дійде усвідомлення реальної загрози економічній безпеці України, розуміння того, що політична метушня – це вторинне, а первинне – допомога державі, людям і втримання від руйнації економіки, тоді політичну кризу на певний час можна вгамувати. Для мене очевидно, що без дієздатного парламенту подолати економічну кризу неможливо. Які невідкладні кроки запропонував би я? Перше – подякувати Арсенію Яценюку, задовольнити його прохання і обрати на посаду голови ВР людину, яка користується довірою депутатів, є стійкою від зовнішніх впливів і зможе швидко налагодити продуктивну роботу. Друге – посилити роль голів парламентських комітетів, ліквідувати монополію голів фракцій при формуванні порядку денного роботи ВР. Повірте, Рада одразу запрацює і зможе прийняти сотні законів, причому на табло щоразу буде понад 300 голосів. Третє – кардинально переформувати і посилити уряд, не за партійними квотами, професіоналами. Не можна наділяти уряд надзвичайними повноваженнями, якщо до нього немає довіри. Це не вичерпний перелік кроків, але з цього треба почати. Невідкладно!

— Чи є зміни в останні кілька днів в економічній ситуації в Україні об'єктивним відображенням кризи в світі, чи це штучні явища? Які загрози можуть постати перед Україною внаслідок кризи? Яких заходів слід вживати на державному рівні, аби зменшити вплив кризи на Україну? Чи може економічна криза призвести до появи якогось «нового світового порядку», тобто значної зміни світових фінансових, військових, правових інституцій, зникнення існуючих та появи нових?

— Це питання виняткової ваги. Нинішня світова криза, на моє переконання, призведе до глибинних змін – спочатку у свідомості людей, а потім – у чіткішому визначенні ролі державного і приватного секторів в економіці кожної країни, і наостанок – у пошуку ефективніших реґіональних і ґлобальних механізмів регулювання економічних процесів і міждержавних економічних відносин. Надто приспала нас віра в дієздатність транснаціональних ринкових регуляторів (саморегуляторів), надто відірвалися фінансові (значною мірою спекулятивні) процеси від процесів реального виробництва, ціноутворення, визначення реальної вартості долара, євро, рубля, гривні... Криза – це виклик, але – це і шанс. Цим шансом можуть скористатися держави, де існує сильна і єдина у своїх діях державна влада. Влада, якій довіряє бізнес і яку підтримують громадяни. Ці держави вийдуть із кризи сильнішими і з перспективою стрімкого зростання. Слабкі держави, конфліктні політично й «імпотентні», з огляду на антикризовий державний менеджмент, стануть лузерами, втратять найбільше. Так само втратять громадяни цих держав – і сьогодні, і на перспективу. Сьогоднішня Україна, якщо держава не вдасться до рішучих дій, має усі «шанси» стати лузером.

Треба негайно припинити політичне протистояння, визначити як головний пріоритет державної політики вирішення економічних питань, жорсткими заходами обмежити державні витрати, переглянути пріоритети бюджетної політики. Але цього замало! У запропонованих урядом заходах немає головного – стимулів для розвитку економіки. Без цього урядовий пакет підтримувати не можна! Стабільність банківської системи відновимо, але без реального виробництва не буде ні товарів, ні грошей у банках. Потрібні комплексні, системні підходи, і лише за такі я голосуватиму як депутат.

— Чи багато маєте гріхів за душею за час керування вами оборонним відомством? Чи багато що з цього періоду ви б хотіли змінити? Чи має право політик на власну думку, якщо до влади він прийшов у складі команди? Якщо так, то яким чином здійснювати управління державою єдиною командою, яка складається з сильних постатей з власною думкою? Коли українські політики навчаться командної управлінської гри? Чи можливий успіх без такої гри?

— Вірю в моральність політики і в те, що політика має бути саме такою. Для мене очевидно, що жодна людина, якою б талановитою і розумною вона не була, не може досягти результату без команди. Моя філософія така – команда буде ефективною лише тоді, коли вона об'єднає сильні особистості, професіоналів своєї справи, людей відповідальних і спроможних «тримати удар». Я завжди гуртував навколо себе людей сильних. З ними складніше, але надійніше. Принцип, який сьогодні домінує в оточенні українських лідерів (російською краще), – «чем темнее ночь, тем ярче звезла» – не для мене.

— В нашей стране не хватает сильного и волевого лидера. Можете ли вы, Анатолий Степанович, предложить нормального человека? Готовы ли вы стать лидером украинского народа? В СМИ говорили про создание вами политического проекта. Как обстоят дела в этом вопросе, какие проблемы, нужна ли помощь из регионов? Уж очень уже достал нас этот бардак: чем дальше – тем хуже.

— Согласен с вами, в стране бардак. Вертикаль государственной власти превратилась в лежачую горизонталь. Даже когда власть, в редких случаях, принимает разумные решения, они не выполняются самой же властью. Потому что доминируют интересы бизнес-группировок плюс узкопартийные подходы. Интересы страны и миллионов простых граждан давно отошли на десятый план. Ситуацию нужно менять, кардинально и системно. В науке есть отдельный раздел – теория хаоса. Она утверждает, что хаос не может продолжаться долго, из хаоса зарождается новая система, новый порядок. Нам нужен новый демократический порядок. Потому что демократия – это не бардак, демократия – это закон, его строгое соблюдение, в интересах людей, которые являются главным носителем демократии и власти в стране. Звучит пафосно? Наверное. Но в этом вижу главный смысл создания новой системы власти в стране и установления нового порядка. Но этого нам никто не привнесет извне – ни Кремль, ни Белый дом, ни ЕС, ни МВФ... Тогда на первый план выходит тема лидерства в политике. Потому что систему создают люди, или не создают, и тогда страна плывет по течению. Как правило, чужому. И, как правило, вниз.

— Чи готові ви захищати інтереси виборців кулаками біля трибуни, чи інтеліґентність передусім?

— Можу, але не буду. Я захищатиму те, у що вірю сам і те, що потрібно зробити для людей, своїм розумом, знаннями, досвідом, вмінням об'єднувати сильних людей для того, щоб в Україні діяла сильна і ефективна влада, але робила б це без кулаків, без «масок-шоу», без гумових кийків, без автоматів Калашникова, без БТРів і без танків.

— Оскільки ви відмовляєтесь іти на вибори з сьогоднішніми парламентськими силами, то як у процентному відношенні серед цих сил ви бачите свій електорат? В кого будете відбирати голоси?

— Команда Гриценка не відбиратиме голоси. У нас інша філософія – ми будемо вести з людьми чесну розмову, не як з дітьми, обіцяючи цукерки, а як з громадянами, які хочуть жити в іншій Україні. Скільки таких людей? Десятки мільйонів! Усі соціологічні опитування свідчать, що близько 50% наших громадян зневірилися, розчаровані, вони не хочуть більше підтримувати лідерів попередніх виборчих кампаній. Ці люди шукають нові обличчя, за якими реальні справи і які спроможні працювати по-іншому, відповідальніше й ефективніше. Ми гуртуємо людей, які мало говоритимуть, але які своїм життям підтвердили, що вміють досягати результату, і які не підведуть за будь-яких обставин.

— Чи не здається вам, що ви перетворилися на банального критика Віктора Ющенка? Усі, хто бажає в Україні справжніх реформ і змін на краще, втомилися від головних дійових осіб демократичного табору. Не дивно, що багато людей останнім часом побачили в вас надію на нового лідера, який здатний об'єднати і очолити справжні демократичні сили. Але від вас чутно лише гучну критику президента. Може варто сконцентруватися на власних ідеях, запропонувати суспільству щось цікавіше, ніж це примітивне критиканство? Чи усвідомлюєте ви, що варті чогось лише як альтернатива усім збанкрутілим уламкам помаранчевих сил? І останнє, щоб ви особисто змінили б у податковій системі України?

— Я абсолютно спокійно сприймаю будь-які оцінки, в тому числі несправедливі, і намагаюся знайти в них раціо-
нальне зерно. Тому дякую вам за відвертість. Тепер по суті. Я надто шаную свій час і активний життєвий ресурс, а вони в кожної людини обмежені, щоб витрачати їх на непродуктивні речі. В робочому дні не відведено часу для критики будь-кого. Маю своє уявлення про етику відносин у системі державної влади. Позитивні рішення будь-кого – я підтримую, і своїми діями, і публічно, якщо це важливо для досягнення результату. Неґативні рішення, знову ж таки, будь-кого – не підтримую і роблю усе, від мене залежне, щоб не допустити неґативних наслідків. Роблю це по-різному. За будь-яких умов, пропоную рішення, а не ставлю проблему. І головне тут – державний інтерес, як кажуть, «ничего личного».

Щодо податків скажу лише, що сьогодні вкрай важливо зруйнувати тотально корумповану систему повернення ПДВ, а людей, які є «ідеологами» і «менеджерами» 30–40-відсоткових відкатів, відсторонити від посад і віддати під суд, з конфіскацією майна, позбавленням державних рангів і пенсій; запровадити єдиний соціальний внесок, як мінімум наполовину нижчий від нинішнього рівня оподаткування фонду зарплати; запровадити спрощену систему оподаткування, але виходити при цьому не з суто лобістських корпоративних інтересів бізнесу, а з балансу особистого і загальнодержавного інтересів. Адже нерідко підприємці, обсяг бізнесу яких перевищує десятки, а то й сотні мільйонів, зловживають спрощеним оподаткуванням, сплачуючи до бюджету 300 гривень, а потім ще й обурюються, чому в державі така міліція, такий суд, така армія, така школа і така лікарня... Відновити чесний діалог між державою, підприємцем і громадянином зможе лише влада, якій повірять.

— За якою системою, на вашу думку, мають відбуватися вибори до Верховної Ради України та до органів місцевого самоврядування? Чи буде ваш політичний проект ідеологічним проектом? Чи не доцільніше все ж таки працювати над «власним ПДЧ» без відкликання заявки, що не може сприйматися інакше, як неґативний меседж?

— Вибори до Верховної Ради України, Верховної Ради АРК і обласних Рад необхідно проводити за пропорційною системою, але з відкритими партійними списками. З одного боку, люди знатимуть, хто представлятиме їхні інтереси, і це вже не будуть водії або масажисти лідера партії. З іншого – не буде нинішнього диктату партійних вождів, ні на етапі одноосібного формування списку кандидатів, ні при голосуванні після виборів, бо список формуватиметься, по суті, «знизу», залежно від підтримки чи не підтримки кандидата у реґіонах. Що стосується виборів сільських, селищних, міських Рад і голів, я б підтримав мажоритарну систему.

Щодо ідеології. Я зараз не працюю над створенням політичної партії і свідомо відхилив уже чотири пропозиції очолити одну з існуючих партій. Натомість працюю в іншому напрямі для об'єднання людей з різних партій або безпартійних, як я, на принципах професійності, результативності в роботі, активної громадянської позиції, якщо хочете, на принципах «здорового ґлузду», без вузькопартійних або надуманих ідеологічних кліше. Нині має об'єднувати інше – робота кожного на своїй ділянці, в рамках єдиної спільної мети.

Такою метою я бачу підвищення стандартів життя, якості життя і безпеку в широкому плані – людини, сім'ї, дому, довкілля, бізнесу (у кого він є), держави. Якщо пояснити на простому прикладі, візьмемо Умань на моїй рідній Черкащині, Саки у Криму і Львів на заході України. В кожному з цих міст люди страждають від нестачі води. Що тут можна говорити про якість життя і про європейські стандарти? Місцева влада в цих містах різна, можливо, ідеологічно різна – Реґіони, БЮТ, «Наша Україна». А води, як не було, так і немає.

Щодо ПДЧ. Я за те, щоб влада менше говорила, а більше робила. Я проти того, щоб результативність як внутрішньої, так і зовнішньої політики влада зводилася до символів і ритуальних заклинань. Результативність, приміром, зовнішньої політики, має вимірюватися не кількістю країн, які визнали Голодомор, встановили пам'ятник Шевченку чи підтримають у грудні заявку України на ПДЧ. Ефективна зовнішня політика – це нові робочі місця, нові технології, нові інвестиції в нашу, українську, економіку; вихід вітчизняних підприємств на нові міжнародні ринки; нарешті це зміцнення безпеки у реґіоні і в світі, виходячи з інтересів України та її громадян. Над такими, абсолютно конкретними і важливими для наших людей питаннями має щоденно працювати наша держава. Якщо підсумувати, скажу так: я впевнений, що минуле не зможе об'єднати Україну, а от майбутнє – зможе!

http://www.maidan.org.ua/static/mai/1225107718.html