ВІН ЧИТАЄ ДОЛЮ ПО ВИШИВКАХ

Марія ІСАЧЕНКО

— У житті нема нічого випадкового, – каже Віталій Кейдун і згадує епізод майже піввікової давності. Тоді хлопчику було років п'ять, а родина його жила в маленькому Красному Хуторі Будавороб'ївської сільради, що на Новгород-Сіверщині.

— Моя бабуся була затятою вишивальницею, – продовжує мій співрозмовник. – Пам'ятаю, десь знайшли полотна на онучки. А вона одразу за голку – і ну вишивати. Мені теж голку дала – спробуй, мовляв, у житті знадобиться. Навчила простенької «стьожечки» і попередила: щоб жодної «плутанки», жодних «корявок» на зворотному боці вишивки. Я дуже старався. А потім півзими, ховаючись від бабусі, вишивав їй подарунок.
Дуже пишався, коли старенька прийняла його з радістю, не посварила за неякісну роботу.

Цей невеличкий життєвий епізод виявився для Віталія знаковим – відтоді він не полишає вишивати. Навчання на історичному факультеті педінституту тільки зміцнило захоплення – шліфував майстерність і вивчав типи шиття, характерні не лише для Чернігівщини, а й для Сумщини, куди потрапив на роботу. Знайти клаптик зі старовинною вишивкою було для нього подією. Перемальовував, відтворював, порівнював. Зразки, знайдені на батьківщині, підтвердили здогадку: «кишійний» («кисійний») або «сирітський» тип шиття – найхарактерніший для Новгород-Сіверщини. — Малюнок вишивається на «рідкій» тканині крупним хрестиком в одну ниточку, а фон зашивається півхрестом, – пояснює Віталій і показує вишитий таким способом коровайний рушник.

Розглядаю малюнок, досліджую виворіт виробу. Він виглядає так само ідеально, як і лицьовий бік. Нитка «захована» настільки майстерно, що просто не віриться, що малюнок починався і закінчувався. Складається враження, що він нанесений на тканину, як перевідний малюнок.

— Скільки ж їх вишито за півстоліття? – запитую майстра.

— Самих лише рушників – близько трьох тисяч, – каже він. – А вдома залишилися лічені. Люблю дарувати. Мої роботи є більш як у 30 країнах. Приємно, що люди цікавляться, цінують.

Вишивка, розповідає він, – то цілий світ зі своїми правилами і символами. Скажімо, на зворотному боці весільного рушника неприпустимі ні вузли, ні перетини: який рушник, таким і життя буде у молодих.
А вишитий одяг може розповісти про людину більше, ніж, скажімо, паспорт.

Якось на сорочці він «прочитав» долю жінки, котра її вишивала: вдова, мала вісьмох дітей. Чоловіка втратила, коли троє з них уже мали свої родини. Родичі тієї жінки не йняли віри: звідки такі подробиці?

— Все просто, – посміхається В. Кейдун. – По подолу сорочки увесь узор вишито чорним. Отже, вдова. На кожному гроні – по вісім ягідок. Це – діти. Далі – по три крючечки відходять у бік – отже, пішли вони з батьківської хати.

Колір вишивок – то окрема тема. Скажімо, крім традиційних – чорного і червоного – кольорів на Новгород-Сіверщині досить поширена вишивка білим по білому (скатерки, одяг). А богівники, що вивішуються на Різдво, Пасху, Трійцю, виконуються лише у червоному кольорі.

Усе це вивчено, досліджено, занотовано і … пилиться в письмовому столі. Своїх статків, щоб видати зібраний матеріал, дослідник не має. Пробував достукатись до державних чиновників. Вступив до Київського інституту культури, щоб, приїжджаючи на сесії, штурмувати міністерські кабінети.

— На жаль, це нічого не дало. Погоджуються, що робота моя варта уваги і потрібна державі. Але нічим не допомагають. Радять самому шукати спонсорів.

Якось він спробував. Довірив одному такому собі 700 малюнків. А той за них і драла у Канаду…
Утім, вишивка – то лише частина захоплень Віталія Кейдуна. В його активі – обрядові пісні, діалектизми, прислів'я, приказки, записані на теренах рідного краю.

— Роблю це справді за велінням серця, – зізнається він. – Мабуть так мені на роду написано: берегти пам’ять предків. Долучає він і земляків. На базі Краснохутірського сільського клубу, який свого часу очолював, пан Віталій створив соціально-культурний центр національного та духовного відродження «Сіверське Полісся», з клубом сімейного дозвілля, театром малих форм тощо. Займалася громада збором етнографічного матеріалу, діяв гурток декоративно-ужиткового мистецтва… Із таким самим запалом Віталій Кейдун взявся за справу, коли очолив Новгород-Сіверський районний будинок культури.

На жаль, нині недуга не дозволяє йому працювати на повну силу. Але посіяне раніше зерно дало добрі сходи – народний клуб мистецтв «Княжа скарбниця», що об’єднує в своїх лавах майстрів різьблення по дереву, інкрустації, флористики, графіки, бісероплетіння, вишивки тощо, відомий за межами області (зокрема, він є лауреатом премії Бояна (Росія), дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів національних культур «Поліське коло»).

Хочеться сподіватися, що справжнє, велике визнання у Віталія Кейдуна ще попереду.

На фото – диплом лауреата обласної премії В. Кейдуну вручає
заступник голови ОДА Володимир Приходько