Від редактора

Світ, який зветься «малою батьківщиною», часто залишається поза увагою, що прикута зазвичай до ґлобальних проблем. Але саме в цьому світі, до країв сповненому повсякденних і досить часто принизливих турбот, серед яких важко зберегти доброту, щирість і самоповагу, живуть люди, яких не ламає доля, які несуть життєві проблеми з гідністю, навчаючи нас мудрості й терпінню.

Про таких людей пише наша авторка Марія Ісаченко, що живе і працює у Щорсівському районі на Чернігівщині. Пані Марія має рідкісний дар бачити в людині світлу душу, радіти людському щастю, розуміти горе.

Публікуючи її зворушливі розповіді, ми знайомимо вас із достойними людьми та їхніми долями, але водночас хочемо спонукати до того, аби ви побачили таких людей поруч із собою. Доля народів України була сповнена трагедій, однак в ній завжди залишалося місце для щастя і любові. Передивіться свої домашні фотографії, поговоріть зі старшими у ваших родинах, адже час спливає так швидко, що ми можемо втратити сімейні спогади назавжди, не дізнавшись про них, розкажіть нам свої родинні історії.

Світ починається з людини, а її життя в обставинах, що склалися, і є історією – родини, краю, країни, народу. Повагу і любов до родичів, друзів, сусідів (поняття, що вже майже зникло у великих містах), людей, які живуть поруч, можна і треба виховувати, аби не дати зникнути дружньому колу однодумців, близьких і просто доброзичливих людей – життєвому бульйону, без якого нам важче переносити непросте життя, що вимагає не лише сил, а й розради також.

Коли мій син був маленьким я часто читала йому вірш Валентина Берестова:

«Мы любим тебя без особых причин,
За то, что ты внук, за то, что ты сын,
За то, что не спишь, за то, что растешь,
За то, что на маму и папу похож.
И эта любовь до конца твоих дней
Останется верной опорой твоей».

Очевидно саме любов і повага – наші вірні опори у вихованні гідності, без якої немає людини, громадянина,
а зрештою батьківщини – і малої, і великої.
Адже

«Вселенский опыт говорит,
что погибают царства
не оттого, что тяжек быт
или страшны мытарства.
А погибают оттого
(и тем больней, чем дольше),
что люди царства своего
не уважают больше»
(Булат Окуджава).