КОМПЛЕКС ЛЬОВЕНТАЛЯ

Микола РЯБЧУК

У романі Кетрін Енн Портер «Корабель дурнів» є персонаж на прізвище Льовенталь – єврейський комерсант, котрий відмовляється еміґрувати з Німеччини, попри дедалі відчутнішу нацистську загрозу. «Це наша батьківщина, – каже він. – Зрештою, нас тут майже мільйон. Куди вони нас подінуть? Повбивають, чи що?»
Нещодавно я відбув подібну подорож із подібними персонажами – тільки не кораблем, а поїздом.

Мої сусіди – освічені галичани – цілу дорогу переконували мене, що нічого страшного в Україні не сталося, що Табачник – це ще не вся Партія реґіонів, що є там персонажі й менш україножерчі, а головне – переживши Кучму, переживемо, мовляв, і його перевтілення у вигляді наступника.

Галичани справді пережили так багато окупаційних режимів, що кожен наступний видається їм подібним до попереднього. Від жодного з них вони не чекають нічого доброго, але й не припускають, що новий режим може виявитися ще гіршим. 1941 року їм видавалося, що німці Гітлера – це всього лише різновид австрійців Франца-Йосипа.

Куди вони нас подінуть? Повбивають, чи що?
Я не став їм ятрити історичних виразок, лише оповів про власного діда, котрий дезертирував із армії УНР, бо не бачив особливої різниці між брутальними, але на свій лад ефективними більшовиками, та ліберальними, але безтолковими петлюрівцями.

Він, як і тисячі інших українських селян, проголосував тоді проти всіх – ногами. Селян було тоді 30 мільйонів і всі вони щиро вірили, що дадуть собі ради за кожної влади, бо то вона потребує їх, а не навпаки.
Лише один співрозмовник зі мною погодився. Він пригадав, як кілька років тому на київських мурах з’явилися розпачливі написи: «Данилыч, вернись!»

«Тепер, – сказав він, – пора це гасло писати й на львівських вулицях».

gazeta.ua