ЕТНОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ У ТАБОРІ «ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ»

Олександр ВАСЯНОВИЧ,
кандидат історичних наук

Основною концепцією міжнаціонального табору «Джерела толерантності» є формування толерантності через «занурення» у національні культури, відтак у національний день усі учасники намагаються перевтілитися у представника того чи іншого народу і поглянути на світ очима людини іншої традиції й релігії. Адже особистий контакт, спроба прожити день враженнями і відчуттями іншого допомагають зруйнувати упередженість, знизити рівень байдужості, аґресивності щодо іншого. Проживаючи кожен новий день національним життям того чи іншого народу, підліток через власний досвід знайомиться з традиціями і особливостями кожної національності, переконується, що багатство культур, релігій і мов – це безцінний дарунок світові, який слід зберегти.

Методика табору вимагає постійних пошуків ефективних методів «занурення», нових підходів і прийомів задля покращення результату та ефективнішої адаптації до особливостей підліткового віку. Ми спробуємо проаналізувати найвдаліші прийоми використання етнографічного матеріалу в практиці роботи табору «Джерела толерантності», які було апробовано під час проведення національних днів у 2008–2009 рр.
«Занурення» у культуру розпочинається з самого ранку, з пробудження. Хотілося б зауважити, що найвдалішими засобом налаштувати дітей на національний день є народні мотиви. Вже кілька років поспіль кримськотатарський день розпочинається закликом імама з мінарету до молитви. Це ефективно переносить присутніх у мусульманський схід.

Важливе значення у методиці табору посідає народне харчування. Впродовж дня діти споживають традиційні для народу страви. Проте, як показала практика, через кваліфікацію кухарів, наявність продуктів, обмеженість коштів надзвичайно важко задовольнити усі запити національних громад. Тут найпростіше українцям, адже борщ, вареники, сирники, голубці, тушковану картоплю тощо можна приготувати у кожній їдальні. Тож окремі громади вирішили познайомити підлітків з національною кухнею ближче через окремі заняття. Варто вказати, що діти з цікавістю споживали вірменські національні страви, які готувала Алвард Асатрян.

Особливо їм сподобалася бринза з зеленню, загорнута в лаваш та овочевий шашлик. 2008 року волзькі татари на одному із занять влаштували «аулак ий», тобто дім без дорослих, де можна було почаювати та посмакувати солодощами – чак-чак. Румуни навчили усіх прикрашати паску, німці та поляки частували смачними сосисками, болгари – баніцею, а кримські татари запросили на запашну каву та печиво кураб’є. Представники інших народів також частували своїми стравами, переважно солодощами. Євреї ж, які проводять національний день у п’ятницю, вже кілька років поспіль запрошують на святкову трапезу з приводу зустрічі Шабату – суботи. Хотілося б, аби громади ретельніше ставилися до різноманітних частувань у національні дні, пропонували лише страви свого народу, уникали використання сучасного печива чи цукерок, які досить часто залучаються лише з метою «підкупу» дітей солодощами.

На гуртку ремесел діти мають змогу навчитися майструвати мистецьки оздоблені вироби, які є символами народу, а також малювати, витинати, ткати. Вони знайомляться з різновидами та історією ремесел різних народів, дізнаються про традиційну обробку шкіри, хутра, льону, деревини, глини тощо. Проте останнім часом національні громади почали пропонувати окремі заняття не лише для охочих порукомеслити, а для всіх учасників табору через заняття-станції з народних ремесел. Діти вчаться виготовляти мартініци та кукерські маски (болгари), паперові фігурки – оригамі (корейці), марціщори (молдавани), різдвяні паперові іграшки (німці) тощо. Основну інформацію про національну культуру підлітки отримують під час занять, що проводяться в ігровій інтерактивній формі. Вони мають можливість обговорити традиції народу, порівняти свої уявлення про цю національність з реальними фактами тощо. Національний блок складається з чотирьох годин занять, впродовж яких діти опановують національні танці та національні пісні, рухливі національні ігри. Первісно національна година проводилася у кімнаті з умовною назвою «Спільний дім».

Кожна громада облаштовувала її як світлицю, виділивши так звані «постійні точки»: святий кут, місце родинного вогнища, стіл «для споживання страви», виставка народних іграшок, національний одяг тощо. Проте останнім часом заняття у «Спільному домі» замінили на ряд окремих занять, які громада проводить в інших приміщеннях і присвячує знайомству з календарними традиціями, родинними звичаями, народними ремеслами і промислами, національним вбранням тощо.

Значне місце у структурі національного дня посідають родинні свята та звичаї. Національні громади самі визначають, як проводити їх, проте важливо докласти максимум зусиль, щоб підліток замислився над тим, чого він раніше не знав про представників іншого народу, які з його знань підтвердилися, а які ні, щоб він зміг прийняти у цього народу. Частіше такі заняття, які отримали назву «Родинні цінності» проводять за участі вихователів, коли всі члени загону обговорюють важливі та актуальні питання для формування особистості: відносини між батьками та дітьми, стосунки між жінками й чоловіками, дорослішання, кохання, життя та смерть, взаємодія особистості з суспільством тощо. Інколи вони вплетені в структуру національного блоку, частіше представники громад знайомлять присутніх із певними цінностями і відповідають на питання, які виникли у процесі розповіді. Цікавим, на нашу думку, стало заняття в єврейський день «І гдє ви сохнітє бєльйо?», де підростаюче покоління могло дізнатися про певні проблеми у спілкуванні між євреями та представниками інших народів, насамперед українцями, висловити свої думки, подискутувати.

Презентуючи національні дні, громади також пропонують підліткам узяти участь у сімейних святах, частіше таким святом виступає весілля. До названої практики зверталися українська, румунська, молдавська та єврейська громади. Під час знайомства з національним весіллям обирають наречених, їхніх батьків, інших персонажів, які інсценують фраґменти обряду.

Важливе місце під час занять відводиться традиційним календарним святам і звичаям. На нашу думку, досить вдалим було заняття, що дозволило дітям долучитися до традиції відзначення зимових свят, яке підготувала українська громада. Діти навчилися виготовляти різдвяну звізду та торбу міхоноші, вивчили веселу щедрівку, виконали її та отримали гостинці. Також підлітки мали можливість взяти участь у зимових святах болгарської родини, дізнатися про особливості різдвяно-новорічних привітань у молдаван і румунів. Особливий інтерес викликали у молоді різноманітні ворожіння, які пропонували румунська, болгарська, молдавська, німецька й українська громади. Цікавими виявилися бесіди, в яких представники громад презентували свої місцеві, локальні звичаї, відповідали на запитання про особливості календарних свят.

Для посилення процесу «занурення» у національну культуру учасникам табору пропонують перевдягнутися у національні строї громади і дізнатися про характерні деталі одягу. Це безумовно потребує наявності значної кількості елементів вбрання, проте у білоруський, грецький, український та інші дні діти могли отримати таку можливість. Найбільше усім сподобалася в цьому плані підготовка румунської громади. Оскільки у румунських родинах досі ретельно зберігають старовинний національний костюм, то в табір привезли чимало його комплектів, що дало можливість усім дівчатам кожного загону відчути себе румунками. Минулого року одному з загонів було запропоновано провести дефіле в національних костюмах. Проте пропозиція вихователів створити дві групи, аби продемонстрували класичний національний костюм та елементи національного у сучасному вбранні, не сподобалась дівчатам. Усі вони виявили бажання вдягнутися в старовинні костюми, що може свідчити про підсвідоме прагнення до національного, особливо тих його елементів, що не є традиційними для повсякденного життя.

Однією зі складових процесу «занурення» є народні ігри, що їх, по можливості, запроваджують у національні блоки. Якнайповніше момент національного свята з елементами спортивних змагань щастить передати волзьким татарам, які запрошують усіх на «сабантуй», де можна спробувати дістати монету з борошна, зрізати призи, бігати наввипередки у мішках, розбивати горщики, збиватися подушками тощо.
Фольклорні мотиви зазвичай використовують у національні дні. Вже стало доброю традицією в німецький день використовувати мотив казки «Бременські музиканти», незвичною була гра в російський день за мотивами казки «Про мотузку, палицю та жолудь». До табору завітали фольклорні персонажі Хитрий Петер та габровці (болгари), Тиндале і Пекале (румуни), до міфологічних мотивів зверталися греки, росіяни, волзькі татари тощо.

Деякі вечірні заходи також мають своїм стрижнем фольклорні сюжети. 2008 р. німецька громада запросила усіх до фантастичної країни ледарів – «Шлараффії»: кожен загін мав вигадати герб і прапор країни, продемонструвати життя у ній. Болгари запросили усіх до Габрова, відомого скупістю своїх жителів, що інколи доходить до смішного. У грецький день загони демонстрували подвиги Геракла.

Наскрізна ідея національного дня інколи набуває особливого фольклорно-етнографічного навантаження і дозволяє усі заходи національного дня зосередити навколо однієї традиції. Так, 2008 р. румунська громада розпочала національний день з оголошення свекрухи про пошуки невісток для своїх синів, а на вечірньому заході дівчата демонстрували навички, яких набули впродовж цілого дня. Кримські татари також обирали наречену для хана, яка мусила вміти танцювати, готувати смачні страви, демонструвати національний костюм і знання народних звичаїв. Цікавою була задумка молдавської громади, яка увесь національний день провела за фольклорним мотивом казки про Фет Фрумоса. Гарний юнак повідомив про те, що злий дракон викрав його наречену Іляну Косензяну. Впродовж цілого дня він розшукував дівчину, а на вечірньому заході увесь табір допомагав йому здолати злого дракона і визволити кохану.

Ми намагалися зосередити увагу на основних аспектах використання етнографічного матеріалу. За роки існування табору така робота зазнала значних зміни у формах подачі матеріалу при збереженні загальної методики. Варто зауважити, що використання етнографічних матеріалів у практиці роботи табору дає можливість виховувати представників багатонаціонального молодого покоління, сприяє кращому розумінню культури кожного з народів, її місця та ролі серед світових культур, вчить вільно підтримувати комунікацію між ними, розуміти, що серед основних проблем, що стоять перед ґлобалізованим світом, є збереження культурного різноманіття, а це можливо лише при збереженні історичної пам’яті та національних традицій кожного народу.