ТЕОРЕТИЧНИЙ ҐРУНТ ПІД НАЦІОНАЛЬНЕ ЖЕБРАЦТВО

Віталій НАХМАНОВИЧ, історик

Стаття пані Жосан справляє двоїсте враження. Простіше за все сказати, що ми маємо справу з вочевидь замовним текстом, за яким стоять керівники певних угорських громадських організацій, швидше за все, львівських.

Ці люди (як і керівники громадських організацій інших національних спільнот) впродовж багатьох років намагаються вирішити за рахунок України та Угорщини своє головне завдання – забезпечити стале поточне фінансування своїх структур.

Варто зауважити, що їм навіть не спадає на думку можливість отримати фінансову підтримку з боку бізнесменів своєї громади. Зрозуміло, що жоден бізнесмен не зайдеться оплачувати оренду офісів та закордонні вояжі цих «лідерів», що вже друге десятиріччя поспіль є основним змістом їхньої діяльності.

З державами простіше. Угорщина, знову ж таки як і багато інших країн, вважає своїм обов'язком підтримувати закордонних співвітчизників. Україну можна відверто шантажувати примарою сепаратизму, особливо на тлі останніх подій у Грузії. На жаль, ці немудрі засоби чи то не справляють належного враження, чи справляють його недостатньою мірою. Грошей на відрядження та комунальні рахунки не вистачає. Тому останнім часом ми починаємо стикатися зі спробами підвести під все це національне жебрацтво теоретичний ґрунт. Оскільки справа то нова, трапляються майже анекдотичні курйози.

Ось декілька прикладів зі статті пані Олени. У розділі «Освіта» вона від імені «думки угорської громади» бідкається з приводу того, що угорських дітей навчають «україномовні викладачі». Вочевидь «громада» прагне, щоб її дітей навчали викладачі угорськомовні, що матимуть з ними «психологічний контакт». Все це зрозуміло. Угорці компактно живуть у сільській місцевості, вдома послуговуються рідною мовою, діти української не знають і вчити, вірогідно, не хочуть (дійсно, де ви бачили школяра, який хотів би щось учити?).

Незрозуміло інше: чому та ж сама «громадська думка» дивується, що ці неукраїномовні угорські діти опиняються у «нерівних умовах» із дітьми україномовними під час вступу до вишів? Чи може «думка» бажала б створення повністю автономної системи навчання? І що тоді будуть робити в Україні випускники тих угорських закладів? Адже, як зазначає пані Олена «угорську нацменшину турбує відтік працездатного освіченого контингенту угорського походження з території України».
А що ж почнеться, коли цей «контингент» не в змозі буде навіть порозумітися зі своїм україномовним оточенням? І хто тоді буде представляти угорську громаду в парламенті України «за зразком інших європейських держав»?

Але попри всі ці ляпи стаття вчергове привертає увагу до дійсно серйозних проблем, а саме:

– проблеми відсутності національної політики в Україні, як на практичному, так і на законодавчому рівні;
- проблеми комплексного збереження культури і традицій національних менших, що впродовж сторіч мешкають на її теренах;

– проблеми створення системи освіти представників національних меншин, що надавала б можливість їхнім дітям повноцінно інтеґруватися в українське суспільство, залишаючись при цьому так само повноцінними членами своїх національних громад;

– проблема лояльності національних меншин до Української держави, адже попри всю «проєвропейську налаштованість» тих же самих закарпатських угорців, вони систематично голосують за проросійські партії і проросійських політиків;

– проблема взаємин з сусідніми (і несусідніми) державами, що у своєму прагненні підтримки співвітчизників переходять межу, за якою починається брутальне втручання у культурно-освітній (а інколи й політичний) простір України.

Ці проблеми вже не раз обговорювалися на сторінках «Форуму націй», варто й надалі повертатися до них, у тому числі на прикладі автохтонних спільнот, що компактно мешкають на наших західних кордонах. Але бажано було б це робити, виходячи з інтересів держави і самих національних меншин, а не професійних громадських діячів, що намагаються таким чином вирішити свої дрібні поточні питання.

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2009
Дизайн та підтримка- О. З.