ІГРАШКА ВИХОВУЄ ЛЮДИНУ

Сергій ХАРАХУ, Львів

Цього літа у Міжнародному таборі «Джерела толерантності» ми з дітьми дивилися документальне відео про 16-річного біженця із близькосхідної країни, який розповідав, що тут, в Україні, він іноді зранку виходить на стіну мукачівського середньовічного замку, щоб помолитися сонцю, як робили його діди-прадіди. Сонце стало тим елементом, що на чужині дає йому відчуття рідного. Сонце, трава, ліс, річка – навколишній світ – здатні виховувати і виховують, як свідчить досвід видатних педагогів, емоційно повноцінну дитину.

У житті кожного народу був період життя, коли кожен міг пити з чистого джерела чи криниці, їсти з вогню або з печі, їздити на конях, косити траву, доглядати сад, ходити до лісу на лови чи по дрова. Природна рівновага формувала психіку.

Те, що нині ми називаємо народною педагогікою, є спробою поєднати давнє побутування традицій в органічному зв’язку із світосприйняттям і життєвими принципами, переконати в єдности матеріального і духовного в житті і діяльності людини, донести історично зумовлену і створену народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, формувати духовну і матеріальну культуру нації, національну свідомість, сприяти духовній єдності поколінь. Цілком очевидно, що виховання дітей та молоді на прикладі національних ідеалів мусить спиратись на багатовіковий досвід і традиції народної педагогіки і є не просто важливим, а стратеґічним напрямом освітньо-виховної практики.

Етнопедагогіка, запроваджена в науковий обіг 1962 р. російським педагогом, доктором педагогічних наук Г. Волковим, є енциклопедією знань про виховання на народних традиціях. Серед чинників, що справляють найбільший плив на вихованців, є рідна мова й історія, краєзнавство, природа рідного краю, фольклор, національна міфологія і символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї та обряди, народні ігри й іграшки, народний календар, прикмети, вірування, релігійні і виховні традиції, родинно-побутова культура. Прилучаючись особистим практичним досвідом до традицій, звичаїв і обрядів народу, діти вбирають у себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово стаючи невід’ємною частиною рідного народу, нації.

Досвід роботи в навчальних закладах середньої освіти та підготовка до проведення з учнями виховних заходів дозволили вирізнити серед інших методів майстер-класи. Впродовж чотирьох років вони моделювалися в тій чи іншій інтерпретації для дітей різних вікових і національно-культурних груп, зокрема в проекті «Джерел толерантності». Опитування та аналіз експертів показали високу ефективність майстер-класів із різних видів українських народних ремесел у популяризації національно-культурних особливостей нашої країни.

Етнопедагогічні прийоми та методи на прикладі майстер-класу з розпису дерев’яної іграшки у стилі яворівської забавки не тільки повністю відповідають засадничим критеріям ментальності українського народу, а й всім основним принципам, що їх закладено в «Основних орієнтирах національного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів Львівщини», а саме: – формування переконань, волі й навичок діяти в інтересах Батьківщини, накопичення досвіду існування в межах української нації та комунікації з носіями різних культур. Відтак у Класичній гімназії при ЛНУ ім. І. Франка напередодні свята Святого Миколая організовували майстер-клас, поставивши перед дітьми завдання підготувати подарунки-іграшки для дітей-сиріт. Мета, поставлена перед учнями, додатково мотивувала їх до ретельності та старанності у виконанні технічних завдань майстер-класу, адже «роблю не просто так, а для іншого».

Партнером заходу виступило Художнє професійно-технічне училище №14 (методист училища, директор місцевого музею виробів народних майстрів Мар’яна Яремій) із селища Івано-Франкове, викладачі та студенти якого ділилися з гімназистами своїми знаннями та навичками. Про історію яворівського розпису розповіла мистецтвознавець, художниця, майстриня яворівського розпису Н. Дюг, яка й допомогла гімназистам зробити перші кроки у народному розпису. Одночасно в холі гімназії працювала імпровізована виставка творів майстрів і студентів ХПТУ №14, на якій кожний міг доторкнутися до «живої» та теплої деревини яворівської забавки.

Історія становлення мистецтва розпису по дереву та різьблення іграшок на Львівщині сягає ХVII–XVIII ст. Фахівців-забавкарів не було. Батьки, які виготовляли меблі, з відходів майстрували дітям різьблені забавки, що намагалися прикрасити розписом. Розквіт яворівської забавки розпочався наприкінці ХІХ ст. і був пов’язаний із створенням Забавкарської школи, яка дозволила поставити це ремесло на мистецьку основу. До речі, яворівська забавка (саме забавка, а не іграшка, оскільки походить від забавляти, бавити, заспокоювати) – іграшка, що майструється переважно з осики (здавна вважається, що вона має властивість відганяти усе лихе) та прикрашається традиційним яворівським розписом – «вербівкою». Всі малюнки, а це квіти і листочки, виконуються у вигляді вербових гілок.

Для розпису ще на зорі Яворівської забавки використовувалися три кольори: зелений (що символізує траву та листя), червоний (плоди й ягоди), синій (небо і воду), на початку ХХ ст. з’явився й четвертий колір – жовтий (сонце). Цікавими елементами є також квіти та круги, які також створюються за допомогою чотирьох кольорів і прикрашаються кольоровими крапочками, символізуючи гармонію, нескінченість або сонце.

Учасниками майстер-класу стали 47 учнів 5–6 класів, 7 педагогів та 8 студентів-практикантів. Упродовж заходу група психологічної підтримки майстер-класу, очолювана психологом Класичної гімназії О. Сапіжак, досліджували, як змінився психологічний стан учасників заходу за методикою САН (самопочуття, активність, настрій), шкалою реактивної тривожності Ч. Спілберґера та восьмикольоровим тест М. Люшера. Результати показали, що відбулося зниження рівня реактивної тривожності, покращилися показники за шкалою «Самопочуття», підвищився настрій, але проявилося незначне зниження за шкалою активності (що, ймовірно, спричинене втомою після уроку).

У подальшому для більшої ефективності подібних майстер-класів з українських ремесел із залученням народних майстрів та за наявності технічних можливостей планується використовувати он-лайн трансляцію на великому екрані дій майстра, який виконує ті чи інші технічні елементи чи прийоми розпису, з метою кращого їх унаочнення.

Проведений майстер клас став черговим кроком у підготовці до Всеукраїнського фестивалю дитячої народної іграшки у Львові у травні-червні наступного року, адже його головним завданням буде провести подібні майстер-класи просто неба з різних видів народних ремесел – гончарства, плетіння, розпису по склу, кераміці, дереву, виготовлення ляльки-мотанки, витинанок, кошиків тощо. Передбачається, що все це діти робитимуть із батьками.