ПОВЕРНЕННЯ ДО ЗІРОК

Надія СТЕПУЛА

Від редакції. Побачила світ нова книжка есеїв відомої української письменниці, журналістки Радіо «Свобода» Надії Степули «Анабазис». Цією книжкою видавництво «Ярославів вал» розпочинає серію «Золотий перетин», у якій публікуватимуть найяскравіші зразки української есеїстики. 35 інтелектуальних есеїв Надії Степули спонукають мислити і осмислювати, пізнавати світ і людей, запрошують у мандрівку часом, захоплюють багатством української мови, а ще вчать сучасників вдячності, а відтак шляхетності.
«Незалежно від того, який рік на світі, які декорації на тій сцені, де грає свою роль той чи той із нас, цю роль грає ще хтось – Бог? Доля? Випадок? А це вже кому як пощастить. Головне – в усіх часах залишатися собою» – це слова автора книжки «Анабазис».
Пропонуємо читачам один із есеїв Надії Степули.

Станіслав Лем – польський письменник, фантаст, футуролог, мислитель – відійшов у вічність. Він похований теплого квітневого дня на Сальвадорському цвинтарі у Кракові. Провели письменника, знаного, без перебільшення, у світі в останню дорогу скромно – тільки найближчі люди, трохи шанувальників. Представників офіційних влад країни на похороні не було помітно, та й яскравих представників літературної спільноти теж…

Справжні фанати творчості Станіслава Лема з усіх усюд не могли прибути до Кракова, щоб попрощатися з Лемом – людиною-епохою. Але багато шанувальників його творчості об’єднує безкордонний Інтернет. Форум на сайті Лема «Соляріс» зібрав тоді різномовних читачів різного віку. «Ціла епоха скінчилася» – пишуть на форумі цього офіційного Лемового сайту, що оновлювався і після смерті письменника, засмучені читачі.— «Лем вже не живе. Сумно. Жаль. ... Вернувся, звідки прийшов...Станіслав Лем знає тепер відповіді принаймні на частину своїх власних запитань...»Станіслав Лем повернувся до зірок на 86-му році життя. Багато десятиліть йому належало чільне місце у світовій фантастиці. Твори його перекладені на понад сорок мов, обійшовши за кількістю перекладів навіть визнаних класиків польської літератури Адама Міцкевича, Болєслава Пруса, Чеслава Мілоша...

Лем входив до Польської асоціації письменників та Пен-клубу, мав безліч національних і міжнародних літературних нагород. Він – лавреат державних премій Польщі та Австрії в галузі культури і літератури.
Укладаючи бібліографію Лема, Лєх Коллєр опрацював понад 2000 видань різними мовами, у тому числі – українською.

Народився Станіслав Лем у Львові 12 вересня 1921 року. Навчався у львівському медичному інституті. Після відомого «визволення» радянськими військами Західної України, на яке «не було ради», за словами Станіслава Людкевича, Станіслав Лем жив у Кракові – вже до кінця своїх днів.
Лем не приїжджав до колишнього рідного Львова, відмовляючи запрошенням у різний спосіб. Найчастіше казав, що того Львова, в якому він жив, уже нема. Або, що вернутися до цього міста – все одно, що вернутися до колишньої коханої, яка має вже нового чоловіка і дітей від нього. Віджартовувався, хоч насправді полишене ним рідне місто ніколи не вступалося з його серця.

Факт народження Станіслава Лема у Львові та прожитих там молодих літ у силу різних причин замовчувався в радянській Україні. Вдруге пізнання справжньої біографії письменника почало вертатися до українського культурного простору вже в 90-ті роки. Проте творчість Лема мала вплив на цей український простір і до того, і після того.

Повернемося до Львова, де ще стоїть будинок, у якому народився Лем, де вирують людськими голосами вулиці, по яких він ходив. У книзі «Високий Замок» Станіслав Лем виклав не так спогади, як філософію бачення тодішнього Львова. «Ми мешкали на вулиці Браєрівській, під четвертим номером, на другому поверсі. Ми займали 6 покоїв, одначе власного я не мав, отож лютував у всіх покоях потрохи. Коли було тепло я окуповував маленький кам’яний балкон у батьковому кабінеті. Мені снився старий високий п’єц із білими, мережаними дрібненькою сіточкою кахлями», – описує Станіслав Лем батьківське помешкання у Львові у книзі «Високий замок». На сучасній вулиці Богдана Лепкого є будинок під номером 4 і стара металева брама, яку відчиняв Станіслав Лем, і сходи, якими він бігав, і балкон, де він фантазував серед олеандрів у великих дерев’яних кадках. Збереглась ліпнина, яка зображала дубове листя й виразно опуклі жолуді між ним: часто Лем вдивлявся у стелю... Збереглись і двері помешкання Станіслава Лема, єдині в цілому будинку. Але нема таблички на будинку – що письменник з 1921 до 1946 року тут мешкав...

Є у Львові школа номер 8, колишня гімназія Кароля Шайнохи, у якій навчався Станіслав Лем. У гімназії часом батьківський комітет влаштовував танці. Але Станіслав не вмів танцювати і лише підпирав стіну, а точніше шведську стінку, бо танцювали в гімнастичному залі. Ця шведська стінка досі є у школі.
Полиці у книжкових крамницях Львова не пустують без книг Станіслава Лема. Тут є кілька його творів, перекладених українською мовою і виданих львівськими видавництвами.

30 років зринала ідея звабити Станіслава Лема приїхати у Львів, востаннє – на презентацію книжки «Високий замок» 2002 року, але письменник не відгукнувся. Лариса Андрієвська, перекладаючи «Високий замок», зберегла у книжці львівський «балак» того часу, аби передати атмосферу міста і стиль письменника.
Про сім’ю Станіслава Лема відомо небагато. Він не любив розповідати про себе. Іноді на сторінках преси з’являлися теплі слова про кохану дружину, занепокоєність майбутнім маленької внучки… Автор «Суми технологій» не любив працювати з комп’ютером. Він створював свої шедеври про нові зоряні світи і нове інформаційне суспільство на старій друкарській машинці.

Лем був блискучим есеїстом, а його «Високий замок» є сплавом різних жанрів – белетристики, мемуаристики, філософії.

Продовжуючи тему перекладів українською мовою творів Станіслава Лема та впливу цих книг на культурний простір України, варто назвати перекладачів, зокрема Ростислава Даценка, Юрія Попсуєнка та багатьох інших. Перекладалися ці твори і в часи давніші, ще за радянської влади. Не помітити інтерес світу до творчості Лема було неможливо. Журнал «Всесвіт» перекладав його ще на початку 60-х років минулого століття. Вийшло і кілька видань роману «Соляріс». Останній український «Соляріс» побачив світ у львівському видавництві «Кальварія»…

За книгою «Соляріс» Станіслава Лема режисер Стівен Содерберґ поставив у США фантастичну драму 2002 року. У ролях – Джорж Клуні, Джеремі Девіс, Наталі МакЕлон.

Свій фільм «Соляріс» зробив й російський режисер Андрій Тарковський. Спочатку його режисура Лемові не сподобалася, вони навіть розсварилися. «Я хотів побачити планету Соляріс, – казав Лем в інтерв’ю з цього приводу, – а режисер позбавив мене цієї змоги, бо зняв камерний фільм». Але потім Лем змінив свою думку.
Можна сперечатися про те, наскільки освоєно набуток Лема українськими фантастами. Поодинокий велетень цієї фантастики Олесь Бердник, який вважав себе передусім футурологом, творив у тому ж часовому вимірі, що й Лем. Вони були одного покоління, хоч ніколи не зустрілися віч-на-віч на жодних перехрестях. Олеся Бердника теж уже немає в цьому світі. І Лема, і Бердника єднає у творчих виявах те, що обоє намагалися за допомогою наукової фантастики висловити свої футурологічні думки, обох непокоїв, хвилював майбутній розвиток людства. Бердник в останні роки підкреслював: «Я не письменник-фантаст. Я, передовсім, футуролог». У чи не у всіх свої творах він намагався розплутати «гордіїв вузол» людського інферно-пекла. Очевидно, та сама проблема хвилювала і Станіслава Лема, хоч він називав це іншими словами і робив це іншими методами. Станіслав Лем навіть в останні роки казав: «Я не пишу фантастики. Я пишу футурологію». Навіть про «Фіаско» він сердився, коли його запитували як про наукову фантастику. Казав: «Ні, це не наукова фантастика! Це мій футурологічний аналіз того, як порозумітися людям взагалі на Землі і як їм далі жити».

Нове освоєння неосяжної спадщини Станіслава Лема українською літературою, філософією, футурологією, очевидно, попереду. Із цим трохи не складалося в роки минулі, адже футурологічні параболи Лема часто мали не лише соціальний, а й політичний відтінок.

Почасти екзистенційна, катастрофічна філософія Лема втілена в різних формах, зокрема у прозі. Письменник експериментував із різними суспільними і біологічними моделями, схемами розвитку людської цивілізації, доходячи іноді парадоксальних висновків.

Лем насміхався з визначень, які стосовно нього з’являлися, особливо з терміна «постмодерн» і класиків цього напряму, називаючи їх «заідеологізованими штукарями». Було, що він пересварився з американськими фантастами та їхньою асоціацією, звинувативши всіх гамузом у бездуховності, гонитві за наживою й тупості. 1973 року його прийняли до Американського співтовариства наукових фантастів (досі європейців тут не було, тому випадок показовий). Звідки незабаром його виключили – «за критичні висловлювання з приводу низького рівня наукової американської фантастики». На знак протесту проти виключення Станіслава Лема двоє членів співтовариства – Урсула Ле Гуїн та Майкл Муркок – тоді теж зажадали свого виходу із асоціації. Він цінував і свій, і чужий час. «Я ніколи не читав, щоб убити час, – говорив Лем. – Вбити час – все одно, що вбити чиюсь дружину чи дитину. Для мене немає нічого дорожчого за час».

Станіслава Лема, як мислителя, завжди цікавили Інше та Іншість. Підтвердження тому – його розмаїтий спадок, у якому непросто орієнтуватися «простому читачеві»: «Без наукової освіти коментувати мої праці неможливо. Звідки невігласу знати, чи є представлена концепція моєю власною ідеєю, екстраполяцією чи кінцевим висновком з науково доведених фактів?», – писав Лем.

«Напевно, завдяки творчості Лема вся польська повоєнна література долучилася до світового простору. Він був піонером, передбачав прийдешність... був найпопулярнішим письменником у Польщі й за кордоном. Його творчість приваблювала читачів. Вони нею виховані – цілі покоління. І – Він був філософом, що найважливіше...», – вважає культуролог із Кракова Пьотр Брилінські. Цю думку ніхто не заперечує.
Тим часом форум на сайті Лема поповнюється посланнями з усього світу. «Я дякую панові Станіславові. Без пана не був би я тим, ким є... Та ніколи вже не довідаюся, що то є – «сепулки»...». – Пишуть із Польщі, Канади, США, Росії. Рахіль з Ізраїлю надіслала світлину з пам’ятної своєї зустрічі з письменником – Станіслав Лем у колі молодих людей, над ними зоряне небо. Надійшло і повідомлення зі Львова – «Ми пам’ятаємо і любимо пана Станіслава в Україні»...

Епоха Станіслава Лема не закінчується. Освоєння його творчого спадку світовими культурами, у тому числі українською, триває. І починається в новому вимірі, задивляючись на то холодний, то наче жартівливий відблиск далекої манливої зірки...