ПІСНЯ ВІД МАМИ

Марія ІСАЧЕНКО

– Цей спадок дуже дорогий для мене, – каже Любов Сорока із села Козацьке, що в Бобровицькому районі. – Пісня часто була єдиною розрадою. З нею було легше горе горювати. А радості ніби більшало.

Вона народилася в день Жіночого свята в 1943-му. Дитинство минуло під чужим дахом, бо їхню хату німці спалили – «за те, що партизанська сім’я». Батько загинув. Маму виморювала робота. І Люба змалечку була «в наймах» – гляділа хазяїнову дитину, допомагала по господарству. Як трохи підросла, пішла в городницьку бригаду. Працювати доводилось нарівні з дорослими, уже «виробленими», жінками. Тільки пісня й рятувала. – На поле їхали – співали, і з поля, – згадує. – І так більше піввіку. Сина з чоловіком виростили, онуків діждали. А співати не можу кинути. Три десятиліття тому співучі жінки з Козацького створили хор-ланку. Здобули звання – тепер «народні». Дарма, що, як каже Любов Сорока, усі доморослі: спеціальної освіти нема навіть у їхнього керівника – Любові Романенко. Співають, як матері співали, як Бог на душу поклав.

Любов Сорока з дипломом переможця

– Всяких, – розказують. – Хіба що молодіжних не маємо в репертуарі.
Із часом їхній хор-ланка став фольклорним колективом «Берегиня», а сільський будинок культури – будинком фольклору.

Усі виходять на сцену в основному в одязі «зі скринь», що вишивався, мережився, гаптувався ще мамами і бабусями. Об’їздили з концертами мало не всю Україну.

На обласному фольклорному конкурсі, що вже вдруге проводиться на Чернігівщині, Любов Сорока отримала головну премію – імені Василя Полевика, засновану на честь відомого фольклориста.

Фото авторки