Це рядок з пісні, що її написала Людмила Хандельди. У перекладі з румейської означає «Сартана, ой, моя Сартана!» «Форум націй» відвідав звітній концерт легендарного грецького народного фольклорного ансамблю пісні і танцю «Сартанські самоцвіти», який відбувся 10 квітня 2009 р. у селищі Сартана. «Де це?» – можливо запитає читач. Тут побутує такий жарт: Маріуполь – це місто поблизу Сартани. І така гордість не є безпідставною.

Приазовські греки розподіляються на дві мовні групи: румеїв (мова румейська, близька до новогрецької) та урумів (мова урумська, що має тюркське походження).

Село Сартана, засноване 1778 р. румеями-переселенцями з однойменного села у Криму, виявилося напричуд багатим на таланти. У XIX ст. тут народилися поет-рапсод Демьян Бгадіца, твори якого одразу ставали популярними серед румеїв піснями, та ще один дуже відомий в румейських селах поет і співак Леонтій Хонагбей. У селі Македоновка, що відокремилося від Сартани, народилася Алєксандра Гаргала, перша румейська жінка-філолог, більше знана під своїм псевдонімом Кассандра Костан.

У XX ст. тут жили і працювали поети Антон Шапурма, Леонтій Кірьяков, Дмитрій Папуш, дослідники румейського фольклору Олімпіада Ксенофонтова та Эдуард Хаджинов. Тож не дивно, що саме в Сартані на початку XX ст., коли розпочався процес відродження національних мов і культур, було створено фольклорний грецький ансамбль. Народжений 1935 р., вже наступного року гурт взяв участь у Всесоюзному огляді колективів національних меншин у Москві, де посів перше місце! Уявіть, серед великої кількості учасників різних національностей з усіх куточків немаленької країни найкращим було визнано грецький ансамбль з Приазов’я, який співав румейською мовою!

Слава тривала недовго: 1937 р. колектив припинив існування через політичні репресії, що за торкнули греків так само, як і усіх громадян СРСР. Лише через 30 років, 1967 р., зусиллями Марії Гайтан і багатьох інших ентузіастів ансамбль було відроджено. На той час це було досить небезпечною справою. Долаючи страх бути звинуваченими у націоналізмі та політичні перепони, 1978 р. ансамбль став дипломантом обласного огляду-конкурсу фольклорних колективів Донецької області «Сонячні кларнети».

Згодом відбулися виступи у Києві, Батумі, Сухумі, Москві. Пік популярності припав на кінець 80-х – початок 90-х рр. XX ст. – період національного відродження народів нашої країни. «Сартанські самоцвіти» стали лауреатом I і II Всесоюзних фестивалів народної творчості та I Всесоюзного фестивалю греків СРСР (Москва – Атени – Салоніки – Нікосія – Москва). Після цього було ще багато гастролей та виступів, зокрема в Греції.

Нині ентузіазм щодо національного відродження дещо вщух. Змінилися проблеми. На зміну заборонам прийшло безгрошів’я, верх беруть попса й «фанєри».

Але попри все це ансамбль живе. «Самоцвіти» довели це своїм концертом, який нещодавно відбувся у рідному сартанському будинку культури (директор Вячеслав Костіц). На зміну старшому поколінню вже прийшла і постійно приходить молодь, яка грає на народних інструментах традиційну музику приазовських греків (керівник оркестру Сергій Касаткін), співає румейською мовою (керівник хору Оксана Дзигім) і виконує запальні танці дідів-прадідів (керівник танцювальної групи Маргарита Зал). А отже, цей колектив має майбутнє.