НАЦІОНАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ: УВІЧНЕНА ПАМ’ЯТЬ

Богдана КОСТЮК, Радіо «Свобода»

«Пам’ять» – «пам’ятка». Власне, пам’ятка і є пам’яттю народу, яка зберігається у матеріальній формі, найчастіше йдеться про окремі будівлі та цілі квартали. Щоправда, таких місцин в Україні залишається дедалі менше…

Свята Софія Київська цієї весни відзначатиме 1000-річчя від заснування; але незрозуміло, яке майбутнє чекає на цю унікальну пам’ятку світового значення (Національний заповідник «Софія Київська» та Києво-Печерська лавра перебувають у Списку світової спадщини ЮНЕСКО), оскільки довкола храму активно ідуть будівельні роботи. Це суперечить і чинному законодавству України, і рекомендаціям ЮНЕСКО: будувати у буферній (охоронній) зоні довкола Святої Софії заборонено! У Національній комісії у справах ЮНЕСКО підтверджують, що ця поважна інституція рекомендує спростити управління цими двома об’єктами із списку світової спадщини, чітко стежити за ризиками «урбанізації» Святої Софії та Лаври і дбати за охорону цих святинь від можливих забудов і змін історичного ландшафту.

Тим часом, за даними національного відділення ІКОМОС, корумпована влада та будівельні компанії в Україні порушують норми чинного законодавства, суспільної моралі, з фантастичною упертістю космічними темпами забудовуючи центральні квартали Києва, які створюють неповторний портрет міста. Голова українського ІКОМОСу Микола Яковина розповідає: «За офіційними даними уряду, на території України розташовано понад сто тисяч пам’яток: з них 57 тисяч – пам’ятки археології; 16 тисяч – архітектури, 51 тисяча – історії і більш як 5 тисяч споруд є пам’ятками монументального мистецтва. Будівельні компанії, багатії з сумнівними естетичними смаками їх просто знищують, деформують, витягають поза межі притаманного даній місцевості історичного та архітектурного середовища – і у підсумку, українці, міжнародна спільнота втрачають не тільки саму будівлю чи комплекс історичних споруд, а і загальну атмосферу міста. Ми неодноразово звертались до влади, до правоохоронних органів з вимогами зупинити будівельні роботи довкола Святої Софії, Лаври, синагоги Бродського, поруч із караїмською кінассою, але у царині забудови центру справу вирішує не сила закону, а закон сили та грошей…».

За словами києвознавця Дмитра Малакова, «Київ як духовний центр України, як місто багатьох народів і культур чинній владі не потрібен: у Києві, де народились або жили і працювали Тарас Шевченко, Леся Українка, Шолом-Алейхем, Голда Меїр, Казимир Малевич, родина Сікорських, Анна Ахматова, Михаїл Булгаков – у цьому місті живуть не електорат і люмпен, а народ. Владі народ не потрібен. Їй потрібні безбатченки… Тож вони або самі знищують Київ, або ж це роблять підтримувані ними забудовники».

При цьому Україна продовжує декларувати своїм зовнішньополітичним завданням євроінтеґрацію. Але в інтегрованій Європі ставлення до пам’яток абсолютно протилежне до того, яке притаманне сучасній Україні. Розповідає архітектор, експерт ЮНЕСКО Тодор Кристєв (Болгарія): «Отримати дозвіл і реконструювати будівлю, квартал, район у нас неможливо без попередньої згоди міської влади, науковців та локальної громади. По кожному об’єкту, який знаходиться в історичному середовищі або у заповідній зоні, що є під охороною держави, створюється комісія за участю археолога (історика) та архітектора, представника місцевого органу самоврядування та локальної спільноти.

Комісія уважно вивчає пропозицію забудовника, і лише за умов збереження історичного середовища та вигляду пам’ятки може бути наданий дозвіл на реконструкцію або будівельні роботи… Зазначу, що, наприклад, згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО, у болгарському місті Казанлик довкола знаменитої Казанлицької гробниці (пам’ятка історії та культури фракійського часу, 4 століття до нашої ери) було заборонено будувати музей фракійської культури. Ми з колегами дійшли висновку, що сам процес побудови може зашкодити гробниці, яка знаходиться під землею… Ми також заборонили розширення одного з міжнародних готелів, розташованого у Пловдиві поруч з руїнами римської доби. При цьому жоден із забудовників та інвесторів жодних претензій щодо нашого критичного ставлення до їхніх проектів не висловив».

Чеський історик Петер Вагнер (нині – виконавчий директор Вишеградського фонду) називає Україну скарбницею історії: «Величезна кількість історично-культурних та архітектурних пам’яток мала би зробити Україну місцем паломництва нащадків тих, хто їх будував: поляків, євреїв, греків, румунів, чехів… Наш знаменитий Ярослав Гашек свого не менш знаменитого солдата Швейка вигадав у Києві! Натомість, у Києві не залишилося місць, з якими пов’язані імена великих людей, таких як Шолом-Алейхем, Малевич, Сікорський… Це погано, адже такі місця – той капітал, без якого неможлива перспектива існування української державності, розширення українського простору по світу».

Фото автора