ЧЕРГОВИЙ РАСИСТСЬКИЙ НАПАД У КИЄВІ

24 березня о 9-й вечора в самому центрі Києва біля Національної консерваторії група з семи молодиків напала на пакистанця й індуса. Нападники били іноземців мовчки, не вимагаючи грошей або цінних речей. За словами очевидця, міліціонери, які перебували у 50 метрах від інциденту, не поспішили на допомогу, незважаючи на крики. У пакистанця Салмана Ахмеда, який за день до цього прибув до Києва на міжнародну конференцію з екологічних стандартів, зламано ніс і розсічено губу. У індійського бізнесмена Зубера Чогла, який впродовж десяти років працює у сфері співробітництва між Україною та Індією, також зламаний ніс і є гематома під оком. До 28 березня перебували в Жовтневій лікарні на вулиці Шовковична, повідомив сайт censor.net.ua.

Інцидент стався, коли група іноземців гуляла по Майдану і підійшла до консерваторії, щоб зробити кілька фотографій. Постраждалі Ахмед і Чогл відстали від своїх друзів на кілька метрів, коли на них напали ззаду. Ахмед сказав, що втратив свідомість і прийшов до тями вже в калюжі крові. «У нас нічого не вимагали, нічого не говорили, просто били, – згадує він подробиці злощасного вечора. – У мене немає цьому пояснень крім іншого кольору шкіри та розрізу очей». Кримінальну справу по цьому інциденту не було відкрито через те, що постраждалі відмовилися ходити на впізнання підозрюваних.

«На нас напали ззаду, було темно і ми майже не бачили цих хлопців», – сказав індус Чогл. Слідчий, який відмовився назвати своє ім’я через те, що не має права давати коментарі пресі, сказав, що такі інциденти відбуваються кожного дня. Держава не веде точної статистики ні кількості злочинів на расовому ґрунті, ні скарг про расистські напади, ні кількості скарг, за якими було винесено судове рішення. У відповідь на запит Amnesty International про расистські злочини у листопаді 2009 р. МВС України заявило, що зареєструвало лише два таких інциденти впродовж дев’яти перших місяців 2009 року.

Але Хеза Маꥳлл (Amnesty International) впевнена, що таких злочинів набагато більше. «Крім того, що в Україні не ведеться адекватна статистика, більшість іноземців або не хочуть розповідати про расистські напади, щоб не мати надалі проблем з міліцією, тому що у них немає документів, що дозволяють легально залишатися в країні, або не вірять, що міліція їм допоможе», – говорить Макгілл. Вона пригадує інцидент 2007 р., коли на чорношкірого студента з Заїра напала група футбольних фанатів. Машина міліції, що проїжджала повз, пригальмувала, побачивши побитого студента, але не стала брати у нього свідчень, порадивши сидіти вдома.

«Більшість іноземців з групи ризику [ті, хто має інший колір шкіри та розріз очей] не виходять з дому ввечері й уникають потенційно небезпечних місць, таких як, наприклад, Контрактова площа», – сказала Маꥳлл.