КАТИ З КАТИНІ

Розстріл тисячі поляків 1940 року Сталін доручив найкращим фахівцям, що роками розстрілювали жертви чисток. Так вважає Микита Петров, історик, що склав перелік катів із Катині, яких покриває Генеральна військова прокуратура, приховавши матеріали слідства у справі злочину 68-річної давнини.

Про те, хто брав участь у підготовці і виконанні розправ у Смоленську, Калініні (нині – Твер) і Харкові навесні 1940 року, відомо віддавна. Зберігся і був опублікований виданий 26 листопада наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії про нагородження 125 осіб «за правильне виконання спеціальних завдань». 43 офіцери і сержанти державної безпеки, а також один комбриг одержали тоді премію розміром у місячну зарплатню. Усі інші отримали по 800 рублів. Список нагороджених лаконічний – звання, прізвище, ініціали. Жодних функцій, жодних описів, чим прислужилась та чи інша людина під час виконання «спеціальних завдань».

Усе це напевне знають прокурори з Генеральної військової прокуратури Російської Федерації, яка від 1990-го року (тоді ще як ГВП СРСР) до 2005-го вела слідство у справі катинського злочину. Слідство, однак, закрили, а найважливіші його матеріали було визнано державною таємницею.

Микита Петров, автор багатьох відомих книжок про більшовицькі злочини, роками на свій страх і ризик намагається дізнатися більше про нагороджених за екзекуцію над поляками у таборах Козельська, Осташкова, Старобільська і за розстріли під Катинню, Мєдним, Калініним й у Харкові.

Усе свідчить про те, що Берія справедливо нагородив усіх, хто брав участь у тій кривавій роботі. У списку є комбриг Михайло Кривенко, керівник штабу конвойних військ НКВД, які перевозили поляків із таборів на місця розправи. Є також машиністки НКВД, такі як Тамара Бабаян і Анна Разорьонова, які напевне переписували списки відправлених на розстріл. Є й прості водії, як Володимир Костюченко, котрий перевозив вантажівкою ЗІЛ-5 тіла розстріляних до місць масових поховань у катинському лісі. Словом, нагороди отримали усі – від генеральської верхівки до найнижчих співробітників НКВД, – запевняє Петров.

На безпосередню розправу з поляками Москва, як підкреслює Петров, надіслала своїх найкращих, найдосвідченіших катів із Луб'янки.

Розправи організували і самі розстрілювали прислані з Москви до Смоленська, Калініна і Харкова брати капітан Іван і лейтенант Василь Шигалєви, капітан Петро Яковлєв, старший лейтенант Іван Антонов, старший лейтенант Іван Фельдман, старший лейтенант Дем'ян Семенихін, старший лейтенант Олександр Дмитрієв, старший лейтенант Олександр Ємельянов, майор Микола Синєгубов.

Жоден із них не був професійним катом. У НКВД наказ про розстріл віддавали людям, які були на той час під рукою і мали при собі зброю, або вартовим, що охороняли будівлі спецслужб. Тих, хто найкраще давав собі з тим раду, потім постійно призначали виконувати вироки, вони здобували безпосередній досвід і просувались по службі.

Але «зіркою» загону катів, призначеного до ліквідації поляків, був, безперечно, присланий навесні 1940 року до Калініна 45-річний новоспечений майор держбезпеки Василь Блохін. Це він мав найбільший досвід. Першу людину розстріляв на Луб'янці у серпні 1924-го. Потім убивав, як правило, щодня впродовж майже 29 років. Останнього свого засудженого зліквідував 2 березня 1953 року за три дні перед смертю Сталіна.

Йому було доручено ліквідацію найбільших ворогів батька народів. Це він застрелив маршала Михайла Тухачевського, письменника Ісака Бабеля, свого колишнього шефа, народного комісара держбезпеки Миколу Єжова. За все своє життя власноруч убив, як твердять історики, близько 50 тис. людей. За катівські заслуги дослужився до звання генерала, найвищих орденів. Був не лише виконавцем, а й також видатним технологом злочину. Це він відмовився від револьверів «Наган», котрі, на його думку, занадто швидко нагрівалися, на користь німецьких поліційних вальтерів ПП. Вчив колег, що не потрібно стріляти жертві в потилицю, а слід старатися влучити кулею між першим і другим хребцями. Завдяки цьому, доводив, крові небагато, і смерть настає миттєво.
Блохін нажахав працівників НКВД у Калініні, коли навесні 1940 року вперше прямував до підвалу їхньої будівлі на вул. Радянській розстрілювати поляків. Вбрався тоді у свій привезений з Луб'янки шкіряний робочий костюм: пілотку, довгий коричневий халат, довгі рукавиці, високі чоботи, шоферські захисні окуляри. «Побачив ката!» – з жахом пригадував крізь роки цю сцену Дмитро Токарєв, колишній шеф НКВД у Калініні.

В архівах Петров шукає інформацію про подальші долі катів із Катині. Дехто робив кар'єри, як Синєгубов, котрий 1942-го став заступником наркома шляхів сполучення і Героєм соціалістичної праці. Більшість, однак, закінчила погано. Брати Шигалєви спились і один за одним померли через кілька років після розстрілу поляків. Ємельянова начальство відправило на пенсію, коли через кілька років після злочину той захворів на шизофренію. Про Блохіна в Москві подейкували, що теж збожеволів і вчинив самогубство. Але, як стверджував, зокрема, Арсеній Рогінський, голова російської організації «Меморіал», що досліджує сталінські злочини – це неправда. Головний сталінський кат напевне мав залізний характер. По смерті вождя в нього відібрали ордени і генеральське звання та відправили на пенсію. Помер від крововиливу у власному ліжку 1955 року і спочив на почесному місці – Донському кладовищі у центрі Москви.

Микита Петров до цього часу розшифрував долі тридцяти людей зі списка нагороджених Берією за Катинь. Обіцяє, що, як вистачить часу і грошей, знайде в архівах інформацію майже про всіх, хто ще залишився.

Вацлав РАДЗІВІНОВИЧ, Москва
Переклад з польської Сергія БОЧЕЧКА
http://wyborcza.pl/1,75477,6061465,
Poczet_katow_z_Katynia.htm