БЕССАРАБСЬКІ ЗАМАЛЬОВКИ

Богдана КОСТЮК

Бессарабія – земля, яку вподобали для проживання різні народи, тут досі що не село – то історія цілого етносу. Проїжджаючи битим шляхом (мабуть, від Другої світової війни не ремонтованим) через цей край, мимоволі порівнюю його з Біблійним Вавилоном. У різні епохи тут жили фракійці та гети, готи та гуни, авари і болгари, слов’яни та молдовани. Через обпалені сонцем степи Бессарабії, вздовж Дунаю мчала кіннота скіфів, рухалися військові і торговельні обози італійців та османів.

Тепер чи не кожне село у своїй назві, архітектурі, у будиночках, захованих за парканами, оплетеними виноградом і дикою трояндою, можна читати історію того чи іншого народу: ось болгарське село, ось молдавське, а у цьому мешкають гагаузи. Болгарка Дора Іванова розповідає: «Бессарабія – це історична область між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю. Її більша частина знаходиться на території сучасної Молдови, а назва «Бессарабія», або ж «Цара бессарабська» – тобто «земля Бессараба» – відома від XV ст.: у тодішній волосько-болгарських грамотах так називали Валахію з Придунайськими землями, пізніше назва поширюється на Ногайські степи та Буджак». Нині Бессарабія, після бурхливих переходів від держави до держави у буремному XX ст., переживає не кращі часи, з точки зору економічних проблем та соціальних негараздів. Тут розвинене землеробство, тут розводять худобу та овець, тут виробляють чудові вина. На жаль, селяни живуть бідно, оскільки плодами їхньої праці не цікавляться ні держава, ні приватний бізнес, а якщо купують – то буквально за копійки. І це при тому, що за умов належного інвестування та створення сучасних умов господарювання Бессарабія перетворилася б на територію сучасного землеробства, модерного АПК!

Крім цього, Бессарабія мала би перетворитися на край міжнародного туризму, бо побачити патріархальне життя українських, болгарських, гагаузьких, молдавських сіл і містечок їхали б охочі звідусіль. «Бессарабія може стати одним із туристичних центрів України: тут чудовий клімат, тут унікальні села та міста, де живуть представники різних народів, котрі зберігають свої традиції, культуру, мову. Але тут немає туристичної інфраструктури, сюди складно дістатись і відсутня інформація про населені пункти», – каже викладачка Одеського національного університету ім. Мечникова Наталя Стеблина.

Аж нарешті, український Вавилон залишається позаду, і за лінією дерев і добрим десятком портових кранів виринає Дунай, і можна полегшено зітхнути: нарешті, ми доїхали до Рені! Офіційна характеристика міста наступна: Рені – місто в Одеській області, розташоване на півдні Бессарабії на лівому березі Дунаю, за 3 км від гирла Пруту. Це морський торговельний порт і залізничний вузол, у ньому мешкають понад двадцять тисяч населення. Місцеві мешканці називають Рені «містом трьох кордонів», оскільки тут сходяться кордони України, Румунії та Молдови. І не лише кордони, а й економічні інтереси. За словами експерта з Одеси Олексія Воловича, «як і багато українських міст, які переживали розквіт у часи СРСР, нині у Рені ситуація не найкраща. Потужність порту – порівняно з радянським періодом – зменшилась удесятеро. Залученню українських та іноземних інвестицій перешкоджають, по-перше, відсутність чіткої державної політики щодо розвитку цього міста і цього реґіону (українського Придунав’я), а по-друге, активність румунських і молдавських конкурентів та інвестиційна привабливість цих держав. До того ж, сумнозвісна українська корупція і непрозорі правила гри у бізнесі однозначно привабливості цьому реґіону не додають».

Додам від себе: якщо потенційний інвестор потрапить на биті шляхи, що ведуть з Одеси та Ізмаїлу до Рені, у нього навряд чи з’явиться бажання повернутися сюди знову.

А у самому місті на інвестора чекає проблемна – здебільшого ще радянська – «туристична» інфраструктура і такий самий сервіс. Тим часом, сусідня Молдова будує сучасні логістичні центри, готелі та ділові центри на Дунаї, а Румунія скористалась членством в Євросоюзі (з відповідними фінансуванням і технічною підтримкою) для розбудови інфраструктури у реґіоні Придунав’я. І, на думку одеських експертів, не йдеться про політику цих країн, «не дружню до України», а про захист своїх економічних інтересів. Але насправді, перспектива розвитку і Бессарабії укупі з портовим містом Рені, і українського Придунав’я саме як транспортного вузлу та туристичного центру залежать від кропіткої, зовсім не натхненної праці чиновників, політиків, бізнесменів і громад. Оскільки без покращення соціально-економічних умов життя у реґіоні нічого не станеться, інвестори і туристи їхатимуть до Молдови або Румунії…

Тож потрібно будувати сучасні автотраси, придорожню інфраструктуру (включно з нормальною каналізацією!), готелі та ресторани (повірте, «зелений туризм» буде користуватися великим попитом!). До речі, бессарабська кухня, котра увібрала культуру і рецепти кількох народів, може дати фору уславленій середземноморській або французькій. Проблема у тому, що ми про французькі круасани та вина знаємо значно більше, ніж про бессарабську мамалигу зі сметаною і бринзою та місцеві червоні вина…