ВОРОГАМИ НАРОДУ ДОСІ ВВАЖАЮТЬ СОТНІ ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ

Колишній директор Департаменту архівного забезпечення СБУ Володимир В’ятрович вважає, що його звільнення зумовила робота в питанні розкриття історичної правди. Детально опрацьовано тему Голодомору, комуністичного терору, розпочато роботу над документами ОУН-УПА у Другій світовій війні і визвольному русі. Розсекречено матеріали про дисидентський рух, націонал-демократичний, створення Руху. Це не подобається силам, які бояться викриття діяльності радянського режиму.

«Правда не може бути дозованою», – каже пан В’ятрович, пояснюючи, що за кілька останніх років роботи розсекречено менш як 10% від всього обсягу документів, що є у розпорядженні СБУ, про які громадяни України мають знати і до яких мусять мати доступ. Базу даних відкритого електронного архіву СБУ, що містить більш як 17 тис. електронних копій архівних документів, отримали НаУКМа та Львівський національний університет ім. І. Франка, проте «ще вдвічі більше копій були готові до внесення в базу даних». Новим керівництвом поповнення баз даних відкритого електронного архіву СБУ, яке здійснювалося щоденно з 2 жовтня 2008 р., припинене.

Важливо було б, аби розсекречені спецслужбою архівні документи часів радянського режиму передали Інституту національної пам’яті або направили в окремо створений архів, на зразок того, як це свого часу було зроблено в Польщі. Щодо долі цього інституту, то В. В’ятрович, зауважує, що хотів би дивитися на це оптимістично і сподівається, що його ліквідації не допустять. «Хоч з юридичної точки зору його фундамент є досить крихким. Тобто, він спирається лише на постанову Кабінету міністрів. Зважаючи на чинний склад уряду, ліквідувати його буде досить просто. На жаль, керівництву Українського інституту національної пам’яті не вдалося підготувати і просунути через парламент закон про свою діяльність – так, як це було зроблено в Польщі, Чехії та стало ґарантією існування там таких інституцій. Небезпека ліквідації є».

В’ятрович вважає, що прихід нового керівництва СБУ може призвести до перешкоджання доступу громадян до інформації, що не містить держтаємниці, згортання роботи електронних архівів, які було започатковано в кожній області, відмов громадянам в отриманні інформації про своїх рідних і близьких. До прикладу, в архіві є категорія кримінальних справ репресованих. Частина цих людей реабілітовано 1990 р., але сотні тисяч ще й досі вважають ворогами народу. Ці справи під суворим контролем, доступ до них закрито. Максимальний строк доступу до таких справ – 75 років. «З іншого боку, є суспільний інтерес до інформації, зауважує історик, – скажімо, каталог про аґентурну сітку гестапо – відкритий для доступу, а «співпраця з НКВД» – закритий. Закон забороняє розкривати інформацію про органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, але ж ЧК, ГПУ, НКВД і КДБ зараз не є такими органами, як СБУ чи Міністерство внутрішніх справ.

Секретною в архіві є інформація про атомні об’єкти й оборонні заводи. Чомусь у цю категорію записували також справи про порушення прав і свобод людини. Вони становлять 90%. Це і так звані розстрільні списки 1930-х – протоколи «трійок». В одному томі тисячі людей: прізвища, дати народження, суду, виконання вироку. Й олівцем навпроти – «расстрелять». Ще одна секретна категорія – списки депортованих сімей із Західної України: детальні інструкції, яку родину в який вагон запхати і куди відправити.

«Перші тривожні сигнали щодо подальшої роботи архіву СБУ пролунали в заяві новопризначеного голови, який оголосив розсекречення завершеним, тоді як насправді праця тільки розпочалася, наголошує колишній голова архіву. – Далі, вже протягом минулого тижня, новий керівник архіву спочатку розпорядився припинити наповнення електронного архіву, а потім скасував демонстрацію виставки під назвою «Зламані долі: злочини комуністичного терору», яка встигла об’їхати сім областей.

І нарешті стався геть безпрецедентний випадок. Дослідникам без жодних на те законних підстав відмовили у доступі до справ, які вже пройшли процедуру розсекречення. Ці документи не містили державної таємниці, – там була інформація про аґентуру радянського періоду. Що все це означає – як на мене, йдеться про за-грозу згортання демократичних перетворень в Україні взагалі. Тому що відкритість інформації, відкритість архівів є однією з ознак демократії. Недарма на національному архіві США написано: «Тут міститься демократія».

За повідомленнями інформаґенцій