ХИТКІ ТЕРЕЗИ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Олесь ІЛЬЧЕНКО, Женева,
спеціально для «Форуму націй»

В космополітичній Женеві бачити змішані пари людей різних рас і національностей на вулицях і в кафе – не рідкість. Чорна мама й білий тато, біла мати й чорний батько, а красиві, веселі діти таких сімей милують око. Часто можна бачити й лагідних, вродливих представниць Азії із їхніми швейцарськими чоловіками. Нічого екзотичного для будь-якого кантону Конфедерації в таких шлюбах немає давно. Додамо, що в тій же Женеві «прописалися» мало не сімсот міжнародних організацій – від відділень ООН і ЮНЕСКО до міжнародного союзу дантистів. Тому люди всіх кольорів шкіри роблять це місто цікавим і зовсім не одноманітним.

Звичайна ввічливість і надзвичайна побутова толерантність всіх мешканців Швейцарії загальновідома. Уявити навіть натяк на те, що тебе сприйматимуть, як білу ворону, як «інакшого», «не такого» – неможливо. Тим більше подивування, а часто й неприйняття швейцарців і гостей викликали передвиборчі плакати однієї з правих партій. Скажімо, весь кантон Женева був, сказати б, «уражений» цими агітаційними матеріалами (а додалися ще й аналоґічні листівки тощо). «Стоп імміґрації!», «Геть непроханих гостей, які топчуть державні символи!», – так можна резюмувати гасла правих.

Забігаючи трохи наперед, мушу сказати, що на нещодавніх виборах до органів влади у Швейцарії партії крайніх поглядів (як правих, так і лівих – за місцевим мірилом, звісно) зазнали поразки. Мудрі мешканці альпійської країни віддали голоси центристським і «зеленим» партіям поміркованих поглядів.
Проте, виявляється, не все так просто в спокійній, несуєтній країні. Згідно з оприлюдненим дослідженням Цюріхського університету, останніми роками дедалі більше швейцарців схильні вважати мусульман небезпекою для Швейцарії. Найбільш відомим і яскравим проявом таких настроїв була перемога так званої «антимінаретної» ініціативи два роки тому, коли швейцарці на референдумі фактично заборонили будувати в країні нові мінарети при мечетях. Преса, аналітики пояснювали таку реакцію мас звичайним страхом перед «інакодумцями», а також чітким вирізненням меншини мусульман «на загальному тлі».

Підсумки того референдуму викликали дискусії в напрочуд спокійному швейцарському суспільстві. Адже мусульмани-міґранти почали з деякого часу сприйматися як єдина, і небезпечна для усталеного і ситого життя країни, маса. Хоч, звісно, абсолютна більшість з них не має до фундаменталізму жодного стосунку. Навіть на фінансовому рівні відбувається «природний» відбір прибульців до альпійської країни: життя в Швейцарії, м’яко кажучи, не дешеве, і різним шукачам пригод будь-якої віри й кольору шкіри тут просто не вижити.
Та висновки університету Цюріха й звіт Швейцарського національного фонду наукових досліджень показує, що підозри щодо мусульман ґрунтуються на кількох «постулатах»: неґативному, звісно, ставленні до терористичних актів фундаменталістів-мусульман в різних країнах; на роздмухуванні фобій місцевими правими партіями та – позиції, поведінці швейцарських ЗМІ, схильних до спрощень і надто широких узагальнень складних питань.
У згаданій доповіді аналітики простежили 40 років висвітлення процесів етнічної й релігійної міґрації до Швейцарії. Цікаво, що до певного часу прибульців розглядали під кутом зору не їхньої конфесіональної приналежності, а національності. Адже ще в 1960-ті роки трудитися до Швейцарії прибуло досить багато мусульман із Туреччини і колишньої Югославії.

Різка межа сприйняття мусульманського світу й самих сповідувачів ісламу відбулася після терактів 11 вересня 2001 року в США. Сприйняття мусульман ще більше погіршилося після терактів у Мадриді 2004 року й Лондоні 2005-го. А відомий скандал довкола карикатур на пророка Мухаммада 2006 року й теза відомого дослідника Семюела Гантінґтона про «зіткнення цивілізацій» спричинили певний зсув у суспільній свідомості швейцарців.

Відтак сприйняття ісламу як войовничої релігії, залученій до міжнародних конфліктів, все більше поширюється на мусульман Швейцарії, зазначається в названому дослідженні. Такі ідеї поширюються насамперед Швейцарською народною партією. Її провідники всіляко підкреслюють мусульманське походження міґрантів на доданок до їхнього етнічного походження. Це, скажімо, було добре видно під час кампанії цієї партії (2004) із питання спрощення процедури натуралізації для іноземців другого і третього поколінь. Представники інших партій критикували таку позицію, називаючи її расистською і провокаційною, проте по-справжньому серйозного обговорення в суспільстві непростого питання не відбулося. Так складався певний образ мусульманської меншини країни в ЗМІ.

Пізніше, в межах «антимінаретної» кампанії, образ мусульман Конфедерації в низці ЗМІ став ще більше неґативним і узагальненим. Нерідко можна було прочитати, що мусульмани «аґресивні й неосвічені». Відтак поступово неґативні описи мусульман у пресі досягли 50% публікацій. Підвищена цікавість ЗМІ до екстремістських і провокаційних висловлювань усіх сторін також зіграла в цьому свою роль. Толерантні висловлювання різних партій цитувалися набагато рідше, ніж різкі висловлювання лідерів, налаштованих проти мусульман.

Між тим уряд Конфедерації не раз наголошував, що ключ до вирішення проблем мусульман у країні полягає в кращій обізнаності із цією меншиною і розумінні її проблем, а також у широкій інтеґрації мусульман у життя швейцарського суспільства.

…Не так давно місцеві газети повідомили про те, що в кантоні Базель збираються відкрити особливий мусульманський будинок для старих. Подібні будинки – не новина в Швейцарії. Багато літніх людей з різних причин воліють провести останні роки життя саме в них. Існують будинки старих і за етнічною чи конфесійною ознакою: «єврейські», «іспанські», «італійські». Але журналісти й дослідники висловлюють слушне питання: чи сприяє таке розмежування людей за національними чи релігійними ознаками, навіть у старості, їхній інтеґрації в суспільство благополучної країни?

До головної сторінки
Контакт

Copyright Форум Націй © 2004-2011
Дизайн та підтримка- О. З.