6 серпня завершив свою роботу десятий, ювілейний Міжнародний міжнаціональний дитячий табір «Джерела толерантності».

Учасниками табору, який цього року відбувся у м. Мукачеве Закарпатської області стали170 дітей 7–17 років із 23 національних громад України, Молдови та Білорусі, діти-шукачі притулку та біженці – ангольці, асирійці, афганці, білоруси, болгари, вірмени, гагаузи, греки, євреї, кримські татари, киргизи, конголезці, корейці, іранці, молдовани, німці, поляки, росіяни, румуни, таджики, узбеки, чеченці, велика група українців. Всі вони мали можливість познайомитися в національними і релігійними культурами різних народів через систему занурення.

Як завжди табір проводився титанічними зусиллями Конґресу національних громад України (КНГУ), якого підтримали Міністерство культури і туризму України, посольство США в Україні, Євразійський єврейський конґрес (ЄАЄК), Міжнародний фонд «Відродження», Данська рада у справах біженців та інші благодійні організації, спонсори та приватні особи. Сердечно дякуємо всім, хто долучився до цієї роботи!
У привітанні учасникам і вихователям табору реґіональний представник УВКБ ООН Олдріх Андрисек зауважив: «Любі хлопчики й дівчатка, ми сподіваємося, що ви проведете чудовий час у літньому таборі, граючи в нові ігри, більше дізнаючись про життя інших, заводячи нових друзів з-поміж дітей з інших країн, запам’ятовуючи нові слова іноземною мовою, вивчаючи більше про різні національності. Тоді у вас буде достатньо знань, щоб зробити своє життя цікавішим. Я певен – ви знаєте, що це відкриває перед вами багато різних нових світів. Ви – майбутнє цієї планети. Всі ми ділимо її один з одним і вчимося поважати один одного».

На жаль, змушена зауважити, що за десять років існування табір, його методики, система підготовки вихователів не стали об’єктом уваги педагогів, психологів, соціологів, етнологів. А тому накопичений і надзвичайно важливий досвід організатори намагаються популяризувати самі, прикладом чого є посібник «Полікультурика». Як свідчить практика, зокрема робота в проекті «Українські книжки для виховання толерантності», ті, хто працює з дітьми, нагально потребують не дилетантських потуг, коли подібні табори, проекти й заходи намагаються провести перші-ліпші отримувачі спонсорських коштів, а справжніх методик, опрацьованих на практиці в польових умовах.

Варто також зауважити, що так само тісно пов’язаний з табором проект Конґресу «Кроки назустріч один одному», що пройшов минулого року в Чернівецькій області та АР Крим. На цих проектах зарекомендували себе молоді люди, які цього року працювали у таборі помічниками вожатих.

Сподіваємося, що все це ще попереду, і досвід роботи Конґресу буде належними чином опрацьовано і поширено. Адже проблема міжкультурного діалогу, виховання поваги до національних особливостей і пошуку взаєморозуміння є нині актуальною не лише для України, а й для усієї Европи.

Сьогодні ми хочемо розповісти про те, як оцінюють роботу табору його керівники й організатори. А в наступному числі на вас чекають інтерв’ю з вихователями та їхніми помічниками. Вони розкажуть, як працювали всі ці роки, як ставали членами чудової команди і як бачать вони перспективи такої потрібної, цікавої і відповідальної роботи.
Отже, Наталя Бакуліна – директор табору «Джерела толерантності».

— Скажи, чи важко переходити від життя в таборі, сповненого радощами і тривогами, проблемами і перемогами, до повсякдення?

— Ну безумовно важко, адже в таборі втрачаються поняття простору і часу, відбувається повне занурення у процес, що є діяльним, повним відповідальності за все, що відбувається, за кожен етап роботи, за кожну дитину, за кожен крок – твій особистий і того, хто поруч. А потім одразу пустка – нікуди не треба бігти, нічого вирішувати, ні за кого відповідати… Так, безумовно, всього цього не вистачає… Важко. Згадую 2005 рік, коли я просто не могла йти з перону, провівши додому всіх, і відчувала себе покинутою.

— Я багато розмовляла з вихователями – старшими і молодшими – і запитувала, чому вони їдуть сюди, адже відповідальність – величезна, жодного відпочинку, постійна напруга, мало сну і невелика матеріальна винагорода. Причому повертаються навіть тоді, коли в житті відбулися кардинальні зміни, що начебто не передбачають повернення до захоплень молодості. Молоді вихователі табору виросли, в переважній більшості, тут – це їхній дитячий садок і дім. Що таке надзвичайне є в таборі, що приваблює і старших і молодших?

— По-перше, атмосфера табору, цікава тим, що можна дізнатися багато нового від інших, показати себе. Все це сприяє тому, що в кожному починають виявлятися якості, які навряд чи розкрилися б у повсякденному житті. Крім того важливим є різнобарв’я мов і релігій, відкритість, доброзичливість у вирішенні проблем, з якими можна не зіткнутися у звичному житті. Очевидно це приваблює якнайдужче. Це місце, де люди можуть себе реалізувати, знайти нових друзів, замислитися над новими проблемами, народити нові ідеї.

Саме тут нівелюються, можливо, існуючі комплекси у міжнаціональних стосунках, набуті у звичному середовищі, адже атмосфера відкритості призводить до руйнації упереджень і неґативних стереотипів. Тут почесно сказати, якої ти національності, розповісти про мову, традиції та звичаї твого народу, поділитися своїми знаннями з друзями, побачити їхню зацікавленість і повагу, відчути співчуття до трагічних сторінок історії твого народу.

— А от інший бік. У табір діти привозять із собою певні існуючі в їхньому середовищі (школі, родині, селі чи місті) стереотипи щодо етносів і міжнаціональних відносин. Ми намагаємося здолати їх. Але що зробиш впродовж одного національного дня? Розповідатимеш про найкраще, а отже, намагатимешся замінити неґативні стереотипи позитивними?

— Почнемо з того, що будь-яка педагогічна діяльність – маніпулятивна, а процес навчання, з психологічної точки зору, є формування динамічного стереотипу. Головне, щоб ці педагогічні «маніпуляції» та сформовані стереотипи поведінки були позитивними, емоційно-цінносними, відповідними сучасним принципам навчання і виховання тощо.

До того ж табір є лише частиною навчально-виховного процесу, є простором неформальної освіти, а отже має свою специфіку. Освітній простір табору має бути неформальним і спрямованим на етнонаціональний і культурний зміст, реалізація якого, в свою чергу, мусить відбуватися через навчання і виховання, емоції, випробування та конкретну діяльність. Крім цього, навіть за короткий час перебування у таборі діти мають пройти певний освітній цикл: отримання певного досвіду, спостереження, осмислення нових знань та їхнє узагальнення, експериментальна перевірка та самостійне застосування на практиці. Безумовно, стикаючись із неґативними стереотипами, ми намагаємося зруйнувати їх і побудувати стереотип іншої поведінки, іншого бачення, іншого світогляду, – тобто формуємо позитивні стереотипи.

З другого боку, цей процес не варто ідеалізувати, адже табір, з одного боку, експериментальний майданчик, з іншого – лакмусовий папірець нашого суспільства. І діти приїздять сюди не з планети Залізяка, а з «нашого ґрунту», і приїздять з проблемами міжособистісними, віковими, сімейними. Іноді вони й гадки не мають про міжнаціональні проблеми, які, на нашу думку, мають їх турбувати. Натомість набагато більше їх хвилюють проблеми дружби, закоханості – особистісні проблеми важать для них аж ніяк не менше.

Інша справа, що ми прагнемо показати їм культурні особливості, щоб вони про це замислилися. Я не хочу ідеалізувати процес і ніколи не погоджуся, що за два тижні табору ми можемо зламати старі стереотипи і сформувати нові. Це процес тривалий, і твердо переконана, що за один день не можна розповісти про всі глибинні національні особливості традиції та менталітету.

Але ми хочемо зацікавити дітей, щоб вони не залишилися байдужими до такої інформації, принаймні спробували розшукати щось у доступних джерелах, а, по-друге, замислилися над власною ідентифікацією і запитали себе: «Хто я такий?», поміркували над проблемами «свій-чужий», «корені національних і загальнолюдських цінностей», «як вирішувати конфлікти», що таке «міжкультурна комунікація», «права людини», зокрема «права дитини» (яких, до речі, діти не знають ) та багато іншого.
А це вкрай непрості проблеми, адже у нас багато змішаних сімей, а ще діти-біженці, міґранти. Водночас вік дітей, що приїздять до табору, – переважно підлітковий, коли саме в цей період відбувається усвідомлення себе як індивіда, формування соціальних стосунків з однолітками, морально-етичних підвалин особистості, пошук життєво важливих орієнтирів, розкриття своїх природних здібностей. Цей сенситивний період є благодатним підґрунтям для розвитку особистості. І наша задача закласти у цей ґрунт зерна толерантності, творчості, відкритості, пізнання, і створити середовище, в якому б ці зерна проросли.

Насправді ми можемо пишатися дітьми, що пройшли школу табору продовж цих років і повернулися сюди вихователями і помічниками вихователів. Те, що вони не йдуть з проекту, а повертаються такими – просто здорово. Ось це вже точно наші паростки.

— Маємо нині не лише 20 років незалежності нашої країни, а й 20-річчя відродження національного життя, що його на початку екстатично називали «етнічним ренесансом». Але матеріальних і духовних наслідків цього «ренесансу» не видно у старших, тим більше – у молодших. І діти, які приїздять до нас у табір, не презентують національних громад, це, як кажуть, «з миру по нитці».

— Це правда, за винятком румунських хлопців і дівчат, які приїздять з місця компактного проживання. І ми дійсно не знаємо, як формуються національні групи дітей, хоча кожного року проводимо конкурсний відбір. І зрозуміло, що в самих громадах не виховують молодь, а особливо молодих лідерів для будівництва цієї громади. Все національне життя декларативне, а назовні проявляється у вигляді фольклорних фестивалів і національної кухні. Отже, по суті, національне виховання лягає на плечі сім’ї, або навіть самої дитини. Діти не розуміють, що таке громада, як структура, який внесок, навіть волонтерський, вони можуть зробити в її життя. Розповіді дітей про таку участь свідчать про її спорадичність і відсутність системної роботи.

Принаймні простежити це ми можемо на прикладах молдаван, румунів із місць компактного проживання, а інші, особливо в містах, і ті, що проживають дисперсно, відірвані від національного життя і часто не знають, хто вони, не знають національної мови і культури. На жаль, але вони такі собі страхополошки, що котяться світом, втрачаючи національне коріння. Але винні в тому не діти, а ситуація у суспільстві, що вважає достатньою мало усвідомлювану ритуальність національного життя.
— Європа, що пишалася культурним різноманіттям і вважала його важливим цивілізаційним здобутком, оцінює його сьогодні як загрозу суспільству. Ми ж вдесяте збираємо табір і намагаємося показати важливість культурного різноманіття. А чи немає у дітей відчуття того, що є якісь Інші, що несуть культурну загрозу?

— Я таких гострих проблем не бачила. В нашому таборі вже кілька років є діти-біженці – представники чеченської, таджицької, киргизької, конголезійської, ангольської, узбецької, курдської, афганської громад.

Цього року це були діти з Харкова та соціального центру біженців Мукачева. Залежно від умов існування – в сім’ї вони, чи як у ґето, в центрі, і формуються проблеми цих дітей. Їм дуже важко адаптуватися. Але врешті-решт вони активно залучилися до фестивалю мов, вдало презентували елементи своєї культурної спадщини та зацікавлено ставилися до інших культур. Водночас ми помічали розбіжності у їхній поведінці, яка сформована на східному цивілізаційному ґрунті, на яку вплинули і міґраційні процеси, і соціальне середовище їхнього сучасного буття.
Хоча і в цих випадках основою та запорукою передачі культурних цінностей залишається сім’я. Був у нас також конголезійський хлопчик із Харкова. У нього дуже прогресивна мама, яка співає у протестантському хорі, і сам він відкритий і доброзичливий. Хлопець не відчував тут жодних расових проблем, і, до речі, сказав, що так добре, як у таборі, йому ніколи ще не було. Очевидно в Харкові, де він живе, такі проблеми є, і він відчуває свою інакшість. У таборі він проявив себе якнайкраще – талановитий, відкритий, добрий і порядний, природно, що в нього з’явилися друзі, і ніхто не сказав йому жодного образливого слова. Дружня атмосфера, увага вихователів і дітей сприяла доброзичливим контактам. Але з цього дружнього кола діти повертаються до звичних проблем, і їм буде нелегко.

Проте в таборі вони отримали щеплення, а тому легше відстоюватимуть власну позицію, легше розмовлятимуть з іншими, а також здобули навички міжкультурної і міжособистісної толерантної комунікації. Принаймні на всіх тренінґах (а вони проводяться невипадково), присвячених правам людини, конфліктам, стереотипам, проблемам дискримінації, все це обговорювалося, і ми намагалися розібратися в проблемах, допомогти навчитися, як захистити себе, розуміти свої права, відкритіше сприймати людей.

Отже, світ має стати для них ширшим. Сподіваємося, що вони не будуть його боятися, або боятимуться менше, адже побачили світло в темній кімнаті, і в цьому просторі їм легше буде орієнтуватися. Безумовно ми не зможемо убезпечити їх від усіх проблем, але ми прагнули навчити їх розуміти свої права і відстоювати їх.

— Як діти орієнтуються в своїх правах, чи знають їх?

— Вони взагалі не знають своїх прав. Це означає, що ні батьки, ні школи, ніхто їм про це не розповів. Вони не знають ані прав, ані можливостей і не знають, як захистити себе в складній ситуації. В день прав людини ми проводили форум-театр і виявилося, що діти не розрізняють ситуації, коли порушуються їхні права, виникає дискримінація, а коли складається пересічна побутова ситуація, пов’язана зі школою, родиною тощо. Факт дискримінації і те, що мама не відпустила на дискотеку, сприймаються однаково. Діти не бачать різниці, не розуміють її.

Отже, проводити такі заняття дуже корисно, можливо діти вперше зрозуміють та замисляться над своїми правами, випадками їх порушення та законними цивілізованими шляхами протистояння і захисту. Особливо це важливо для старших. Завтра вони підуть голосувати. Кого обиратимуть, за якими критеріями, якими цінностями і принципами керуватимуться?

Якщо глибоко проаналізувати цей зріз, простежити проблеми і процеси, можна виробити якісь методичні рекомендації щодо того, на що варто звернути увагу у сучасній системі освіти. Так, зараз є окремі курси з громадянської освіти в курсах історії і гуманітарних дисциплін.