ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ СТОСУНКІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Олена ЖОСАН

У Західному реґіоні України, зокрема в Чернівецькій області, нині проживає близько 3,37 тис. етнічних поляків (0,3% у національній структурі населення). Вони перебувають під культурно-етнографічним впливом 32 громад Римо-католицьої церкви (РКЦ) і національно-культурного товариства iм. А. Мiцкевича.

Зазначені громади підтримують неурядові організації Республіки Польща, насамперед «Вспульнота польська» та фундація «Буковинська братська допомога». Поряд із цим, на території області на довготривалій основі перебувають громадяни Польщі – представники римо-католицького духовенства, які провадять активну діяльність щодо залучення студентської молоді до участі в роботі літніх шкіл польської мови та стажування місцевих католиків у релігійних навчальних закладах Польщі й держав Західної Європи.

Характерною рисою громад РКЦ є активізація їхньої релігійної та гуманітарно-просвітницької діяльності у середовищі жителів області непольського походження, що сприяє консолідації місцевих поляків за етнорелігійною ознакою.

Загалом суспільно-політична й релігійна ситуація у польській діаспорі є стабільною та лояльною до влади. Проте представники польської діаспори в Україні занепокоєні наступними проблемами: скороченням майже на 30%, порівняно з 1991 р., своєї чисельності (з 4,7 до 3,37 тис.); денаціоналізацією польської громади (польську мову вважають рідною 41%, українську – близько 48%); зниженням рівня зовнішньоекономічних зв’язків і контактів у сфері науки, освіти, підприємництва, що пояснюється, здебільшого, запровадженням візового в’їзду до Польщі.

На реґіональному рівні, наприклад, на Львівщині у польської національної меншини викликає занепокоєння невирішеність таких питань: відсутність «Польського дому» – місця організованих зібрань польської нацменшини; відсутність представників інтересів етнічних поляків в органах державної влади України всіх рівнів: починаючи з місцевих і закінчуючи депутатським корпусом Верховної Ради; належного фінансування з боку держави Україна, що обмежує можливості етнічних поляків у поглибленні культурного та духовного рівня, забезпеченні необхідного рівня навчання, організації митецьких заходів тощо.

Позитивним польська громада Львівщини вважає можливість безперешкодного відродження свідомості поляка; вільне користування рідною мовою і розвиток національної культури; безперешкодне святкування державних свят Республіки Польща; вільне функціонування навчальних закладів із польською мовою викладання (окрім двох загальноосвітніх шкіл на території Львівщини працюють чотири групи у дошкільних навчальних закладах); трансляцію в ефірі місцевих радіостанцій (чотирьхгодинна передача польською мовою на радіо «Незалежність»); релігійне відродження, передусім – католицької конфесії.

Це все функціонує і розвивається лише за рахунок фінансування з боку уряду Польщі. На поточний період часу всі зібрання польської громади у львівському костелі та виїзди дітей на оздоровлення і навчання до РП також фінансуються Польщею, що є принизливим для українських поляків, оскільки такий стан справ змушує їх звертатися за постійною допомогою до чиновницького апарату Польщі.

За словами представників Товариства польської культури Львівщини, рівень допомоги місцевої адміністрації у забезпеченні інтересів польської громади Львівщини порівняно з допомогою з боку Республіки Польща, є нульовим. Впродовж останніх декількох років товариство польської культури отримало на свої потреби від Львівської облдержадміністрації лише близько 2 тис. гривень. У цьому аспекті голова товариства Еміль Легович протиставив ситуацію із забезпеченням потреб української діаспори на території Республіки Польща, де на задоволення її інтересів щорічно закладаються значні бюджетні кошти, які встановленим порядком через Сейм передаються громадам національних меншин. Так, на потреби української діаспори в РП щорічно виділяється 2 млн. злотих (близько 5 млн. гривень). При цьому, Е. Легович зазначає, що польській громаді було б достатньо суми у 100 тис. грн.

Посилюють свою допомогу буковинським полякам і неурядові організації Республіки Польща. Проте часом з їхнього боку проглядається певний рівень політизації діяльності місцевих національно-культурних товариств (так званий «полонійний» напрям роботи), що дозволяє цим організаціям формувати певні механізми впливу на внутрішню ситуацію в Україні. Водночас, зазначені організації контактують із громадами РКЦ, надаючи їм організаційно-фінансову допомогу в гуманітарній сфері (випуск друкованих видань, діяльність мовних класів, проведення заходів із відзначення ювілеїв тощо).

Окремо стоять питання реґіонального духовно-культурного центру у м. Кременець Тернопільської області (в ареал діяльності потрапляють Волинська, Рівненська й, частково, Тернопільська області) та заснування в одному з обласних або районних центрів Західного реґіону України польсько-українського вищого навчального закладу.
Певною мірою діяльність польських неурядових організацій спрямована на задоволення інформаційних потреб польського суспільства в гуманітарній сфері, у зв’язку з чим аналізується суспільно-політична та релігійна обстановка в Україні (шляхом організації ґрантових досліджень, проведення наукових конференцій, виконання тематичних меморандумів і залучення до них як місцевих науковців, студентів, працівників національних навчальних закладів, культурологічних об’єднань, так і іноземних представників із числа фахівців у медіа-сфері, етнографії й архівній справі). В цьому аспекті представники Польщі цікавляться питаннями розвитку двосторонніх міждержавних і міжреґіональних відносин, станом міжетнічних, міжрелігійних відносин в Україні, рівнем забезпечення Україною основних прав польської та інших національних меншин.

Незважаючи на певні непорозуміння, що існують на підставі неоднозначного трактування українцями і поляками багатьох історичних подій, напрям роботи польських культурних товариств в Україні носить, загалом, просвітницький характер. Спрямована ця робота, передусім, на збереження польської культури в місцях проживання польських громад. Попри намагання окремих осіб, як в Польщі, так і в Україні роздмухувати спекулятивні дискусії навколо подій, що мали місце під час Другої Світової війни, представники неурядових організацій з Польщі та активісти полонійних громад намагаються не виносити проблемних питань на розгляд широкого загалу. Причиною цього є розуміння як з боку польського керівництва, так і з боку більшості пересічних поляків, необхідності якнайактивнішого сприяння інтеґрації України до НАТО та ЄС, як чинника, що сприятиме зміцненню національної безпеки не тільки самої України, а й Польщі.

Попри незначний вплив польських неурядових організацій на міжетнічні відносини в Україні, ситуацію ускладнює діяльність у низці реґіонів нашої держави «комбатантських» і «кресових» структур Польщі, а також наявність певних суперечок (інтереси «комбатантів» спрямовуються на «волинські події», «цвинтар орлят» у Львові та інші поховання іноземних вояків, а «кресов’яків» – на права власності на об’єкти, що перебували у польському володінні до 1939 р.). Зазначені події подаються окремими зацікавленими особами у негативному для України світлі (як у випадку із «цвинтарем орлят» у м. Львові).

Найбільшою активністю вирізняється діяльність у релігійній сфері, яка переважно здійснюється по лінії РКЦ та шляхом налагодження нею конфесійних культурологічних зв’язків з Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ). Після проведення 2004 р. «Року Польщі в Україні» почастішали намагання закріплення присутності РКЦ у духовному просторі західних областей нашої країни, у т.ч. з використанням відповідних дитячих, молодіжних і громадських структур. При цьому в окремих випадках мали місце спроби ініціювати повернення у власність РКЦ споруд, що належали їй до 1939 р., а в інших (з боку віруючих некатолицьких конфесій) – навіть виникнення епіцентрів негативної реакції на це.
Вагомим чинником співпраці між Україною та Польщею є освітня сфера і науковий обмін. Напрями цієї діяльності передбачають участь молодіжних груп із нашої держави у польських етнофестивалях, таборах і літніх мовних курсах (організатори – «Вспульнота польська», фонд «Щасливе дитинство», «Вища педагогічна школа», «Товариство малопольських гмін і повітів», реґіональні «Полонійні школи» і «Східноєвропейські студії»); забезпечення шкільного закладу з поглибленим вивченням польської мови іноземною літературою («Фундація допомоги польським школам на Сході ім. Т. Гонєвича»); обмін студентами і викладачами (за індивідуальними та колективними угодами його здійснюють Варшавський, Яґеллонський, Люблінський, Краківський і Жешувський університети, Вроцлавська педагогічна, Свєнтокшиська філологічна та Краківська економічна академії); фінансова підтримка освітнім закладам, які співпрацюють з українською стороною («Фонд польсько-української співпраці» (PAUCI) та Фонд ім. С.Баторія, що фінансують низку зовнішніх програм Яґеллонського університету, Університету ім. А. Міцкевича, Вищої школи управління (м. Жешув), Вищої школи управління і маркетинґу (м. Варшава) і Вищої школи адміністрації і управління (м. Перемишль).

На міждержавному рівні Республіка Польща реально і доволі активно заохочує українських студентів, насамперед із західних областей, до навчання у своїх вузах, особливо на факультетах туризму і бізнесу. Така співпраця вважається вигідною для обох країн – з одного боку, вона сприяє усуненню історично існуючої неприязні між українцями та поляками, а з іншого – відкриває можливості щодо спільного розвитку туристичного бізнесу, зокрема у Карпатському реґіоні. Серед польських бізнесових кіл туристична індустрія українських Карпат розглядається як досить вигідна для майбутніх інвестицій, для чого й потрібні місцеві фахівці, в тому числі і непольського походження.

Аналізуючи вказані вище заходи польської сторони існує певна небезпека відтоку до Польщі вітчизняного інтелектуального, трудоресурсного і фінансового потенціалу. Однак, поряд із цим, Польща спроможна через європейські структури долучити Україну до активної участі у питаннях, що стосуються сфери забезпечення охорони східних кордонів ЄС (особливо у Карпатському реґіоні), протидії транскордонній та міжнародній організованій злочинності, боротьби з нелегальною міґрацією тощо.