ОБЛИЧЧЯ КРИМУ: НЕ ОБПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ І НЕ СПОТВОРЕНЕ ДЕПОРТАЦІЄЮ

Кримські татари: типажі, коаєвиди, побут.
Упор. П. Сачек, О. Гайворонський. – Сімферополь:
Майстерня книги, 2009.

Ця невеличка збірка фотографій з фондів Бахчисарайського історично-культурного заповідника є по-справжньому унікальною. Більшість світлин, що містяться у цьому виданні, в середині та наприкінці 1920-х рр. зробив видатний кримськотатарський культурний діяч Усеїн Боданінський (1877–1938) – видатна людина із трагічною долею. На перехресті епох, у вирі двох революцій, він спромігся відстояти і втілити в життя ідею створення музею у Ханському палаці в Бахчисараї.

1917 р. у колишній резиденції кримських володарів засновано Музей тюрко-татарської культури, а його першим директором став Боданінський. Коло його сподвижників не було великим, однак складалося з високоосвічених ентузіастів: мовознавців, архітекторів й інших фахівців. Вони поставили перед собою завдання справді енциклопедичного масштабу: всебічно описати побут і ремесла кримських татар, їхні культурні й історичні пам’ятки, фольклор, музику, – себто усебічно дослідити той споконвічний спосіб життя, що під тиском змін невблаганно відходив у минуле.

Царина, що її збиралися досліджувати, була, по суті, невивченою, натомість обсяг роботи – величезним. Вражаючою була працездатність Усеїна Боданінського та його соратників. Крим заледве відійшов від революційних руйнувань і голоду, як одразу ж по цілому півострову вирушили етнографічні експедиції Бахчисарайського музею. Вони робили замальовки, фотографували, записували усні перекази та пісні, збирали старовинні книги і предмети, що зберігалися у кримських селах.

Упродовж п’яти років експедицій (з 1924 по 1929) їхні учасники зібрали експонати, що досі є основою експозиції Бахчисарайського історично-культурного заповідника. Одночасно з проведенням експедицій тривали археологічні розкопки на околицях Бахчисараю, збагачувався музей, створювалися школи традиційних ремесел, в яких навчалися і діти, і дорослі.

...Поспішаючи якомога ширше охопити поглядом рідну землю, дослідники ніби відчували, що мають обмаль часу. Невдовзі всі експедиції припинили роботу, Боданінського звільнили з посади, а 17 квітня 1938 р. стратили разом з десятками інших представників кримськотатарської інтеліґенції. Шість років по тому – 1944 р. – жахіття накинулося і на весь його народ. Міркувати, що трапилося з увічненими на світлинах вишивальницями й ремісниками не випадає, адже всіх їх уразила спільна лиха доля – виселення усіх до одного з батьківщини.

Саме тому світлини і малюнки Боданінського – це не просто цінний пізнавальний матеріал. Це останній відбиток того обличчя Криму, яке ще не обпалене війною і не спотворене депортацією. Вдивімося у це обличчя: воно виразно свідчить про недавнє минуле цієї землі та її мешканців.