ПРО ВДЯЧНІСТЬ ЧИ КАДИШ ЗА МИТРОПОЛИТОМ АНДРЕЄМ ШЕПТИЦЬКИМ

Тарас ВОЗНЯК

1 листопада всюди в Галичині поминають померлих.

І чи не найвеличнішим із них є Митрополит Греко-Католицької Церкви Андрей граф Шептицький.
По суті він був не лише Митрополитом, але впродовж майже 40 років незаперечним лідером всього краю.
Саме цього дня 1 листопада 1944 р. він відійшов з цього світу.

Цього року, напередодні поминальних днів у Львові, в крипті Собору Святого Юра, відбулась, як на мене, дуже істотна, хоча майже не зауважена країною, маленька подія. Жменька людей, з півтора десятка, відчитала над могилою Слуги Божого Андрея 120 /121 псалом і єврейську та християнську поминальні молитви. Відчитали в двох мовах – на івриті та на церковнословянській. Івритом – рабин, церковнословянською – греко-католицький монах-студит. Ще один арґумент для ревнителів єврейського чи християнського пуризму – бо ж яке то святотатство... Не хочу впадати в патетику, хоча змушений писати стриманим стилем – не наполягаю ні на чому. Бо ж дійсно – неначе нічого особливого. Однак це для людей, які так всерйоз і не вірять в те, що це читання з запинаннями Тори та Старого Заповіту над гробом того, що відійшов, щось насправді означає. Ну, красивий жест. Принаймні для цієї жменьки людей мільйонного міста та сорока семимільйонної країни. Ще одна безнадійна спроба українсько-єврейського примирення.

Митрополит Андрій Шептицький

На все життя мені запам'яталася алегорія Брейгеля «Падіння Ікара» – банальна, але до того часу, коли не входить у твоє життя. Як завжди у Брейгеля вона побудована за кулісним принципом – на передньому плані селянин оре поле, займається справою істотною, на другому – людські домівки, справи щоденні, і тільки на третій кулісі майже непомітна фігурка людини, що падає з неба – Ікара – його нога. От і все.

Але не потрібно впадати у розпач. Так було, є і буде. Істотне ніколи не буде ні зауважуване, ні поціновуване загалом – і це нормально. Селяни мають сіяти, кравці – кравцювати, а шевчики – шевцювати.
При хресті Розіпнутого теж нудилося кілька леґіонерів і жменька якихось простолюдинів. І все. Великий Єрусалим теж цього не зауважував.

Той, хто вірує, зробив свою справу – відчитав кадиш – єврейську заупокійну молитву та християнську молитву поминальну. Бо вірив, о гордине, що може вступитися за Слугу Божого Андрея. Невіри – можуть сміятися. Як сміялися і дві тисячі років тому.

І ще одне – молитви читали, сповнюючи прохання старого чоловіка, якому Митрополит півстоліття тому зробив добро – тобто те, що й належалося зробити – на прохання сина рабина Львова Ієзекіїля Левіна – Курта Левіна. Хлопчиком у військове лихоліття він прибіг до Собору Юра і був порятований. Як і його брат Натан. Порятованим від гестапо Митрополитом, якого євреї так і не визнали «праведником світу», і Церквою, яка невдовзі сама стала жертвою іншого Звіра – НКВД.

Хлопчина навряд чи все розумів тоді, окрім того, що його світ завалюється. Що доброзичливих довкола так мало. Найбільше байдужих. Однак подорослішавши, не міг не побачити складності тих часів і складності свого рятівника й обставин, в яких він опинився разом з його народом. Різного роду моральна дрібнота досі вишукує на його рясі крихти бруду.

Натомість офіцер ізраїльської армії Курт Левін віддячився своєю чесністю – написав книгу спогадів «Мандрівка крізь ілюзії», яку нещодавно переклало на українську мову львівське видавництво «Свічадо». Нічого не прикрашав і не вибілював. Спромігся з глибини свого болю піднятися до розуміння речей істотних і марноти, дрібного політиканства, шулерства й юродства. Очевидно вірить, що промовлений на гробі Митрополита кадиш запечатає гріб до приходу Месії, а той розсудить. Очевидно просто вірує – є ще такі люди. Не думаю, що йому йшлося про ефектну позу чи марнотну славу у його місті – місті Львові. Хоч сьогодні він мешкає у Нью-Йорку. Напевно окрім гробу Митрополита йому нікуди у Львові більше приходити. Решта розвіяна з попелом його батька та близьких.

120/121 Псалом співали прочани, що піднімалися, саме так – піднімалися, до Єрусалима – тому цей псалом належить до псалмів вознесіння. Однак це вознесіння і буквальне – Єрусалим дійсно в горах і на горі, а й сакральне. Бо це вознесіння до Господа.

http://blogs.pravda.com.ua/
authors/voznyak/491056e540bfe/