ВІДНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ

23 січня Президент України видав указ про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні.

З метою відновлення національної пам'яті, сприяння процесу національного примирення та взаєморозуміння, забезпечення всебічного, об'єктивного вивчення історії України XX століття, зокрема подій, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Генеральній прокуратурі України, Державному комітету архівів України, Державному департаменту України з питань виконання покарань наказано проаналізувати пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні архівні документи, що нагромадилися за часи діяльності органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР, та забезпечити зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу секретності архівним документам або іншим матеріальним носіям такої інформації, якщо вони не становлять державної таємниці.

Кабінету Міністрів України належить забезпечити розроблення Українським інститутом національної пам'яті разом зі Службою безпеки України, за участю Національної академії наук України та затвердження плану заходів з оприлюднення та вивчення розсекречених архівних документів на 2009–2011 рр., передбачивши, зокрема:

– створення та функціонування архіву національної пам'яті – електронної бази архівних документів щодо подій, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні, а також діяльністю органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР;

– організацію в населених пунктах України постійно діючих експозицій, виставок архівних документів, фотоматеріалів, що відображають події, пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні;

– видання, перевидання, розповсюдження відповідних тематичних наукових, науково-популярних, художньо-публіцистичних праць, збірок документів і матеріалів, а також здійснення заходів, пов'язаних із перекладом розсекречених архівних документів іноземними мовами для інформування світової громадськості через закордонні дипломатичні установи України.

Міністерству освіти і науки України за участю Національної академії наук України забезпечити всебічне та об'єктивне вивчення розсекречених архівних документів, проведення на їхній основі наукових досліджень, підготовку та видання наукових та науково-популярних праць, а також використання результатів цих досліджень у навчальних програмах загальноосвітніх і вищих навчальних закладів.

Службі безпеки України разом із Державним комітетом архівів України наказано сприяти представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, вченим та громадянам у вільному доступі до розсекречених архівних документів, зокрема шляхом створення спеціальних інформаційно-довідкових центрів.
Від редакції. Читаючи цей указ не можна не згадати відкритого листа до прем'єр-міністра Ю. Тимошенко, що його було опубліковано напередодні Спільних зборів НАНУ і написано «гуртом громадських діячів та вчених», а саме: академіками П. Толочком, В. Семиноженком, Ю. Пахомовим і В. Скопенком, які висловлюють «свою глибоку стурбованість з приводу створення при Кабінеті Міністрів України Інституту національної пам'яті».

«Дивно, – пишуть вони, – що Інститут національної пам'яті має намір збирати лише ті документи, які стосуються виключно репресій в Україні. Невже тільки трагедії складають національну пам'ять нашого народу?» Так, не лише трагедії, але саме трагічні сторінки історії народів України в радянські часи були табуйованими, і те, що відкривається сьогодні істориками, має перейти в пам'ять поколінь.

І це прекрасно розуміють в Польщі, де Інститут національної пам'яті – шанована організація з широкими повноваженнями. І так погано розуміють у нас, де до керівництва Держархівом знову повернулася пані Ґінзбурґ, яка так намагалася (у перше пришестя) обмежити науковцям доступ до документів, що допомагають відтворити справжню картину «світлого минулого», в яке так хочуть повернути нас ті, хто звик ставитися до громадян як до бидла, що вимагає «ефективного менеджера». Часи змінюються, люди теж, але не всі хочуть розуміти це. Важливо, що це розуміє Президент. Ми маємо до нього багато претензій, але в цьому питанні солідарні.