ЛЮБИТИ – СКЛАДНІШЕ

«Ворожнеча – це те, в чому легко брати участь, любити – складніше».

Ці слова належать Марекові Едельману, останньому захиснику Варшавського гета, людині, що на власному трагічному досвіді пересвідчилася у ціні життя та смерті. Навряд чи хтось із нас забажав би набути такого досвіду, ба більше – усі тверезо мислячі громадяни хотіли б убезпечити від цього своїх рідних і особливо дітей.

Війна, якої, на щастя, не знають наші діти, робить вигнанцями дітей з інших країн. І усім нам – таким різним – слід вчитися жити поруч, принаймні дотримуючись цивілізованих стандартів. Без упередження і ворожнечі з розумінням національних, ментальних та цивілізаційних відмінностей. Це не так просто, як здається на перший погляд. Адже старші з нас жили в країні, що підтримувала єдність постійним пошуком ворога – зовнішнього і внутрішнього.

На старенькому цвинтарі біля Струківської церкви в Ясінях поховані дві родини – мами з татами та сини, один з яких загинув у боях з «ворогами» краю, а інший – ровесник – був, очевидно, тим самим «ворогом». Тепер вони упокоїлися під рідним небом. Але нелегко суспільству загоїти рани того протистояння, того розуміння щастя рідної землі, тих трагедій, що їх пережили народи України, і які мають стати нашим спільним мартирологом, однаково шанованим багатонаціональною родиною.

Ось як багато проблем лишилося нам у спадок, і так само багато слід зробити дорослим, аби навчити дітей знати, шанувати, розуміти і, зрештою, любити один одного. Саме тому щороку збирається багатонаціональна родина в таборі «Джерела толерантності».

Дівчати й хлопчики з України, Білорусі, Молдови, а ще діти з родин біженців з Афганістану та Ірану. Радість пізнання і дорослі сльози розуміння того, що пережито цими ще зовсім юними жертвами війн і протистоянь, вчать зі співчуттям ставитися до іншого. І стільки пережито тут, що неможливо про все розповісти одразу.

Спочатку треба пережити розставання зі сльозами, потім згадати і осмислити, потім – розповісти. І ми розповімо. В наступних номерах.

А нині подивіться, які вони чудові. Ці різні, але всі наші діти.