МАЛА ШАХІВНИЦЯ, АБО ГРА В МОВЧАНКУ

Тетяна ХОРУНЖА

Три вечора поспіль дивилася на каналі СТБ фільм Олексія Мустафіна «2004». Три вечора дивувалася брехні і нахабству тих, хто тремтів тими зимними днями і ночами не від холоду, а від страху.

Колишній президент і його, як він сам нещодавно сказав, «опрічнікі» (хоч тоді, очевидно, соратники або спільники) розповідали про гру на великій шахівниці, про те, як вони рятували країну від розпаду, крові і трагедії. І серед цієї банальної брехні, яка мала переконати нас у тому, що події розвивалися саме так, як вони намагалися вмовити глядачів, жодного слова не дали Майдану – тому, хто вирішально вплинув на події Помаранчевої революції, на те, що Іван Франко назвав боротьбою чоловіцтва із звірством. Очевидно, фільм розраховано не учасників, а насамперед на тих, хто і тоді, і тим більше потім, слабко уявляв собі зміст і суть подій, що відбувалися.

Чим відповімо? Адже маємо кризу, що вимагає багато сил, аби залишитися на поверхні життя, не скотитися знов до приниження злиднями.

Відтак не можемо, не маємо права забути про нашу пробуджену гідність і громадянську відповідальність. Ситуація в країні вимагає не грати в мовчанку, а діяти.

У кожного за цих обставин є, крім спільної, і власна ділянка відповідальності. Наша з вами – етнополітика. Триває п'ятий рік президентства Віктора Ющенка, але за весь цей час він не спромігся запросити лідерів національних громад до розмови про нагальні проблеми. Зате знайшов час зустрітися з лідером, час якого ніколи не наставав, але ніколи й не спливав, адже розуміє він вразливі акценти інтересу влади до нацменшин – ювілей, як нагадування про толерантність, концерт художньої самодіяльності, як ілюзія розвитку національного мистецтва, нагороди для оточуючих лідерів, як надійний механізм підтримки усього, що цей чоловік робить. От тут саме до «жіночого дня» нагородив президент одну з керівниць національного товариства, попередником якої був Генріх Ґроут – стратеґ національного руху німців України, що в черзі за нагородами не стояв, а позицію мав принципову, і не танцювальні асамблеї організовував, а фольксрат німців створив.

Щоправда президент за результатами цієї зустрічі дав доручення Міністерству освіти і науки опікуватися проблемами нацменшин. Незрозуміло – чи то в його адміністрації забули про існування Держкомнацрелігій, чи відтепер науковий підхід до проблеми превалюватиме у вирішенні питань етнополітики? На жаль, зрозуміти важко.
Безумовно науковий підхід є надзвичайно важливим у цій серйозній справі, адже тоді не відкривали б на ювілей Шолом-Алехема недолугий музей під троїсті музики, а оцінили б наукову концепцію музею, створену Віталієм Нахмановичем, що передбачала не експонування випадкових експонатів, а створення цілісної картини життя єврейської громади, яким жили герої письменника. І премію імені Шолом-Алейхема засновували б з метою нагородження за збереження ідишистської культури і формування фонду пам'яток його літератури, мистецтва, фольклору і музичної спадщини, а не як нині, не розуміючи, кого, власне, нагороджувати і за який внесок. А якщо вже зовсім скрутні часи настали, то видали б «Хлопчика Мотла» і роздали б дітям у школи для виховання доброти і розуміння життя того, хто казав: «Мені добре – я сирота».

Кажуть, що грошей немає. Є. 150 тис. гривень виділив Мінкульт на ці урочистості. А далі (принаймні до кінця цього року) всі вільні, більше грошей у відомства немає і не буде. Це інформація для тих, хто робить серйозну справу збереження автентичного мистецтва, не отримуючи жодної підтримки чиновників від культури.
Дежкомнацрелігій передбачає отримати цього року 76 тис. на культуру і 100 – на програму імплементації Європейської Хартії. А стоятимуть на цій роздачі 9 співробітників, вони ж займатимуться питаннями етнополітики. Як? А от як. Відповідний Департамент очолить геолог за фахом.

А що ж наша національна громадськість, де її голос? При Комітеті існує дорадча рада представників всеукраїнських організацій національних меншин – орган, який має забезпечувати контроль над діяльністю центрального виконавчого органу. Не так давно його голова – пані О. Проценко-Пічаджі – повідомила про те, що через об'єктивні причини не може займатися цією справою. Але є заступники голови ради – пані Валентина Єрмолова і пан Йосиф Зісельс. Треба, по-перше, голові офіційно скласти повноваження і обрати нове керівництво, по-друге не сидіти по кутках, сподіваючись на особистому рівні вирішувати проблеми своїх організацій, або чекати на нові звання та нагороди, а пам'ятати про спільну справу. Не можна напризволяще залишати важливу ділянку роботи. Рада мусить відстоювати інтереси національних меншин, добиватися прозорості в діяльності органу державної влади, контролювати її. На жаль, рада поки мовчить.

Але ж святе місце пустим не буває. Тому голова Комітету запропонував, всупереч закону про нацменшини (рада об'єднує керівників лише всеукраїнських організацій), голові відповідної дорадчої ради при Київській міській державній адміністрації пану Ашоту Ованесяну очолити її й переробити положення про раду. І робота триває, а пан Ованесян вже збирає всеукраїнську нараду (невідомо кого), а за розуміння не обділений при розподілі асигнувань на власні заходи. А ще він готується очолити процес створення загальноукраїнської газети національних меншин. І кандидатура головного редактора вже відома.

Якщо наші лідери й далі мовчатимуть, то всеукраїнські організації при їхній же байдужості будуть відсторонені від громадського контролю за здійснення державної етнополітики. І хто в цьому буде винен? А чи пише про це національна преса, ситуація навколо якої нині загострилася? Припинили вихід багато газет. Ми поки не маємо повної інформації, але матимемо її і обов'язково оприлюднимо. 1 млн. 300 тис. грн. виділено на підтримку газет, що виходять мовами національних меншин, але в жодному документі не зазначено, що це саме ті шість газет, засновниками яких віддавна є Комітет. Із цим питанням нарешті слід серйозно розібратися і не залишати без підтримки тих, хто багато років існує лише коштом нечисленних спонсорів і завдяки грантовій підтримці історичних батьківщин. Служать вони ідеї, отримуючи мізерні зарплати і не набуваючи стажу державних службовців за громадську роботу.

У нас накопичилося багато справ, які мала б ініціювати дорадча рада за підтримки ради з питань етнополітики при президентові. Важливим напрямом роботи національних меншин має стати доля їхніх народів, інтеґрація національної історії в спільну – українську. І то не лише історія. Приїдьте в музей просто неба – Пирогове. Тут експонується лише архітектура і матеріальна культура українського села. Але ми жили поруч, і кожен з наших народів може представити зразки своєї народної архітектури, побуту, культури.

А ще можна проводити національні дні, експонувати мистецтво народних майстрів, предмети побуту і національні страви. Треба виховувати «чуття єдиної родини», в якій кожен має свій характер і своє обличчя. Пам'ятаєте, які фольклорами проводив пан Горовий у Пирогові? Тоді місто розуміло важливість цієї роботи, а відвідувачі мали нагоду навчитися не сприймати національні меншини як екзотику.

Музей у Пирогові належить Академії наук, от і справа для спільної роботи з Міністерством освіти і науки. А ще велику роботу слід провести для відновлення історичної топоніміки. І тут знадобляться спільні зусилля краєзнавців, культурологів, істориків. Не варто чекати з моря погоди, слід зрозуміти, що всі напрями національної роботи розвиватимуться лише за умови спільних зусиль і відповідальності громадських організацій. Лише так виховуватимемо у молоді повагу до справи, до громадського обов'язку, вміння захищати свою гідність.

Годі грати в мовчанку, коли хтось перебирає на себе наші права. Відсіч усім, хто на них зазіхає, хто спотворює ідеї, що об'єднали нас 2004 року, є неодмінною умовою виховання і згуртування свідомих громадян. А вони сьогодні дуже потрібні державі, чиї керівники забули про відповідальність перед власним народом.

На малюнку - Hans Muelich, Duke Albrecht V of Bavaria
and his wife Anna of Austria playing chess, 1552
З сайту http://pics.livejournal.com/0rchid_thief/pic/00331whf