ЄВРОПА – РОСІЯ:
БОЇ НАВКОЛО ІСТОРИЧНОЇ ОЦІНКИ ПАКТУ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ,
доктор історичних наук, професор

«Кістяк у шафі»

Пам'ятаю перші роки «холодної війни»: бої в Кореї, п'ятиповерхові будинки, споруджувані на відстані 30-40 метрів один від одного. На уроках МПВО (местная противовоздушная оборона) нам пояснювали, як зменшити втрати населення, коли на місто впаде атомна бомба.

І ще пам'ятаю брошуру «Фальсифікатори історії (довідка Радінформбюро)». Колишні союзники знайшли німецький примірник пакту Молотова-Ріббентропа і мали нахабство опублікувати цю фальшивку. Брошура аж сичала від злоби: хіба можна так фальсифікувати ленінську зовнішню політику, яка ніколи не знала таємних договорів!

Пам'ятаю також з'їзд народних депутатів СРСР в Кремлівському палаці з'їздів. Кожний день його роботи транслювався по телебаченню Пройшло вже 20 років, а доповідь Олександра Яковлєва застигла в пам'яті в усіх деталях. Надійшов тоді черговий «ювілей» пакту, і ця річниця не могла бути більш круглою – 50 років. Гарячий сюжет демократам вдалося поставити в порядок денний. Для вивчення питання створили комісію. Голова комісії Яковлєв майстерно побудував доповідь. Текст пакту Молотова-Ріббентропа вкладався в півтори сторінки, але був інформаційно насиченим. Кожний рядок збігався з реальними подіями 1939-1940 рр. Сидячі біля телевізора ми переконувалися, що німецький примірник пакту – не фальшивка. Михайло Горбачов, який сидів у президії і з цікавістю слухав «прораба перебудови», теж виглядав так, ніби його щойно переконали. Вже після дострокового припинення повноважень першого радянського президента я натрапив на добірку в одному з московських журналів з усіма таємними договорами Німеччини і Радянського Союзу за 1939-1941 рр.

Зустріч на Бузі: Сталін "Кривавий кат, я вважаю?" Гітлер: "Справжній мерзотник, якщо не помиляюся?" (Evening Standard, 20 вересня 1939 г.). Малюнок з сайту journal.kurtukov.name

Упорядники зробили собі приємність, помістивши поряд з радянським примірником пакту Молотова-Ріббентропа архівний лист доступу до документа. Останнім у ньому був підпис Горбачова і дата ознайомлення з найзнаменитішим у світовій дипломатичній історії документом. Перша особа в країні мусила знати державні таємниці. Люди, які відповідали за їхнє збереження, негайно ознайомили новообраного у березні 1985 р. генерального секретаря ЦК КПРС із цим «кістяком у шафі».

Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ

Коли пакту Молотова-Ріббентропа виповнилося 60 років, ця кругла дата пройшла досить непомітно. Під час правління Бориса Єльцина ще було неясно, в якому напрямі розвиватиметься Росія. В будь-якому разі, тоді ніхто не міг передбачити, що телевізійники придумають телепроект «Ім'я Росії», а потім докладатимуть зусилля, аби цим іменем не став Йосип Сталін.

Траєкторія розвитку Росії визначилася при двох останніх президентах, і вона турбує багатьох. Початок ХХІ ст. приніс нові ґлобальні проблеми. Політикам і громадськості, особливо в країнах «золотого мільярда», не хотілося б додавати до них відродження «холодної війни». Тому з такою тривогою світ придивляється і прислухається до всього, що артикулюється в Кремлі і в Москві з приводу «холодної війни» 1946-1989 рр. і Другої світової війни 1939-1945 рр. 70-річчя укладення пакту Молотова-Ріббентропа і розв'язання Другої світової війни стали приводом для того, щоб Європа і Росія знову опинилися на ринґу. Хвала Богові, що цей ринґ віртуальний.

2 липня 2009 р. Парламентська асамблея ОБСЄ прийняла у Вільнюсі (Литва) резолюцію «Возз'єднання поділеної Європи». Її було приурочена до 20-річчя падіння «залізної завіси» в Європі: 27 червня 1989 р. міністри закордонних справ Угорщини і Австрії власноручно порізали загородження з колючого дроту на кордоні між двома країнами.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі покликана узгоджувати дії об'єднуваних нею 55 країн, які спрямовані на зміцнення миру і безпеки, на захист прав людини і громадянських свобод. Резолюція була підготовлена комітетом з демократії і поставлена на голосування з ініціативи делегата від Словенії Роберто Бателлі та глави литовської делегації Вілії Алякнайте-Абрамікене. Голосування виявилося напрочуд дружним. Резолюцію підтримали 213 парламентаріїв, 4 утрималися, 8 депутатів-комуністів з Греції, Кипру, Сан-Марино, Франції і Чехії голосували проти. Російська делегація зробила спробу зняти резолюцію з голосування. Коли спроба не увінчалася успіхом, делегація залишила зал засідань, а її глава Олександр Козловський зняв свою кандидатуру з голосування на посаду віце-голови ПА ОБСЄ. МЗС РФ поспішив роз'яснити, що резолюції Парламентської асамблеї приймаються не консенсусом, як постанови директивних органів ОБСЄ, а більшістю голосів, внаслідок чого вони не мають обов'язкової сили ні для держав-учасників, ні для ОБСЄ як міжнародної організації.

Щоб зрозуміти, що саме обурило російську делегацію, треба не аналізувати, а просто перерахувати пункти резолюції. Отже, ПА ОБСЄ нагадала про ініціативу Європейського парламенту оголосити 23 серпня – день підписання пакту Молотова-Ріббентропа загальноєвропейським днем пам'яті жертв сталінізму і нацизму. Вона закликала держави-учасники ОБСЄ:

— продовжити вивчення тоталітарної спадщини і підвищити поінформованість суспільства про неї;
— підтримувати діяльність організацій, які здійснюють дослідницьку і просвітницьку роботу щодо злочинів тоталітарних режимів;
— позбавитися структур і моделей поведінки, спрямованих на те, щоб прикрасити тоталітарне правління, зробити спробу до нього повернутися або прагнути продовжити його існування і в майбутньому;
— відкрити історичні і політичні архіви;
— активно протидіяти ксенофобії й аґресивному націоналізму;
— приділяти більше уваги дотриманню прав людини і громадянських свобод.

Мабуть варто додати насамкінець, що ПА ОБСЄ висловила глибоку занепокоєність з приводу звеличення тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій на підтримку нацистського або сталіністського минулого. І це – все, абсолютно все. Нічого іншого! Та відповіддю була описана вище реакція російської делегації. А потім в російських ЗМІ піднялася хвиля обурених відгуків на резолюцію Парламентської асамблеї, яка триває й досі.

Як резолюцію ПА ОБСЄ трактують в Росії

У Росії існує плюралізм і є досить скромні можливості висловити точку зору, відмінну від пануючої. Тому було б справедливо розпочати аналіз цієї хвилі обурення з висловлювань протилежного характеру.

Після суто інформаційного повідомлення під назвою, що стовідсотково схопила суть резолюції – «ОБСЄ прирівняла сталінізм до нацизму», інтернет-видання «Грани-ру» подало коментар історика Микити Петрова. Петров розпочав з констатації очевидного факту: «Незважаючи на те, що переважну більшість документів на цю тему було опубліковано, ми досі не дали ясної, розбірливої оцінки – моральної і політичної – тому, що відбулося 23 серпня і тому, що відбулося пізніше – внаслідок підписання пакту Молотова-Ріббентропа і реалізації секретних протоколів до пакту».

Далі Петров вказав, що реалізація секретних протоколів у радянській «зоні інтересів» – це, звичайно ж, аґресія і окупація. Вказав він і на те, що відбувалося під час окупації – масові депортації та інші репресії, знищення окремих прошарків суспільства. Як поставитися до всього цього? Суть проблеми, яка постала в наші дні, Петров формулював так: якою мірою сучасна Росія, Росія, яка бажала б називатися демократичною, є спадкоємицею сталінського режиму? Висновок був коротким і точним: спроби виправдати сталінізм, представити хоч яке-небудь раціональне пояснення-виправдання терору і територіальним загарбанням безглузді, анахронічні і абсолютно не відповідають духу співробітництва в Європі.

Можна було б давати власну оцінку потоку російських коментарів на резолюцію ПА ОБСЄ, слова знайшлися б. Однак у цьому випадку неминуче виникала колізія українсько-російського протистояння, якого всі ми так не хочемо. Важливо усвідомити, що існує «інша Росія». Та Росія, дії якої у 1989-1991 рр. ми добре пам'ятаємо. Постґеноцидна Україна ніколи не змогла б вибороти й утвердити свою незалежність, якби не та, демократична Росія. Але в Москві тепер задають тон інші сили.

У коментарях представників цих сил вражає підозрілість, нарочитість, прагнення знайти у опонента небезпечні для себе наміри, про які той не думав, не гадав. Політкоректно, обережно, але влучно цю особливість реакції на резолюцію ПА сформулював в інтерв'ю «Независимой газете» радник ректора Московського інституту міжнародних відносин Артем Мальгін: «У трактовках документа певні моменти звучать сильніше, ніж в самому його тексті». А насправді безпосередньо в тексті, на його думку, не містилося нічого нового порівняно з тим, що уже говорилося, в тому числі на офіційному рівні.

Тим часом газета «Коммерсантъ» уже в день прийняття резолюції виступила з розлогим коментарем під промовистою назвою: «Росія потрапила в погану історію. ОБСЄ прирівняла сталінізм до нацизму». Журналісти Володимир Водо і Юлія Таратута прагнули подати «смажену новину» під якомога гострішим соусом. У першому, ударному абзаці, який газета завжди виділяє жирним шрифтом, було сказано, що резолюція дозволить країнам колишнього СРСР вимагати від Росії відшкодування збитків за окупацію. Прийом жовтої преси спрацював: теза про відшкодування відбилася у немалому числі наступних публікацій, огортаючи цю новину специфічним забарвленням. Мовляв, лізуть до нашої кишені!

7 липня Державна Дума і Рада Федерації виступили з офіційним засудженням резолюції ПА ОБСЄ. Депутати російського парламенту не жалкували сильних виразів на адресу європейців: провокація, очорнення. Найбільше обурення у них викликав заклик позбавитися структур і моделей поведінки, спрямованих на те, щоб прикрасити тоталітарне правління. Тут вони небезпідставно побачили прямий натяк на створення у травні 2009 р. Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії при Президентові РФ. Натомість депутати запропонували поширити російський досвід боротьби з фальсифікацією історії на всю Європу. Торкаючись головного сюжету резолюції ПА ОБСЄ, вони заявили: «Прийшов час поставити питання про відповідальність за посягання на історичну пам'ять стосовно Другої світової війни».

18 липня Рада Федерації виступила з новою заявою у зв'язку з 70-річчям початку Другої світової війни. «Кроки, спрямовані на ревізію історії, мають далекосяжні політичні цілі, спрямовані на перегляд підсумків Другої світової війни», – говорилося у цьому неохайному за стилем документі. Між рядків заяви читалося, що реальні причини війни не мали будь-якого стосунку до пакту Рібентропа-Молотова. Однак сам пакт у заяві не згадувався. Дискутувати на цю тему ще можна було за канонами довідки Радінформбюро «Фальсифікатори історії». Та де ж тепер знайти арґументи…

Ідея поширення російського досвіду боротьби з фальсифікаторами історії на всю Європу сама по собі дуже цікава. Підозрюють, однак, що вона зможе реалізуватися тільки тоді, коли Комісію з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Європи буде створено при Президентові Російської Федерації.

До речі, хоч це вже виходить за межі розглядуваної в цій статті проблеми, не гріх придивитися до методів, за допомогою яких працює російська комісія. У червні 2009 р. Відділення історико-філологічних наук РАН розіслало підвідомчим установам лист з проханням надати йому «перелік історико-культурних фальсифікацій в галузях, які відповідають основним напрямам діяльності інституту (із вказівкою основних джерел, осіб або організацій, які формують і поширюють фальсифікацію; потенційної небезпеки даної фальсифікації інтересам Росії; попередніх пропозицій про заходи наукового спростування фальсифікації)». Панове, готуйте свої телефони і електронні адреси!

«Покласти край переписуванню історії!»

Член Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії при Президентові РФ Костянтин Затулін у бесіді з журналістами газети «Коммерсантъ» був цілком відвертий. Пояснюючи виникнення комісії, він заявив: «Інститути національної пам'яті, які переписують історію по держзамовленню, з'явилися в Польщі, на Україні і в Прибалтиці. Упереджені рішення, подібні резолюції ОБСЄ, підкреслюють, що цьому треба дати державну відсіч».

У цій заяві є неточність, яка не позначається на змісті: комісія була створена раніше, ніж з'явилася резолюція ПА ОБСЄ. Але загальновідомо, що точка зору європейців на власну історію не збігається з тією, яка намальована у сталінській довідці «Фальсифікатори історії». Тому зрозуміло, що Затуліну і його колегам треба розгортати діяльність своєї комісії, протидіяти «відщепенцям» з колишніх радянських республік, які дивляться на Захід, і мріяти про появу Комісії європейського масштабу. Тоді тільки «переписуванню історії» буде покладено край.
З тезою про «переписування історії» українські вчені давно знайомі. Але досі вони боролися, особливо під час створення підручників для школи, з власними комуністами і соціалістами. Усі відхилення від звичної картини, намальованої в короткому курсі «Історії ВКП(б)» і в довідці «Фальсифікатори історії», ці люди вважали «переписуванням історії» і мали рацію. Сталінську історію справді потрібно було переписувати.

У середині липня радіостанція «Эхо Москвы» присвятила свою передачу «Дым отечества» темі подвійних стандартів у російській історії. Не варто переказувати всього сказаного про резолюцію ПА ОБСЄ в контексті трактування історії Росії. Зупинюсь тільки на одній ілюстрації, яку Микола Сванідзе запозичив з далекого минулого – вислові глави ІІІ відділення його імп. величності канцелярії графа Бенкендорфа. Глава «чекістів» першої половини ХІХ ст. висловлювався майже поетично: «Наше минуле – чудове, сьогодення – прекрасне, а майбутнє перевершує те, на що здатна людська уява».

Надто багато цитат у цій статті, але про Бенкендорфа я згадав тільки для того, щоб процитувати ще раз Костянтина Затуліна. У бесіді з кореспондентом газети «Комерсантъ» він заявив: «Резолюція парламентської сесії ОБСЄ упереджена й недоречна, як і вся діяльність організації. Вона (організація – Авт.) давно перетворилася у знаряддя розправи над минулим, сьогоденням і майбутнім Росії». Доводиться констатувати несумісність європейської і офіційної російської точок зору на минуле і висловити надію на те, що про майбутнє Росії потурбуються інші люди.

Насамкінець

Резолюція ПА ОБСЄ не дає оцінок конкретних історичних проблем. Тому не варто зупинятися на проблемах, які безпосередньо випливають з пакту Ріббентропа-Молотова і у минулому були піддані гротескній фальсифікації – возз'єднанню українських земель, проблемі колабораціонізму тощо. Але є проблеми, над якими варто подумати.
Наприклад, я не приймаю протиставлення сталінізму і нацизму. Під кутом зору суто науковим можна говорити про сталінізм і гітлеризм, або нацизм і комунізм. Але я розумію європейців. Їм хотілося порозумітися з Російською Федерацією. Це легше було зробити, персоналізуючи поняття «комунізм». Але не судилося…

Не викликав у мене ентузіазму й намір європейців оголосити 23 серпня Днем пам'яті жертв сталінізму і нацизму. Знову-таки, розумію європейців, їм близька своя історія.

Про український Голодомор, який народився в лоні загальносоюзного голоду 1932-1933 рр., але нічим не схожий на нього, вони не мають уявлення. Але мені було б важко визначити День пам'яті з датою, яка влаштувала б усіх українців, не кажучи вже про європейців. Надто багато чорних дат в українській історії першої половини ХХ ст.