КНИГИ ДЛЯ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Олександр ВОЙТЕНКО,
вчитель історії, освітній експерт проекту,
Всеукраїнська асоціація «Нова доба»

Розвиток демократії в Україні, зміни в суспільстві спонукали до трансформації громадської свідомості: старі ідеали девальвувалися, для нових, як виявилося, не було достатнього підґрунтя. Ті, хто переймаються проблемою громадянського виховання та громадянської освіти, усвідомлюють, що цей процес – тривалий, а отже, не може бути відданий напризволяще. Досвід країн, що мають певні досягнення у становленні демократії, свідчить про необхідність запровадження педагогічної системи в цій сфері.

Одним з викликів сучасності є проблема виховання толерантності в умовах полікультурності Європи і світу. 1995 року резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО було затверджено Декларацію принципів толерантності, а перше десятиріччя ХХІ ст. проголошено ООН «Міжнародним десятиріччям культури миру і ненасильства в інтересах дітей планети».

Ідея толерантності має давню історію. Ще у XVIII ст. слово «толерантність» поширилося завдяки Вольтеру, який у «Трактаті про віротерпимість» писав: «Всі вірування повинні мати можливість для існування, і верхом божевілля слід вважати переконання, що усі люди мають однаково думати про відсторонені предмети». Слово «толерантність» чи його аналог існують майже в усіх мовах. В англійській мові «tolerance», «toleration» є «готовністю і здатністю без протесту сприймати людину чи річ», у французькій «tolerance» це «повага свободи іншого, його способу мислення, поведінки, політичних чи релігійних поглядів». У китайській мові бути толерантним означає «дозволяти, допускати, виявляти великодушність щодо інших».

Наприкінці ХХ ст. поняття «толерантність» набуло дещо іншої конотації. На відміну від звичної «терпимості» воно позбавлене відчуття переваги над іншими та зверхньої «дозвільності» бути іншим. Адже ст.1 Декларації принципів толерантності дає таке визначення: «Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості… Толерантність – це єдність у різноманітті… це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим».

В умовах сьогодення толерантність є готовністю та, певною мірою, здатністю реагувати на зовнішній світ через емпатію, довіру, співпереживання, вміння вести конструктивний діалог. Така готовність пов’язана з певними установками особистості, системою ціннісного ставлення до світу, інших людей та самого себе. Водночас «виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань».

Досвід такого роду відносин і переконань не може набуватися шляхом простих настанов чи читання повчальних текстів. У тій же Декларації зазначено: «Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших. Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання, а тому необхідно сприяти розробці навчальних методик для формування толерантності на систематичній і раціональній основі, розкриваючи культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні чинники нетерпимості, що призводять до насильства і відчуження.

Політика і програми в галузі освіти мусять сприяти покращанню взаєморозуміння, зміцненню солідарності і толерантності у спілкуванні як між окремими особами, так і між етнічними, соціальними, культурними, релігійними і мовними групами та націями. Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію неґативним впливам, які викликають страх і відособлюють від інших. Воно мусить розвивати у молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії».

Для формування толерантності як світогляду і відповідної поведінки увесь навчальний процес має бути зорганізовано як конструктивний критичний діалог. Попри те, що ефективність діалогових форм навчання давно відома, незмінною лишається традиційна структурна одиниця змісту навчання – навчальні тексти підручників з їх вичерпними поясненнями та «абсолютними істинами». Це характерно і для шкільних курсів історії, які продемонстрували в останні роки хибність таких підходів та перетворили предмет науки у служницю ідеології.
Філософія плюралізму – як тенденція сучасності – полягає в тому, що від пошуків «єдино вірного» уявлення про світ і утвердження його за рахунок іґнорування інших поглядів приходить до визнання множинності істин та визнання їх цінності та своєрідності, пошуку діалогу та взаєморозуміння.

Останні роки помітною стала тенденція до змін не тільки і не стільки змісту гуманітарної освіти, як її методології. Стало зрозуміло, що ефективного формуючого впливу історії, суспільствознавства, права чи інших суспільних дисциплін на особистість підлітка можна досягнути лише переглянувши набір методик і форм роботи, які використовуються. Нові підходи базуються на тому, що самі технології мають бути такими, що активно впливають на дитину, мимоволі формують певні суспільні навички: ділової успішної комунікації, взаємодії у групі, поваги до чужої думки, критичності мислення, толерантності у відносинах…

Поширенню саме таких технологій навчання має сприяти проект «Українські книжки для виховання толерантності», що розпочався цього року в Україні. Проект здійснюється за підтримки програми «МАТРА» Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів, Дому Анни Франк та Фонду проектів центрально- та східноєвропейського книговидавництва. Тривалість проекту три роки. Загальна мета проекту – протидія дискримінації, ксенофобії та антисемітизму, формування толерантності та поваги до інших через пропагування і розповсюдження книжок у системі освіти та для широкого загалу.

Технічним завданням проекту передбачено перевидання 16 освітніх пілотних видань з формування толерантності, протистояння антисемітизму та ксенофобії, підготовлених українськими організаціями-партнерами, а також переклад і видання українською мовою інших 11 освітніх джерел і книжок відповідної тематики. Серед них – посібник з історії для 10 класу «Історія епохи очима людини», «Сучасні підходи до історичної освіти», посібник для вчителів з антидискримінаційної освіти «Я, ТИ, ВІН, ВОНА…», посібник «Виховуємо людину і громадянина», «Взаєморозуміння культур», «Джерела толерантності», «Обрії порозуміння». В переліку – добірка книг з історії Голокосту – щоденники підлітків Анни Франк та Давіда Рубіновича, які лишили по собі спогади про страшну трагедію, що спіткала європейське єврейство в роки Другої світової війни, Спогади рабина Кахане, спроби філософського осмислення Голокосту «За межами розуміння», посібник «Уроки минулого». Адже Голокост та антисемітизм служать для істориків своєрідною парадиґмою ґеноциду та ксенофобії, дають можливість зрозуміти витоки й ґенезу нетерпимості. Серед книг також навчальні матеріали з протидії дискримінації, расизму й антисемітизму, що стали результатом колективної роботи педагогів 11 країн, які створили ці матеріали в рамках проекту ОБСЄ (Офіс демократичних інституцій та прав людини), що схвалені Міністерством освіти та науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах.

Для досягнення поставлених цілей проекту, в усіх обласних центрах України відбудуться семінари для чотирьох цільових груп: вчителів історії та суспільних дисциплін; директорів шкіл / заступників директорів шкіл з виховної роботи; студентів педагогічних вищих навчальних закладів; бібліотекарів і представників мас-медіа.
Семінари-тренінґи проводяться лекторами та тренерами з Українського центру вивчення історії Голокосту, Інституту юдаїки, Конґресу національних громад України, Єврейського Фонду України, які є давніми партнерами Дому Анни Франк (Нідерланди).

Кажучи про методологію, яка пропонується педагогам під час навчання, слід зазначити, що вона базується на такому підході до навчання, де якісною основою його змісту є особистісно значима навчальна проблема, навколо якої і розгортається діалог. Організується цей діалог навколо текстів-першоджерел. Саме цей підхід дає можливість виховувати соціальну терпимість, адже у дискусії подібного роду усі точки зору рівні у своєму прагненні дійти істини.

Наслідком такого процесу навчання має стати суб’єктивна активність, показником якої є соціальна і особистісна самоідентифікація, оптимістичний погляд на життя, самостійність, відповідальність, впевненість у собі, рефлективність і варіативність мислення, вміння працювати з проблемами та знаходити шляхи їх вирішення. Показниками є здатність до аналізу та синтезу, абстрагування, відсутність стереотипів у сприйнятті, здатність до емпатії, доброзичливості та готовність піддавати сумніву правильність своєї позиції...

Успіх семінарів, що вже відбулися в Сумській, Херсонській, Закарпатській областях підтверджують актуальність цієї проблеми. Світ, де толерантність існує не лише як терпимість, а як активна життєва позиція, має стати таким, де кожен зможе реалізувати свій потенціал і призначення.

Від редакції. Цією статтею ми починаємо публікації, присвячені проекту «Українські книжки для виховання толерантності». Привернути увагу до проблеми і проекту ми вирішили тому, що тема виховання толерантності останнім часом для деяких усе ще «совєтсько орієнтованих» лідерів стала об’єктом недоброзичливих маніпуляцій. Вони намагаються представляти проект та й саме виховання толерантності як «міну уповільненою дії», яку закинуто на терени, де ми з вами «процвітаємо» (очевидно іноземними розвідками!), з метою позбавити молодь «надійного фундаменту» – вічно живого інтернаціоналізму, вихованого на кінофільмі «Цирк». Ба більше, прямим наслідком виховання толерантності бачиться їм сексуальна розпуста, одностатеві шлюби тощо.

Мусимо зауважити цим діячам, що той, чийого агітпропу вони не в змозі забути, закликаючи народжувати «хоть черненьких, хоть в крапинку» звинуватив і депортував цілі народи, призвівши до національних трагедій, відлуння яких є таким відчутним ще й сьогодні. Не забуваймо й про тих, хлопців, чиє життя скалічив той таки інтернаціональний обов’язок.

Є, очевидно, ще одна причина. Виноград, як відомо, зелений… Проте, невже такі високоморальні люди можуть бути меркантильними?

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2009
Дизайн та підтримка- О. З.