ЛЮДЯНІСТЬ ПРОТИ ЖОРСТОКОСТІ ВІЙНИ

Галина ТЕРЕЩУК, м. Львів

Людяність у роки Другої cвітової війни протистояла жорстокості війни. Люди, незважаючи на різні національність, мову, віру, рятували один одного, ризикуючи власним життям і життям своїх рідних. Маленьку дівчинку, єврейку Ґізель Боґнер врятували українські націоналісти, давши їй ім’я Євгенія і своє прізвище – Петрів.

Львів’янка Євгенія Петрів-Руда (єврейське ім’я Ґізель Боґнер) дуже мила і скромна жінка. Вона часто приходить до пам’ятника жертвам Голокосту у Львові, щоб вклонитись і помолитися за усіх загиблих у роки Другої cвітової війни.

Де упокоїлись останки мами, яка її народила, Євгенія-Ґізель не знає. Вона доглядає за могилою мами, яка її врятувала і виховала, та сестри Ольги, що стала для неї рідною. Катерина Петрів потрапила до єврейської родини Калісманів у Львові 1922 року. Вона ще й гадки тоді не мала, яка доля її спіткає і яку місію вона має виконати. Дівчинка залишилася круглою сиротою. Заплакану 10-річну Катерину на Краківському базарі помітила гарна жінка. Дитяча історія зворушила молоду єврейку, і вона забрала її до себе в родину. Згодом Катерина одружилась із Миколою та вже обоє мешкали в єврейській родині. 1941 року, коли німці прийшли у Львів, Микола перевіз із Золочівщини до Львова сестру господині помешкання Реґіну Боґнер із маленькою донечкою Ґізель.

Львів’янка Євгенія Петрів-Руда. Фото radiosvoboda.org

Українці вважали, що зможуть врятувати Калісманів, але всіх євреїв із цієї родини німці забрали в ґето. Туди потрапила з мамою і дев’ятимісячна Ґізель. «Миколі та Катерині вдалося домовитись із поліцаєм, і він мене виніс із ґета, саме перед його ліквідацією 1943 року. Мене переховували, щоб ніхто не виказав, а моя мама, мамина сестра та її син загинули», – пригадує Євгенія.

Микола й Катерина Петріви назвали дитину Євгенією і виховували її як свою рідну донечку. У роки війни Петріви змінювали місце проживання, щоб врятувати двох єврейських дітей. Але сина Калісманів видала ровесниця, і він зник.

«Я вважала Катерину мамою, була з нею до самої смерті, не змогла виїхати за кордон, як це зробили багато євреїв. Перед смертю Катерина попросила у мене вибачення, що не змогла ще врятувати моєї мами», – зі сльозами на очах розповіла Євгенія Петрів-Руда.

1945 року енкаведисти заарештували Миколу як українського націоналіста, і він загинув. Через рік Катерину – дружину націоналіста – забрали за зв’язок з оунівським підпіллям.

«Вона тоді сказала своїй доньці Олі: «Лише нікому її не віддавай», – розповідає Євгенія. – Нам було важко без родини, ми, можна сказати, бомжували. Оля була старша від мене на десять років. 2005 року вона відійшла, і це була велика втрата для мене. Це були дуже бідні люди, але набожні, моя рідна сім’я».

1996 року Миколу та Катерину Петрів посмертно було удостоєно звання Праведників народів світу. «Я завжди дуже цінувала, що мені українці врятували життя, і домагалася, щоби їх було удостоєно звання Праведників народів світу. Бо світ мусить знати, що й українці рятували євреїв», – зауважує Євгенія Петрів-Руда.

Понад 130 тисяч євреїв загинули у львівському ґето під час німецької окупації. Щасливий був той, хто мав гроші і міг купити ціанистий калій, з болем каже жінка. Втім, сотні євреїв врятували прості городяни, яких не налякала жорстокість війни.