ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА»: НЕ ЗАБУВАЙМО!

Богдана КОСТЮК,
радіо «Свобода»

Глухої ночі озброєні чоловіки у військових і поліційних уніформах вриваються до осель, і наказують заспаним переляканим мешканцям: «Збирайтесь, за годину по вас прийдемо!». А потім, із плачучими дітьми на руках, з нашвидкуруч зібраним скарбом, хто возами, хто пішки мешканці вирушають – під конвоєм – до товарних потягів. І потяги везуть їх світ за очі, далеко від рідних осель, фруктових садів, пахучих долин…

Подібне пережили кримські татари і греки, балтійські німці, етнічні українці Польщі. Операція «Вісла» – таку назву отримала депортація етнічних українців зі сходу Польщі на північ, у колишні німецькі села 1947 року.

Сотні тисяч скалічених життів, зруйнованих доль – ці літні вже люди, заскочені зненацька і виселені зі своєї території, нічого не забули. І – не пробачили. 70-річна Олена Пиж (їй було сім років, коли родину було вивезено) каже: «Ми пам'ятаємо, і дітям й онукам переповідаємо, як це було. За комуністів багато хто постраждав. І досі той осад залишився: он, в Україні досі комуністи правлять, перефарбовані, але комуністи. І у Польщі таких пристосуванців вистачає… А ми ж тут так хочемо, аби була Україна справді незалежною! Бо як буде вільна самостійна Україна – будемо і ми, українці польські, і, може, наші внуки говоритимуть по-українськи!».

Спогади жертв депортації 1947 р. записав і відзняв польський журналіст українського походження Роман Крик; його родину спіткала операція «Вісла». Півроку тому у Польщі Роман заснував Фонд «Живі долі» (www.los.org.pl), мета якого – зібрати свідчення і зберегти пам'ять про долю жертв депортацій радянсько-комуністичної доби. «Наша мета – протиставитись насильству, з тим аби нащадки ніколи не спіткали подібної долі», – каже Роман Крик. У Києві, у рамках презентації Фундації, відбулась прем'єра документальної стрічки «Остання дорога додому»: це оповідь кількох літніх людей, які відвідують місця, де жили споконвіку їхні діди, де минуло їхнє дитинство.

А зустрічають їх – спустошені, майже зруйновані православні храми. Пустирі на місці дідівських осель і хащі на місці фруктових садів… Усюди чути лише польську мову: нові мешканці колишніх українських сіл і містечок, поляки, кажуть, що і їхні родини сюди переселили. «То тепер тут польські родини мешкають, а наших домів немає більше», – констатують герої стрічки. Як розповідає Роман Крик, стрічку знято з мінімальним бюджетом, але за підтримки багатьох людей у Польщі та Україні. Так, колишній спікер Сейму, нині Президент Польщі Б. Комаровський посприяв у відкритті архівних документів колишніх спецслужб; українські актори Б. Бенюк і Б. Ступка «подарували» фільму свої голоси, а С. Вакарчук та «Океан Ельзи» – свої музичні композиції…

«Ми маємо разом відновлювати історичну справедливість, маємо показати правду про ті часи, коли цілі народи знищувались, виселялись, розпорошувались, щоб і сліду їхнього на землі не лишилось. Але ж лишились!» – каже акад. Микола Жулинський, один з консультантів і фільму, і Фундації.

***
«Наша черга...

Людина, яку позбавили коренів, стає світовим вигнанцем» – ці слова ми вибрали на осердя нашої діяльности, вони неначе розкладна дорога, якою ми прямуємо. Куди ми хочемо зайти?
Історія людства говорить нам, що, скорше за все, ми спроможні зробити не так вже й багато, проте минуле переконує нас також, що світ може змінюватися в кращому напрямку, правда, не рідко, з завертанням до минулого. Все залежить від нас. Це наш час жити та змінювати все! Потім помремо, і місію візьмуть наші діти. Не забуваймо при тому, що демократичне життєскладення, яке є найкращою в історії ґарантією вшануванування прав окремої людини, прикриває мінімальну кількість країн у світі, якщо фактично, то лише Европу і трішки Америки, а й це насправді тільки з учорашнього дня.

Нас кров точить у тому, щоб людей більше не виривали з їхніх домівок, не позбавляли їх коренів. Маємо зарубати на носі, що цього не можна робити під будь-яким виглядом. Прагнемо казати, кричати, ремствувати, щоб тільки люди стали більш вразливими і не кривдили себе взаємно таким жахливим способом. Нас надихає ця ситуація, щоб збудувати «виставу крику». Виставу, яка повинна стати пересторогою для нас та для тих, які прийдуть після нас. Нашою метою є також віддати честь тим, які відчули на собі жахіття переселень.З причини географічного положення нас магнітять передусім українці в Польщі, але також поляки переселені на Мазури та німці видворені з Мазурів.

Також євреї, які встигли відпустити корені у вармінсько-мазурську землю.
З причини наших скромних людських можливостей, на жаль, ми не можемо приділити уваги всім скривдженим. Ми розуміємо однак, що кожна покалічена таким жахливим способом людина, не оглядаючись на національність, вповні заслуговує цього.

Співчуття та особлива увага належить передусім тим, які все ще посеред нас, які ще не пішли у той світ. Чимало з них досі живуть без коренів, тому, що на нових місцях, куди їх вигнали, не спромоглися, не бажали, чи просто не змогли відпустити нових паростків. Адже, лише тільки так можна почати нове життя. Не наростивши нові корені, людина приречена лише до дрімливих спогадів про минуле, бувальний день є лише учорашнім днем...

Бажаємо мати свій вклад у те, щоб людство не забувало про сотні тисяч ям після вирваних, ба, про мільйони ран, які кровоточать в землі позбавленій людей, людей, які її любили, а їхньою єдиною провиною була національність. Нашим бажанням є також докладніше дослідити, що відчуває людина впроторена у цей не по-людськи організований експеримент. Можливо, ти зможеш стати нам у пригоді?

Ти знайомий з «вирваним», він живе поруч? – скажи нам про це, а ще краще скопіюй штрих нашої анкети і обсели її інформацією, клацни світлину, зніми інтерв'ю і напиши нам. Це небагато коштує, проте ти зробиш свій внесок у те, щоб твої діти, а може онуки ніколи не зазнали цього чуттєвого реґресу, приниження гідности, яким є видворення з власного дому. Але головне – таким чином ти даси трохи уваги скривдженій людині, уваги, якої ці люди наднебно прагнуть, а мають її так мало.

Людина стає справді вільною десь з ранньої дорослости, якщо вона хоче вирвати свої корені – має це зробити самотужки, вона знає, яким чином зробити це так, щоб корені відродилися на новому місці. Кожна інша дія – це паля, устромлена в людину, а відтак дія, яка заслуговує остаточного засудження.»

Текст і фото з сайту los.org.pl