ЗВЕРНЕННЯ КОНҐРЕСУ НАЦІОНАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ
ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА, ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО,
ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЛИТВИНА,
ДИРЕКТОРА ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ІГОРЯ ЮХНОВСЬКОГО

Останніми роками Україна багато зробила для міжнародного визнання Голодомору – трагедії українців – ґеноцидом. Увага держав світу до розуміння цього питання є достойною поваги. Вона свідчить про те, що світові не байдужі трагічні сторінки нашої історії. Саме це зобов’язує нас до адекватної уваги до пережитого іншими країнами і націями.

Насамперед викликає глибоке обурення позиція України, представники якої не покинули разом з делегаціями більшості європейських країн зали засідань на конференції ООН з питань боротьби з расизмом у Швейцарії в момент, коли президент Ірану виступив з відверто антиізраїльською промовою.

21 квітня Ізраїль, народи світу, парламенти і уряди відзначали День Катастрофи та героїзму європейського єврейства, в пам’ять про 6 мільйонів євреїв, знищених нацистами в період Другої світової війни. Проте жодна урядова установа України не згадала про євреїв, що загинули в пеклі війни в Україні та інших країнах Європи, не вшанувала їхньої пам’яті. Голокост – безпрецедентне зло, яке неможливо залишити у минулому і забути. Україна втратила у Голокості 1,5 мільйона своїх громадян – євреїв, і це залишається її незагоєною раною, її трагедією і болем.

Так само без уваги держави проходить в Україні Міжнародний день Голокосту ромів – 2 серпня, хоч у жовтні 2004 р. Верховна Рада ухвалила постанову (08.10.2004 №2085-IV) про його відзначення.

Не згадується в цьому мартиролозі й 24 квітня – День пам’яті жертв ґеноциду вірмен, а між тим в Україні проживає вірменська громада, що останніми десятиріччями зросла за рахунок вимушених міґрантів.
18 травня – День пам’яті жертв депортації, коли традиційно вшановують пам’ять переважно кримських татар, що найбільше постраждали від більшовицького тоталітаризму. Але одночасно з татарами було піддано репресіям греків, болгар, вірмен, представників інших народів.

Відтак нам варто нарешті усвідомити, що національні меншини України є складовою української нації, а їхня історія, а особливо її трагічні дати – інтеґральною частиною загальноукраїнської історії. У нашій спільній Батьківщині не можна забувати про трагедії народів, що сторіччями живуть поруч. Про це мусять пам’ятати всі громадяни країни і передовсім її керівники.

Конґрес національних громад України хотів би нагадати вищому керівництву України та директорові Інституту національної пам’яті про необхідність вшанування трагічних сторінок історії й не- припустимість державного іґнорування національних трагедій. Слід приділяти належну увагу долі народів України в модерну епоху, досліджувати її, активізувати наукові пошуки, їхнє обговорення й публікації.

Лише так ми зможемо виховувати суспільство в розумінні нашого спільного минулого і толерантного ставлення до громадян держави різних національностей. Саме так формуватиметься національна пам’ять усіх громадян української держави.

Президія Конґресу
національних громад України