БУРЖУАЗНА КОМУНА

Олесь ІЛЬЧЕНКО, Женева,
спеціально для «Форуму націй»

Часто відверті бесіди або милі розмови починаються зі згадок про погоду. Що ж можна сказати про клімат Женеви і околиць? М’який, приємний, не лютий, справді помірний. Як пишуть географи – «з елементами субтропічного». «Субтропічні елементи» справді тут ростуть: на берегах Лак Леман (Женевського озера по-нашому) дозріває інжир, шурхотять листям бамбук і невибаглива віялова пальма, а лавровишня утворює високі й густі живоплоти довкола садиб.

А сього року напрочуд тепла і суха осінь подарувала тривалий пляжний і купальний сезон – аж до шостого жовтня. Потім, як і мало бути, падали дощі... Рясні грудневі дощі в цій місцині – від гір Юра до Альп – перетворили навіть малопомітні струмки, що впадають в Женевське озеро, на справжні річечки й потоки. Опале листя (яке тут, до речі, не палять, а акуратно збирають до пластикових мішків і вивозять) загатило ґратки рур-водостоків. Час було вже подумати про маленький потоп, що має статися завтра… Але наступного дня вранці всі рури, ґрати, невеликі річища виявилися ретельно вичищеними.

Комуна Каруж в Женеві святкує…

Такі маленькі дива, точніше – повсякденна робота – є звичайними для Швейцарії. Так, тут сила-силенна народу протистоїть всесвітній ентропії: люди постійно й наполегливо приводять до ладу свій дім – свою країну. Ти придивляєшся і розумієш, що поняття домівки не закінчується для цих людей порогом своєї квартири чи будиночка. Дороги й хідники мало не щодня прибирають і миють, квіти в містах і селах висаджують і оновлюють залежно від пори року, вікна прикрашають так, щоби на них було приємно дивитися не стільки господарям, скільки перехожим. Вулиця має бути красивою…

Неймовірно: за якісь кілька днів, тижнів, місяців перебування в Конфедерації щодня переконуєшся, що люди тут думають головою, а не іншими органами. Якщо ти лагодиш взуття, то тут таки можна виготовити ключ, підкоротити штани… Коли хочеш перейти дорогу, автівки зупиняються. Люди легко вступають в контакт і завжди готові підказати й допомогти. Рух всіх видів громадського транспорту синхронізовано, узгоджено і зроблено зручним для далеких і коротких переїздів. До хорошого звикаєш швидко і от уже дивуєшся: як потяг, що віддалено нагадує нашу електричку (як «Мерседес» – «Таврію»), міг запізнитися на шість хвилин?!

Містечко Лейкербад: аби все було файно…

І хто це примудрився кинути обгортку від морозива просто під ноги?! Втім, кинуті папірці лежать недовго: сила-силенна прибиральників наводять лиск в альпійській країні…

А загалом транспорт ходить точно за розкладом і ти можеш точно розрахувати свій час, який витратиш у дорозі… Розмітка на автошляхах така, що неофіту важко заблукати на другорядних дорогах і автобанах. За кермом можна й не слухати безбарвні фрази-вказівки GPS-навігатора, «том-тома». На будь-які твої, ще навіть не артикульовані запитання, швидко дістаєш відповідь. «Де знаходиться…» – аж ось великий вказівник. «А як…» - от мапа, безкоштовно. «Де можна отримати…» – та просто візьми в автоматі талон-номерок на чергу і за кілька хвилин у відповідному віконці чиновник, що розмовляє на чотирьох мовах, все пояснить і навіть стримано, в тему, пожартує. З таких дрібничок складається дуже зручне життя. І давнє гасло зниклої імперії – «все для блага людини!» – виявляється втіленим саме тут.

Сприймаєш як норму привітання перехожих у малолюдних місцях; і сам вітаєшся із незнайомими людьми: при нагоді, при зустрічах на прогулянках в парках чи на тихих вуличках середмістя. Народ тут, здається, безтурботний, не суєтний і дуже ввічливий. Звикаєш і до «несправжніх» електриків, сажотрусів, слюсарів – вони приходять до тебе в дім із усмішкою, працюють із нею. І такі ж усміхнені йдуть, не багатозначно крекчучи і заглядаючи до рук, а просто дякуючи тобі: «Мерсі, месьє!».
Ця країна, часто непоказна (крім чудової природи), без запаморочливих хмарочосів, без дурних, демонстративних розкошів, із отією класичною «скромною принадністю буржуазії», нагадує мені високотехнологічне, добре облаштоване селище. Чи, коли хочете, вишукане «містечко котеджів», як тепер кажуть.

Звідки це все? П’ятсот років без війни? Звичайно. Неквапний, ґрунтовний інтелект, працьовитість без поспіху? Так. Але є один нюанс… Це устрій країни, в якій уряд складається із 7 (семи) міністрів. Муніципальний устрій, при якому держава росте природно – знизу вгору, від комун до кантонів і конфедерації в цілому.

Комуна, оте буржуазне містечко котеджів, де всі знають одне одного, не крадуть і не беруть хабарів, – і вирішує, як слід жити, як узгоджувати свої інтереси з кантональними і загальнодержавними. Про такий устрій добре каже проникливий економіст, професор Політехнічного інституту Нью-Йоркського університету Нассім Талеб: муніципальна модель держави працює краще. Вчений наводить такий приклад. Уявіть, що ви мешкаєте в селищі, кажімо на Кіпрі. В кого б ви не позичали гроші, на що б їх не витратили – всі про це будуть знати. І про гроші, і про вас. Не повернути кошти майже неможливо: адже своїх кредиторів ви бачите щодня. Навіть просто соромно не віддати. Але якщо ваша країна величезна, то ви можете взяти мільярд у Вашингтоні, поїхати… і ніхто вас не знає і, можливо, не знайде.

Мерія комуни Бельвю біля Женеви: жодних розкошів…

Чим більша держава, тим більше в неї проблем. Зворотній ефект від великих масштабів – вразливість, слабкість країни. Втім, про співмірність людині розмірів держави, про оптимум осяжних просторів говорили ще давні греки… Маленькі держави процвітають – Сінгапур, Дубай, Катар, Монако, Кувейт… Вчений, до речі, зауважує, що єдиний шанс зберегти єврозону – зробити її муніципальною, як Швейцарія. Адже ця країна – найстабільніша у світі. А живуть в ній різні нації, розмовляють різними мовами… Проте Конфедерація тримається міцно, тому що працює муніципальна модель. Принцип дуже простий: я сплачую всі податки і я знаю, куди вони йдуть, на що витрачаються. Знаю повністю.

І ще – про мови, про чотири державні мови в Швейцарії. Кожна людина, кожен кантон розмовляє рідною мовою. І лише з іноземцем місцевий мешканець може заговорити англійською (німецькою, французькою…). А от «бідолашні» чиновники (вже згадували одного вище) мусять знати всі чотири державні мови. А часто – й англійську. Бо Швейцарія знаходиться на перетині світових ділових шляхів… Отож, коли ти вже поліз у владу, начувайся: знай мови, хабарі не бери, поводься… Ну, зрозуміло як. Чи ти міністр, чи просто кондуктор в поїзді – не має значення (а кондуктори й продавці також знають кілька мов – перевірено).

Вуличні музиканти на святі міста в Лугано

В Швейцарії також приємно вражає справжня, не «вітринна» толерантність – расова, національна... Приємна й відсутність зверхності до інших з боку заможних людей. Але не шукайте в Конфедерації поблажливості до злочинців і порушників порядку в країні…

…В «Англійському парку», що на березі Лак Леман, в центрі Женеви, вже в березні зацвітають величезні старі магнолії. Швейцарці милуються квітами – вони взагалі невибагливі щодо видовищ, на відміну від своїх гастрономічних уподобань, а головне – від ставлення до якості життя. Тут їхні вимоги на рівні… найвищих вершин Альп, мабуть. Як і вся країна – на дуже високому рівні гір, альпійських лук, піднебесних озер і водограїв.

Фото автора