НІМЦІ У 175-РІЧНІЙ ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Ігор ВИННИЧЕНКО, директор
Інституту досліджень діаспори,

Родіон ВИННИЧЕНКО,
студент КНУ ім. Т. Шевченка

Липень нинішнього року для Київського національного університету ім. Тараса Шевченка знаковий – 15 (27) липня 1834 р. відбувся урочистий акт відкриття університету Св. Володимира – нині провідного вишу країни. Відкриттям своїм саме того року і саме в Києві університет значною мірою завдячує тодішньому попечителеві Київської учбової округи остзейцеві Ґеорґу (Єгору) фон Брадке. З цим навчальним закладом – особливо у ХІХ та на початку ХХ ст. – пов’язані долі багатьох осіб німецького походження, чимало з яких гідно прислужились його становленню та розвиткові, проте й донині належно не поціновані.

Завдяки саме фон Брадке мінц-кабінет Волинського (Кременецького) ліцею, який мав бути перевезений до Віленського університету, опинився в Київському.

Він же 1838 р. розпорядився здійснити підписку для збирання коштів на користь «недостатніх студентів університету», які згодом формувалися лише з пожертв викладачів.

Чи не найтитулованішим високими посадами Київського університету з-поміж усіх викладачів, що будь-коли працювали в ньому, був уродженець курляндського містечка Тальсен заслужений ординарний професор по кафедрі грецької словесности Йоганн Генріх (Іван Якович) Нейкірх.

Деканом історично-філологічного факультету він обирався шість разів, проректором – тричі, а посаду ректора виконував сім разів: у 1843, 1847, 1853, 1856, 1859–60, 1861 та 1862 рр. І таке поцінування вченого та педагога не було випадковим чи помилковим.

«Відданий інтересам факультету і науки, декан Нейкірх дуже добре знав всіх студентів факультету, ступінь їхньої наполегливості в заняттях науками, достатнє чи нужденне становище. На його слова кожен член факультету покладався як на беззастережну істину». Якщо Й. Нейкірх, відповідаючи на запитання, не міг ствердити що-небудь, він додавав «puto» (гадаю) або «fortasse» (мабуть), а вже наступної лекції давав слухачам детальнішу відповідь, зазначаючи, в чому раніше мав рацію, а в чому помилявся.

Упродовж двадцяти років в університеті працював вихованець Дерптського (нині – Тартуського) університету Рудольф-Ернест (Рудольф Ернестович) Траутфеттер. На початку університетської кар’єри йому, на той час завідувачу катедри ботаніки, було доручено організацію ботанічного саду університету. Значна робота, проведена вченим, сприяла, зокрема, тому, що за 10 років свого існування сад Київського університету за кількістю зібраних у ньому дерев, рослин і трав став одним з найпрезентабельніших у Російській імперії.

Науково-педагогічна діяльність онука засновника київської євангелічно-лютеранської громади Ґеорґа-Фрідріха Бунґе Миколи Християновича Бунґе становить цілу епоху в історії Київського університету та університетської економічної науки. За свідченням сучасників, М.Х. Бунґе вирізняли висока порядність, любов і повага до студентської молоді, вміння відчути в ній усе здібне, талановите, прагнення прищепити своїм слухачам високі просвітницькі ідеї. Свідченням відданості alma mater є те, що Микола Християнович заповідав чотири тисячі рублів Товариству допомоги колишнім студентам Київського університету. Товариство ухвалило зарахувати цю суму до коштів на заснування зразкового міського училища імені Миколи Християновича Бунґе, офіційне відкриття якого відбулося 1904 р. на Липках, неподалік від будинку, де мешкав учений.

Вихованець юридичного факультету Микола Карлович Ренненкампф у травні 1883 р. був вперше затверджений ректором університету на чотири роки, 1888 р. – вдруге. Педагог відомий і своєю активною громадською позицією: упродовж кількох років був членом університетського суду; у 1872–77 рр. – почесним мировим суддею Київського та Чернігівського округів. Від 1870 р. – гласним Київської міської думи, а в 1875–1879 рр. – київським міським головою. Саме в цей час було споруджено будинок Думи на Хрещатику, закладено Миколаївський парк, відкрито кілька шкіл.

Посаду ректора університету від 8 червня до 15 липня 1885 р. обіймав його вихованець заслужений ординарний професор по кафедрі державного лікарезнавства Федір Федорович Ергардт.
Першим у Києві та одним із перших в Росії читав студентам спеціальний курс паразитології людини Отто Михайлович Павльсон, проректором університету якого було обрано 1881 р.

Племінник М.Х.Бунґе – заслужений ординарний професор Микола Андрійович Бунґе обіймав посаду декана фізико-математичного факультету у 1881–84 рр. Він був одним з найактивніших ініціаторів створення Київського політехнічного інституту, проте від пропозиції очолити його відмовився через небажання залишати університет.
У 1856–62 рр. деканом фізико-математичного факультету був Карл Федорович фон Кесслер. До нього наукові студії з зоології в Києві майже не проводилися, зоологічна лабораторія і зоологічний кабінет (музей) перебували в край занедбаному стані. Наслідком работи вченого стала, зокрема, шеститомна серія фундаментальних монографій «Естественная история губерний Киевского учебного округа» – одне з перших зведень з фауни України. К. Кесслера вважають одним із основоположників вітчизняної фауністики. Він уперше в історії Київського університету почав викладати такі важливі спеціальні курси, як гельмінтологія, ентомологія, мамаліологія, іхтіологія. Вченого з повним правом вважають засновником зоологічного музею Київського університету.

У вересні 1905 р. деканом юридичного факультету було затверджено Оттона Оттоновича Ейхельмана – вченого-правника, згодом представника національно-державницького напряму в українській політології, громадсько-політичного діяча, професора Українського Вільного університету в Празі, дійсного члена Наукового товариства ім. Шевченка О. Ейхельман був автором проекту Конституції УНР, яка відповідала національним традиціям українського народу. Він розробив принципи державного будівництва та організації системи місцевого самоврядування, розподілу владних повноважень між центром та реґіонами (питання, що й посьогодні залишається не вирішеним і актуальним).

Перші в історії науки геологічні дослідження Києва провів Ернст Рейнгольд (Ернест Карлович) фон Гофман, який упродовж 1836–42 рр. очолював катедру мінералогії та геогнозії університету.
Основою університетського гербарію, який «містить в собі рослини всіх частин світу», стала колекція, яку зібрав ординарний професор Вілібальд Ґотліб (Вілібальд Ґотлібович) фон Бессер. Метеорологічну обсерваторію 1855 р. було побудовано під керівництвом Ернеста Авґустовича Кнорра, який завідував кафедрою фізики у 1846–58 рр.

Професор катедри анатомії основоположник цитоархітектоніки головного мозку Володимир Олексійович Бец уславився відкриттям гігантських пірамідних нервових клітин передньої центральної закрутки. В. Бец був одним із засновників Товариства дослідників природи у Києві. Патріот своєї другої батьківщини, вчений відмовився від пропозиції надрукувати свій атлас за рахунок Дрезденської Академії наук, а також відмовився продати свою колекцію гістологічних препаратів мозку, оцінену на Всесвітній виставці в 30 тис. гульденів, натомість подарував її Київському університету.

Юліус Альфонс Ніколаус (Юлій Карлович) Шимановський в університеті викладав хірургічну патологію й операційну хірургію. Він першим у світі запропонував безпідкладочні гіпсові пов’язки. Одним із перших в Росії та першим у Києві провів оваріотомію; створив багато хірургічних інструментів, зокрема резекційну пилку, яка набула широкого застосування в хірургічних клініках Росії та багатьох західньоевропейських країн, щипці для усунення сторонніх тіл зі стравоходу, листову ампутаційну пилку, кісткові щипці, гіпсові ножиці, трахеотомічну трубку, сконструював польовий турнікет і компресор для тимчасового припинення кровотечі при ушкодженні судин.

Вихованець Петербурзького університету Михайло Авенаріюс працював в університеті упродовж 25 років. Він є засновником наукової школи молекулярної фізики – однієї з перших у Російській імперії, основоположником київської школи експериментальної фізики. Виведена вченим формула для визначення електрорушійної сили (е.р.с.) термоелектричного ланцюга отримала назву закону Авенаріюса.
Завдяки винятковій енерґії завідувача кафедри анатомії Олександра Петровича Вальтера було збудовано (за проектом О.В.Беретті) університетський анатомічний театр (нині – вул. Б. Хмельницького, 37), що вважався на той час кращим в Росії.

Йоганн Теодор (Іван Федорович) Шмальгаузен став одним із засновників палеоботаніки, директором ботанічного саду університету, в якому пройшли дитячі роки і сформувалися наукові інтереси його сина, видатного українського біолога Івана Івановича Шмальгаузена, що був директором Інституту зоології Академії наук України, який нині носить його ім’я.

Приват-доцент університету Беньямін (Веніамін) Кордт працював директором університетської бібліотеки у 1894–1928 рр. За його планом, на зразок Ґеттінґенської університетської бібліотеки 1914 р. було споруджено будинок бібліотеки університету (нині – філія № 1 Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського). У 1915–16 рр. він керував евакуацією до Саратова і поверненням до Києва бібліотечного фонду університету, який становив на той час 700 тис. томів.

Відомий широкому українському загалу як поет, прозаїк і літературознавець Юрій Клен уродженець Поділля Освальд Бурґгардт навчався в університеті на романо-германському відділенні, від 1928 р. викладав німецьку мову та загальну історію літератури в Київському ІНО (створеному на основі ліквідованого 1920 р. університету).

Викладач фармації та фармакогнозії Данило-Микола Неєзе, залишивши університет 1853 р., заснував першу в Києві торгівлю аптекарськими товарами.

Автор багатьох архітектурних шедеврів Києва Павль (Павло) Шлейфер у грудні 1869 р. був призначений архітектором університету. Фрідріх (Федір) Ессен обіймав посаду університетського архітектора від грудня 1897 р. За його проектом у 1902–03 рр. було зведено їдальню студентів університету по вул. Гімназичній (нині – вул. Леонтовича, 3).

Серед іменних стипендій, заснованих в університеті, вагомою була частка «німецьких». Стипендію (кошти на яку було зібрано «за підпискою») дійсного статського радника Єгора Федоровича фон Брадке було засновано 12 червня 1872 р., розмір її становив 2400 руб., і призначалась вона для студентів всіх факультетів. Для майбутніх правників призначались дві стипендії таємного радника професора М.Х. Бунґе. Також для студентів всіх факультетів призначалися стипендії статського радника професора Ґустава Ейсмана та Фрідріха Фрідріховича (Федора Федоровича) Мерінґа. Усіх же стипендій було п’ятнадцять.

1934 р., коли університет готувався до відзначення 100-річного ювілею, Київська міська рада порушила клопотання про присвоєння йому імені академіка О.Ю. Шмідта – вихованця університету та його викладача, визначного науковця, державного і громадського діяча.

Закінчуючи цей нарис про німецьку сторінку в 175-річний історії Шевченкового університету словами із заповіту професора О. Вальтера («Синам своїм я нічого заповісти не можу, прошу їх не марати нашого імені аморальними справами та старанно служити Росії»), хочемо зауважити, що, шануючи гідних, любімо Україну, як любили її німці, що стали її славою.

Фото з сайту privat-apartment.com

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2009
Дизайн та підтримка- О. З.