ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО СТАНУ, ПРОБЛЕМ І ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ УГОРСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ ЯК СКЛАДОВОЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Олена ЖОСАН,
журналіст, м. Львів

Комплексний розгляд проблеми національних меншин в Україні з позиції оцінки їхнього становища, ролі та існуючих проблем життєдіяльності в сучасному українському суспільстві набуває особливої актуальності в нинішніх умовах розвитку подій політичного, економічного та соціального характеру в нашій державі.

З огляду на це доцільно провести політологічний аналіз комплексу проблем, що існують у сфері захисту національних меншин як суттєвого елементу міжетнічних відносин.

Проблема національних меншин належить до сфери саме міжетнічних відносин, яка є найделікатнішою та найвразливішвою у житті суспільства перехідного періоду, коли постає необхідність коректного та гнучкого підходу до її розгляду. Саме тому на території України засновано відповідні недержавні структури та державні інституції, до компетенції яких належить координація такої діяльності, розроблення і впровадження законодавчих актів, що реґламентують роль, місце, права та обов'язки національних меншин в Україні. Важливою є також діяльність, спрямована на якісну та змістовну еволюцію інтеґраційної політики, що має за мету консолідацію державності та соціальну стабільність.

Однак, необхідно зауважити, що нині національні меншини, що організаційно зведено у національно-культурні товариства, серед яких і угорська громада Західного реґіону України, не повною мірою задоволені станом справ, що склався у сфері діяльності органів державної влади із забезпечення їхніх інтересів, реалізації потреб і культурно-духовних запитів нацменшин. У цьому аспекті угорська етнічна спільнота передусім звертає увагу на неналежне виконання чинного законодавства України в частині, що стосується регулювання міжнаціональних відносин і забезпечення інтересів нацменшин.

Основними напрямами щодо яких необхідно гармонізувати взаємовідносини з Українською державою, на думку угорської громади, є такі:

1. Освіта.
Представників угорської нацменшини непокоїть ситуація, що склалася в сфері освіти в Україні. Йдеться, зокрема, про нестачу вищих навчальних закладів (вузів, або вишів) з угорською мовою навчання, а існуючі – Ужгородський національний університет (факультет угорської філології) та Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, м. Берегово (до викладання у цьому закладі запрошуються викладачі з м. Ніредьхаза, Угорщина) не враховують усього спектру потреб етнічних угорців. Поряд із цим їх не задовольняють умови вступу до українських вишів, які впродовж останнього часу ускладнилися і стали нерівними для українських і угорських дітей.
Водночас, з точки зору угорської спільноти, виглядає досить неприроднім той факт, що в загальноосвітніх школах, розташованих у місцях компактного проживання угорців і в яких навчаються діти з угорськомовних сімей, працюють україномовні викладачі. В цьому аспекті проблема полягає у нерозумінні викладацьким складом українського походження ментальності угорських дітей і, як наслідок, – відсутність вкрай необхідного психологічного контакту з ними.

2. Соціальна сфера.
Угорську нацменшину турбує відтік працездатного освіченого контингенту угорського походження з території України. Відтак, держава втрачає інтелектуальний потенціал, що помітно ускладнює просування та реалізацію інтересів нацменшин у вищих інститутах державної влади України, гальмує процеси євроінтеґрації, за які виступає угорська громада. Необхідно відзначити, що ця громада є проєвропейськи налаштованою, що вітається Угорщиною і стає стимулом для опікування угорськомовним населенням України. Зі свого боку, етнічні угорці зацікавлені в участі та всебічній підтримці Угорщиною своєї життєдіяльності, оскільки українська сторона не приділяє цьому питанню належної уваги? а її політика щодо нацменшин залишається незваженою. Це, передусім, стосується питань їх захисту (представники титульної нації подекуди позиціонують нацменшини як так звану «п’яту колону» в Україні, здатну дестабілізувати політичну обстановку в державі, тоді як самі нацменшини дещо обмежені в правах). Поряд із цим, пріоритетне місце займає також гостра проблема хронічно недостатнього фінансування їхніх потреб.
З огляду на це, в якості дієвого механізму виправлення існуючої ситуації угорська національна меншина розглядає доцільність присутності своїх представників у парламенті України за зразком інших європейських держав. Варто відзначити, що на відміну від інших, угорська громада України є досить міцно об’єднаною. Це знаходить своє відображення у тісних контактах реґіональних товариств національної культури з київською угорською громадою, яка є досить чисельною.

Часткова присутність Угорщини (поряд із низкою інших держав) в етнополітичних процесах в Україні пов'язана зі сприянням нашій державі з боку угорського уряду на її шляху до об’єднаної Європи. Це знаходить цілковиту підтримку у представників угорської національної спільноти, що пояснюється історичною приналежністю (впродовж певних періодів) окремих територій, для прикладу – частини Закарпатської області Західного реґіону України до Угорщини. Відтак, за словами представників угорської спільноти, немає сенсу заперечувати стародавні звичаї і традиції, яких досі дотримується місцеве населення прикордонних з Угорщиною територій. Натомість, як показує історичний досвід, примусове викорінення їх з побутового вжитку етнічних спільнот є зайвим і часто призводить до небажаних для країни наслідків.

За словами членів товариства культури львівських угорців, місцеві органи державної влади, у компетенції яких перебуває опіка справами нацменшин, далеко не завжди можуть профінансувати елементарні культурно-духовні потреби етноспільнот. Таке ставлення до проблем існування культурних товариств спонукає їх звертатися по допомогу до уряду тієї країни, яку вони вважають своєю історичною батьківщиною.

Необхідно зауважити, що Кабінет міністрів Угорщини через спеціальні державні фонди сприяє угорській нацменшині у реалізації її потреб. Разом із цим, Угорщина спростила для громадян України угорського походження процедуру в’їзду і перебування на своїй території шляхом субсидіювання їхніх витрат. З цією метою в Угорщині розроблено, затверджено і розповсюджено в Україні спеціальні документи.
Очевидним є той факт, що при подібному відношенні до проблем нацменшин з боку владних структур України, систематичному порушенні їхніх прав, існує потенційна небезпека майбутньої втрати нашою країною контролю за розвитком ситуації на територіях компактного проживання етноспільнот (за прикладом Косова для Республіки Сербія). Більше того, іґнорування проблем у життєдіяльності нацменшин України, за певних обставин у майбутньому, може стати підґрунтям для серйозної дестабілізації політичної та соціально-етнічної ситуації в українському прикордонні.

Військовий конфлікт на етнічному підґрунті на території колишньої Югославії та на теренах низки країн колишнього СРСР є яскравою ілюстрацією того факту, що захист національних меншин є не лише елементом захисту прав людини, а й основним чинником стабільності, безпеки і миру як в Україні, так і загалом у Європі.
Наразі вкрай важливим є усунення прогалин в етнонаціональному вихованні громадян. У цьому аспекті основну увагу необхідно сконцентрувати на етнічній толерантності, пропаганді високоморальних рис поведінки у всій системі закладів освіти нашої держави.

При цьому свою роль у такому вихованні мають помітніше відігравати ЗМІ. Для повнішого та всебічнішого висвітлення нагальних проблем у етнонаціональній політиці України загалом та в життєдіяльності національних меншин зокрема, а також для успішного формування взаємної толерантності українців і національних меншин доцільною є кооперація зацікавлених представників українських громадських організацій та національно-культурних товариств у розробці спільних заходів на зразок регулярних тематичних теле- і радіопрограм, конференцій тощо. Така діяльність сприятиме ефективному виховуванню у громадян почуття взаєморозуміння як норми співіснування різних етносів, глибокому усвідомленню цінності етнонаціональної злагоди, об’єктивному формуванню громадської думки щодо національних меншин.

Подібні кроки будуть конструктивнішими за умови взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, правоохоронними структурами, релігійними організаціями тощо.
За умови взаємної толерантності, як показує світовий досвід, національні меншини роблять значний внесок у формування демократичних країн і функціонування сталих політико-правових систем, позитивно впливають на ефективність діяльності різноманітних державних і громадських інституцій. Така роль національних меншин безпосередньо випливає з їхнього сприйняття як невід’ємної складової кожного суспільства, в тому числі й українського.

Відтак, ситуація, що склалася в питанні діяльності, ставлення та участі органів державної влади України з проблем національних меншин, вказує на пріоритетність закріплення чіткої, грамотної та дієвої політики в сфері захисту їхніх інтересів, опікування їхніми справами та просування їхньої ідентичності. Результатом такої політики стане мирне співіснування різних етносів, широке лобіювання ними інтересів нашої держави як на її території, так і у світі.

Від редакції. Ми звернулися до відомих спеціалістів з питань етнополітики з проханням прокоментувати статтю пані Жосан і заторкнуті в ній проблеми, оскільки висвітлення і обговорення питань державної етнополітики, а також відстеження тенденцій висвітлення їх у засобах масової інформації є найважливішим аспектом нашої діяльності.

На фото – монумент на Верецькому перевалі.
Памятник угорської історії «Віднайдення батьківщини»
http://uzhgorod.net.ua/news/31357