ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ РЕҐІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН: СТАН. ПЕРСПЕКТИВИ

Тетяна ПИЛИПЕНКО,
маґістр державного управління

Уперше Верховна Рада України прийняла закон № 1350-XIV «Про ратифікацію Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин» 1999 р. Однак 20 січня 2000 р. 152 народних депутати зробили подання до Конституційного суду України щодо відповідності згаданого акта Конституції. Розглянувши подання, суд рішенням від 12 липня 2000 р. на підставі порушення процедури оприлюднення визнав закон «Про ратифікацію Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин» неконституційним, і він втратив чинність.
Слід зазначити, що і в період підготовки України до процедури ратифікації Хартії і після її ратифікації в українському суспільстві точиться гостра дискусія щодо становища і функціонування мов в Україні. Зокрема йдеться про те, що всупереч духу і змісту Хартії, закон покладає на державу значний обсяг зобов’язань щодо особливого захисту тих мов, які цього не потребують, і залишає поза сферою своєї дії низку мов, які реально вимагають особливого захисту і підтримки.

Більшість експертів вважають, що до прийняття зазначеного акта не було проведено ґрунтовного аналізу ситуації мовної політики в Україні та обґрунтування доцільності захисту тієї чи іншої мови. Оскільки в Україні не ведеться кадастр мов, то достеменно не відомо скільки мов функціонує на її території, і на які з них мав би реально поширюватися захист Хартії.

На думку експертів, певну плутанину в ході застосування зобов’язань Хартії було спричинено вадами у перекладі тексту Хартії українською мовою з офіційних копій автентичних примірників (англ. і фран. мовами). Хибний переклад її змісту значною мірою вплинув на визначення переліку мов, що потребують як державної підтримки, так і вибору механізмів реалізації положень Хартії. Аналіз автентичних текстів цього міжнародного акта засвідчив, що, зокрема, базовий термін «regional or minority languages» був невірно перекладений українською мовою як «реґіональні мови або мови меншин». Тому його правильним українським відповідником є – «реґіональні або міноритарні мови».

Вдруге закон було ратифіковано ВР України 15 травня 2003 р., однак упродовж останніх семи років не було прийнято жодного законодавчого акта, спрямованого на реалізацію взятих Україною зобов’язань щодо Хартії. Передусім відсутній правовий документ, який би визначав повноваження, принципи та механізми її реалізації.
Україна, ратифікувавши Хартію, взяла на себе зобов’язання щодо запровадження охоронних заходів для збереження і розвитку 13 мов національних меншин (білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдовської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської). Колишнім Головою Держкомнацміґрації Геннадієм Москалем за участі Управління у справах національностей наприкінці 2003–2004 рр. було підготовлено і затверджено окрему бюджетну програму 5321080 «Заходи з реалізації Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин», відповідно до якої з Державного бюджету України з того часу і по нинішній день виділяються бюджетні кошти на реалізацію її положень. Вкрай критична ситуація склалася 2009 р., коли обсяги фінансування заходів Хартії були скорочені вдесятеро, і склали 96,3 тис. грн. Однак навіть цих мізерних коштів впродовж минулого року виділено не було. У Державному бюджеті України на 2010 рік Держкомнацрелігій за бюджетною програмою 5321080 передбачено 1 млн. 60 тис. грн. Міносвіти за бюджетною програмою з аналоґічною назвою передбачено 1млн. 609 тис. грн.

Практичний досвід засвідчує, що розвиваються передусім ті мови, які мають відповідний базис, сформований ще до ратифікації Мовної хартії. Це передусім високий рівень етнічної згуртованості її носіїв, значна чисельність членів етнічної групи, сформована відповідна поселенська структура, тобто достатня наповненість внутрішніми резервами для відтворення, розвитку і захисту своєї мови. Інші мови, попри те що вони увійшли до списку 13 мов, і здебільшого ті, що залишилися поза захистом Хартії, мають незначні можливості щодо свого подальшого розвитку і функціонування. Вихід із ситуації, що склалася, вбачається у диференційованому підході до здійснення охоронних заходів щодо захисту мов, яким не загрожують асиміляційні процеси з відповідним перерозподілом коштів, що виділяються з державного бюджету на підтримку мов, які не мають достатніх можливостей для свого розвитку і самовідтворення.

Попри те, що з часу ратифікації Україною Хартії державою вживалися певні кроки для забезпечення виконання її положень, у цій сфері залишається ще ряд невирішених проблем, що суттєво впливає на практичну реалізацію взятих зобов’язань. Однією з перешкод щодо врегулювання ситуації з вивченням і навчанням мовами національних меншин є зволікання з удосконаленням національного законодавства та адаптації його до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Так, випускники, які навчалися мовами національних меншин, недостатньо володіють державною мовою. Ця обставина робить їх неконкурентоспроможними при вступі (тестуванні) та навчанні у вищих навчальних закладах, не дозволяє в подальшому успішно інтеґруватися в українське суспільство і акцентує увагу на необхідності посилити вимоги до якості вивчення української мови.

Експерти відзначають, що за нинішніх умов освіта в Україні ще не повною мірою відповідає потребам суспільства та ринку праці і не дозволяє сформувати в кожної молодої людини здатність швидко адаптуватися до сучасних соціально-економічних реалій та забезпечувати собі належну якість життя.

На думку представників деяких національних меншин, серйозною перешкодою на шляху реалізації освітніх прав національних меншин став наказ МОНу 26.06.09 р. про незалежне зовнішнє оцінювання. Його вимоги, вважають вони (насамперед представники румунської й угорської спільнот), звужують зміст та обсяг існуючих мовних прав учнів і ставлять учасників тестування в нерівні умови, що кваліфікується як дискримінація за мовною ознакою. На таку вимогу наказом МОН від 26.03.2010 № 243 було прийнято рішення щодо перекладу 2010 р. тестів мовами національних меншин: кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською та угорською мовами.

Як відомо, до цього часу в системі центральних органів виконавчої влади не визначено єдиного органу, наділеного повноваженнями координації і контролю за станом імплементації положень Хартії в Україні, співпраці з цих питань з відповідними Комітетами Ради Європи. Ці функції в різних обсягах входять до компетенції більш як десяти органів державної влади, що призводить до відсутності чіткої координації діяльності між ними, здійснення спільного моніторинґу в частині виконання положень Хартії, проведення відповідних заходів тощо.

Украй мізерними є обсяги фінансування з Державного бюджету, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів на проведення заходів з реалізації положень Хартії. До того ж у місцевих бюджетах кошти на ці цілі не передбачаються. Залишковий принцип фінансування суттєво впливає на виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань у мовній сфері.

Наявність таких чинників як проведення кваліфікованого перекладу тексту ХартіЇ, виважений аналіз та підбір варіантів зобов’язань, передбачених Хартією, і мали стати підставою для внесення змін до чинного закону. 2004 р. Управлінням у справах національностей Держкомнацміґрації за участю зацікавлених міністерств при підготовці змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин» було здійснено фінансово-економічне обґрунтування реалізації зазначеного законопроекту. На той період для 16 меншинних мов, які пропонувались цим проектом акта, у Державному бюджеті необхідно було передбачити понад 1 млрд. грн.

При розробленні змін до згаданого закону пропонувалося розширити існуючий перелік мов, до яких Україна застосовуватиме положення частини ІІ Хартії, якою визначаються цілі та принципи, на яких має базуватися політика, законодавство і практична діяльність держави щодо реґіональних або міноритарних мов у межах територій, де вони використовуються. Проектом передбачалося доповнити існуючий перелік мов ще двома мовами: вірменською та ромською, а також уточнити некоректні назви мов, що містились у чинному законі, зокрема: «грецьку мову» замінити на (новогрецьку), єврейську на (мову їдиш). Законопроектом відповідно до пункту 1 статті 3 Хартії визначалисятериторії (Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області та м. Севастополь), на яких Україна застосовуватиме принцип «mutatis mutandis» щодо української мови. Суть цього принципу полягає у застосуванні передбачених частиною ІІІ Хартії додаткових спеціальних заходів, спрямованих на підтримку та розвиток державної мови в тих частинах території України, де вона менш використовується (стаття 5 законопроекту). Запровадження цього принципу ґрунтується на положенні частини другої статті 10 Конституції України, за якою держава має забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас слід зауважити, що запропонованим законопроектом не було знято тих гострих проблем, які виникли у процесі імплементації положень Хартії.

Слід зазначити, що як і в чинному законі, так і в проекті акта відсутній окремий розділ, в якому містився б аналіз сучасного стану розвитку етномовних процесів в Україні, а також визначення основних понять і термінів, зокрема, «реґіон», «територія,» «реґіональна мова», «мова меншини,» «міноритарна мова», «нетериторіальна мова» з врахуванням адміністративно-територіальної структури та етнічного складу українського суспільства.
До законопроекту, на жаль, знову ж таки не було включено мови, які перебувають на межі зникнення і потребують заходів базової охорони це – караїмська і кримчацька, на даний час носіїв цих мов налічується відповідно 1200 осіб і 400 осіб. Недостатньо відібрано мови, які потребують особливої підтримки. Відповідно до ч. 1 статті 3 Хартії до таких мов як гагаузька, кримськотатарська, що перебувають під загрозою зникнення, крім принципів частини ІІ Хартії застосовуються положення її частини ІІІ.

Зміст статті 7 законодавчої пропозиції, за якою «положення Хартії і цього Закону не можуть бути підставою для зміни передбаченого Конституцією України і законами України порядку визначення статусу мов та їх використання», фактично позбавляє сенсу прийняття законопроекту, оскільки іншими законами України можуть бути знівельовані будь-які положення Хартії.

Поза увагою розробників залишилося таке важливе питання як фінансово-економічне обґрунтування, що мало б забезпечувати неухильне виконання Україною зобов’язань, взятих згідно з положеннями Хартії. Відповідні розрахунки мали бути додані до законопроекту як того вимагає частина друга статті 27 Бюджетного Кодексу України, оскільки це слугує підставою для визначення необхідних обсягів коштів при формуванні видатків Державного бюджету України на кожний наступний рік. Зазначений урядовий законопроект не було внесено на розгляд Верховної Ради України.

З0 квітня 2010 р. віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко провів робочу нараду з проблем реалізації державної політики щодо «реґіональних мов або мов меншин». Учасники наради відзначили, що корегування потребують як обсяги державних зобов’язань, так і сам текст. Було вирішено підготувати автентичний переклад Хартії, провести його фахову лінгвістичну експертизу, і вже до кінця травня запропонувати новий законопроект про ратифікацію Хартії разом із проектом закону про його імплементацію, проектами необхідних змін до інших законів України.

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2010
Дизайн та підтримка- О. З.