НАШ СКАРБ І НАША ГОРДІСТЬ – ВИХОВАТЕЛІ

Тетяна ХОРУНЖА

За десять років у таборі працювали кілька поколінь вихователів. Згадаю лише тих, хто залишив по собі найяскравішу пам’ять. Найперше талановитішого світлої пам’яті Сашка Карафетова – рома, що став автором гімну табору «Джерела толерантності», спокійну матусю молдованку Олену Бойко, стриману і доброзичливу болгарку Світлану Драгнєву, пару унікальних єврейських татусів – Леоніда Когана та Ігоря Майданича, чарівну румунку Мар’яну Товарницьку (яка вже стала молодою мамою), врівноваженого і доброго Дорела Кирчу, українця Юрка Бакуна – автора першого навчального зошита з толерантності, волзьких татар – маестро Радіка Баширова і універсального музиканта Руслана Хамідулліна, кримську татарку Айше Ібрагімову, яка знає всі танці народів світу і всі сучасні стилі (сподіваємося, вона ще повернеться до нас), вірменку Наріне Мкртичан – золотий голос табору, надійних греків Вову Саєнка і Аню Тамаш, вірменського батечка з хорошої родини Сурена Оганесяна, поляків – суворого пана Михайла Скорного і Лесю Олексієнко, яка навчала азів журналістики наших вихованців, а ще так весело співала «Гей, соколи», Сашка Васяновича – етнолога, знавця фольклору, талановитого, доброзичливого, веселого, компанійського, кращого спеціаліста з національних традицій Ярославу Музиченко, Гєру і Кіру Крейдерман – євреїв з Молдови, де вони плідно розвивали, а Кіра і досі робить це, проект із виховання толерантності.

Усі вони – і названі, і неназвані творили наше конґресівське диво – «Джерела толерантності». Багато хто й досі залишається у проекті, як Женя Саганчі, Лариса Морґенфельд, Аня Терзівець, Оля Сучеван, Мирослав Грінберґ, Олександр Френкель, Сергій Хараху, Медіне Ібрагімова, Альфія Шевченко. Працюють тут і колишні вихованці – Роман Хачін, Олена і Іван Почаєвці, Андрій Книжний. Якщо не назву когось, то лише тому, що так багато прекрасних людей працювали з нами, а я хочу зберегти місце для коротких інтерв’ю, взятих у Мукачево влітку в таборі. Думаю, що читачам буде цікаво.

Олександр Френкель (єврейська громада, Бердичів) у таборі практично від самого початку. Працює зазвичай із найменшими вихованцями. Доконаний образ уважного, доброго, турботливого, веселого, розумного тата, якого, до речі, мають не всі вихованці. А нашим малюкам щастить. У таборі ніколи не набридає, оскільки кожного року приїздять нові діти (майже на 70 відсотків) і надзвичайно цікаво спостерігати за змінами в їхній поведінці на початку, коли вони збентежені, адже наш табір суттєво відрізняється від інших, і в кінці зміни, коли важко розлучатися. Але ми не перериваємо стосунків: впродовж року вони телефонують мені, пишуть листи, просять порад. А наступного року ми зустрічаємося як давні друзі. Я не уявляю літа без табору, проте прекрасно уявляю його без відпустки, адже вона проходить у мене саме тут.

Як кажуть, якщо ти натомився на одній роботі – зміни її на іншу. Змінюється сфера спілкування, ми розповідаємо дітям щось нове і дізнаємося нового у них, змінюється атмосфера, і ти знову щасливий.

Усеїн Гафаров (кримськотатарська громада, Сімферополь) – представник нової ґенерації вихователів. Вихованець табору 2007 р., із наступного року, наполегливо працюючи, почав «робити кар’єру» помічником вихователя, майбутній льотчик. У таборі приваблює національне різноманіття, з одного боку, і щирість взаємовідносин – з іншого. До цього я бував в інших дитячих таборах, і там завжди були проблеми у спілкуванні. У «Джерелах» стосунки дружні, всі талановиті і творчі, а головне – тут відчуваєш себе як у сім’ї.

Володимир Литовченко (українська громада, Львів). У таборі сім років, починав із вихованця – талановитого дуже гладенького хлопчика. Багато працює над собою – сьогодні це стрункий, надзвичайно контактний юнак, турботливий дружелюбний, гарно співає. Автор української версії тексту гімну табору.
Дуже хотів працювати, вперше приїхав на семінар, куди мене навіть не запрошували, і, очевидно, непогано зарекомендував себе, відтак взяли у команду.

Володимир Литовченко і Уляна Устинова	Андрій Книжний з колегами	Роман Хачін (молдавська громада, Одеса)

Табір – це величезний емоційний заряд на весь рік, це можливість розвивати свої ідеї, здібності, можливості, які ти не можеш реалізувати у повсякденній роботі й житті. Проблеми, що піднімаються і опрацьовуються в таборі, дуже хвилюють мене, я розумію їхню актуальність, і це допомогло мені при визначені з майбутньою професією – я вчуся на правника. Хочу займатися не лише просвітницькою діяльністю, чогось навчати, а й стати тим, хто допоможе людям відстоювати свої права, особливо це стосується дітей, які елементарно не знають своїх прав. І якщо вони хочуть реалізувати себе в цій країн, я хочу їм у цьому допомагати.

Роман Хачін (молдавська громада, Одеса). Роман – моя персональна любов. Я люблю його за відданість своєму народові, його мові, традиціям і культурі. Він був вихованцем, став вихователем, закінчив інститут, одружився, і все одно – наш. Цього року національний день він проводив разом із своєю молодою дружиною. Готовий завжди працювати, допомагати іншим.

Мене приваблює атмосфера табору, дуже подобається працювати з дітьми. Навіть жалкую, що при виборі професії не обрав педагогіки. Подобається все, що ми тут робимо. Коли був вихованцем, для мене було дуже важливо представити молдавський народ, його культуру і традиції. Тепер я розумію, що той, хто робить це відповідально, спонукає наших вихованців можливо вперше задуматися про свою самоідентифікацію, зрозуміти, ким ти є насправді, яким є твій народ, що ти можеш зробити для його майбутнього.

Андрій Книжний (російська громада, Київ). Андрій практично на наших очах виріс у людину, основними рисами якої є надійність, вихованість, беззаперечна відданість справі, уважність. Одне слово, достойний хлопець. До речі, цього року він разом із іншими вихователями був у складі групи допомоги молдавському Табору толерантності.

2005 року я потрапив у табір «Джерела толерантності», і взагалі вперше у молодіжний табір. Сподобалося, почав ходити на заняття до Клубу толерантності, спробував із другом підготувати перші заняття в школі, допомагали в організації акцій. Вихователем працюю шостий рік.
Мені подобається атмосфера табору, відносини між дітьми і вихователями, побудовані на взаємному зацікавленні справою, яку ми робимо. У таборі я презентую лише частину культури російського народу, ту, що приваблює власне мене, а працювати тут збираюся довго, поки вистачить сил.

Медіне Ібрагімова (кримськотатарська громада, Сімферополь). Медіне – корифейка табору, працює з 2003 року. Вчителька за фахом із родини депортованих. Має чудову сім’ю, гостинних і привітних батьків, чоловіка Іззета, який також працював у таборі адміністратором і завжди готовий підтримати дружину. Людина добра, спокійна, має двох чудових діточок – дівчинку і хлопчика.

У таборі мене приваблює можливість познайомитися з цікавими людьми, виїхати на Україну, адже в Криму ми не відчуваємо, що живемо в українській Україні. Але найголовніше, для чого я їду в табір – це те, що я хочу, аби всі дізналися про мій народ, що після тяжких років депортації знову живе на батьківщині – в Криму, його культуру і традиції. Щоб, приїжджаючи до Криму, діти розуміли те, що побачать, поважали традиції, знали, які із запропонованих страв належать до кримськотатарської кухні та раділи знайомим. Моя маленька донечка вже вдруге приїхала до табору, їй тут дуже подобається, вона хоче вчитися танцям, щоб робити це так, як старші діти. І чоловік мій розуміє важливість моєї роботи в таборі, тому й допомагає у підготовці до неї.

Медіне Ібрагімова (перша справа) з криськотатарськими вихованцями

У бесіді з директором табору «Джерела толерантності» Наталією Бакуліною, з якою вже знайомі наші читачі, ми говорили про те, як багато і плідно працюють у Конґресі з вихователями, як відбувається зміна поколінь. Це складна і копітка робота. В табір починають приходити студенти, громадські активісти, що працюють з Анною Ленчовською на проекті «Крок назустріч». Цей досвід дає можливість розвивати реґіональні проекти. І можливо не такий далекий той час, коли в кожній області України відповідальність за виховання толерантності зможуть взяти ті, хто пройшов школу у «Джерелах» – і вихователі, і колишні вихованці. І це буде вагомий внесок Конґресу у розбудову громадянського суспільства.

Уляна Устинова (російська громада, Хмельницький). Потрапила до табору після семінару-тренінґу «Кроки назустріч один одному» для молодих лідерів, проведеному Конґресом. Розумна, наполеглива, весела, доброзичлива, надзвичайно контактна і дружелюбна. Вперше працювала помічником вожатого, але має досвід громадської роботи і брата-марксиста, також громадського активіста.

Про табір чула дуже позитивні відгуки, багато дізналася на семінарі, відпрацювала свій міні-проект і захотіла застосувати знання на практиці.

Атмосфера табору неймовірна, абсолютно різні діти саме тут, можливо вперше, відчувають, що таке терпимість, адже конфлікти, що виникають між ними, не мають національного ґрунту – це звичайні дитячі непорозуміння. Коли я їхала в табір, то думала, що розповідатиму про свої життєві досягнення, але побачивши дітей зрозуміла, що можу навчитися чогось у них, а головне дійшла того, що всім нам потрібна підтримка, єдність і спільна мета. Ми можемо дуже багато разом (наприклад провели форум-театр), навчаючи один одного і отримуючи насолоду від спілкування. Важливо вселити в них впевненість у собі, добитися осмислених кроків – це дозволить долати будь-які життєві перешкоди.

Лариса Морґенфельд (німецька громада, Луганськ). Десятий рік хореограф табору. Надзвичайно терпляча, доброзичлива, весела, легко знаходить спільну мову з вихованцями. А це надзвичайно важливо, адже національний танок на станції слід вивчити у стислі строки. По суті, закриття табору – апофеоз Ларисиної праці. Це таки справді – танцюють всі – і вона сама. Хіту табору – дуже складному і ритмічному грецькому танцю «Пентазаліс» Лариса навчила вже не одне покоління вихованців. З мамою працює в таборі донька Кристина. Дуже люблю табір і кожного року з нетерпінням чекаю запрошення на роботу, адже кожен новий рік не схожий на попередній. Люблю свою роботу, мені приємно і весело працювати з дітьми, навчати їх вмінню рухатися і зберігати національну манеру. Крім національних танців народів України останніми роками наш репертуар поповнюється танцями, що їх привозять із собою діти-біженці. Цього року один із них навіть провів справжній майстер-клас з нігерійських танців.

Я вже не уявляю життя без табору, а тому закриття – це завжди свято, в якому є гірчинка печалі – так не хочеться прощатися.